ГоловнаБлогиБлог Олени Галушки

Протидія «східному синдрому»

Більше року одним із найпотужніших факторів стримування краху України є волонтерських рух. На Майдані державна машина працювала проти протестувальників, тож нам самим доводилося виконувати функції МВС щодо розшуку зниклих, МЗС - щодо інформування іноземців про правдиву ситуацію, ДАІ - щодо патрулювання вулиць та багато іншого. Втім, чому небайдужі майже через рік після перемоги Майдану досі часто виконують функції держави безкоштовно - для мене залишається загадкою.

Фото: Макс Левин

Зараз триває четверта хвиля мобілізації, а з середини березня почнеться демобілізація тих, хто був призваний відповідно до Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303 "Про часткову мобілізацію". Тобто, уже з весни наші Герої повертатимуться додому, до мирного життя. Та чи готові ми насправді правильно їх зустріти, щоб потім не потрібно було вчитись на власних помилках?

Психологічний стан людей, які рік провели в епіцентрі бойових дій, часто може виявитись важким. Бійцям можуть снитись жахи, вони більш схильні до агресивності, гніву та тривоги. Учасникам АТО, по суті, потрібно буде наново вчитись жити у мирному середовищі. Така реакція на пережитий стрес є природною, втім, важливо виявити та подолати ці розлади на ранній стадії, аби не дозволити їм розвинутись у захворювання. Кожен випадок індивідуальний, у когось стресовий розлад може проявитись не одразу, а навіть через кілька років. Саме тому, я впевнена, що соціально-психологічна реабілітація – це дуже важлива послуга, якою мають бути забезпечені наші бійці та члени їх сімей. Досі з цією функцією успішно справлялись волонтерські спільноти, та чи вистарчить у них ресурсів, а, головне – чи має право держава безкоштовно делегувати їм функцію забезпечувати соціально-психологічну реабілітацію демобілізованих? Думаю, що ні.

На рівні Києва роботу над програмою соціально-психологічної реабілітації та підтримки учасників АТО та членів їх сімей розпочато ще восени. Робоча група організувалась на базі Київського міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, до складу якої входять психологи, фахівці соціальної роботи, волонтери, представники Церкви, воєнкомату, а також депутати Київради (О. Галушка, Б. Ганноха). Наразі програма не розпочала повноцінного функціонування, адже поки що на неї не виділено коштів, хоча очевидно, що її потрібно почати реалізовувати уже навесні – до повернення перших демобілізованих.

Критично важливим є правильно і добре підготувати фахівців, які будуть працювати із демобілізованими бійцями та їхніми сім’ями, а також сім’ями полонених, зниклих і загиблих учасників АТО. Адже людина, яка не має глибокого розуміння проблеми, навіть щиро бажаючи допомогти може сильно нашкодити. Фахівців, що працюватимуть із бійцями та їхніми сім’ями, треба навчати налагоджувати перший контакт з родиною, адекватно оцінювати їхні потреби і відповідно до цього організовувати надання соціально-педагогічних, юридичних чи психологічних послуг, проводити роботу щодо попередження алкоголізму, агресії та насильства в сім’ї. В особливих випадках, за потребою, соціальні фахівці повинні будуть спрямовувати бійця до психотерапевта чи психіатра.

Окрім цього, важливим аспектом реабілітації є соціалізація бійців. На базі комунальних закладів, у приміщеннях, що розташовані у всіх районах («недалеко від дому», а не в єдиному центрі на всю столицю) - учасникам АТО та членам їх сімей треба дати змогу брати участь у групах взаємодопомоги і створювати власні громадські ініціативи та організації. Адже очевидно, що бійці, які пройшли війну, не будуть стояти осторонь життя міста та країни.

Що стосується перспектив фінансування, то в бюджеті Києва на 2015 р. зазначено, що із цільової міської програми «Турбота. Назустріч киянам» буде виділено кошти не лише на матеріальну допомогу, але й на психологічну реабілітацію та підтримку учасників АТО та членів їх сімей. Втім, суму буде визначено пізніше, при внесенні змін до програми, що, я сподіваюсь, відбудеться уже найближчим часом.

Соціально-психологічна реабілітація учасників АТО та членів їх сімей – це не разова, а комплексна допомога, яка, в залежності від особливостей та потреб сім’ї, може розтягнутись на роки. Така реабілітація потребує приміщення, пристосовані до занять великих груп, а також велику кількість навчених професіоналів, що працюватимуть в різних районах, ближче до бійців та їхніх сімей. Хвилі мобілізації тривають, демобілізацію ще не проведено, тому наразі до кінця оцінити масштаб потреби неможливо.

Київ має бути готовим надати належний захист нашим Героям. Ніякий «східний синдром» не повинен стати для нас загрозою. 

Олена Галушка Олена Галушка , Депутат Київради, заступник голови постійної комісії з питань ЖКГ та ПЕК, Член Правління ГО "Свідомі"
Читайте новости LB.ua в социальной сети Facebook