ГоловнаБлоги

Лайфхак для майбутніх депутатів. Як ламати нардепа? Частина 5

Поки що чинний депутат Олексій Мушак дає поради майбутнім парламентарям, які вперше зайдуть до Ради, та всім тим, хто збирається займатися політикою. Такі лайфхаки ви не знайдете у книжках і не почуєте від модних YouTube-блогерів.

Фото: Макс Требухов

Люди на вулиці уявляють, що в таких випадках до депутата приходить якийсь дядечко з великим кейсом, в якому лежить мільйон доларів.

Дивлячись на гору пачок, народний обранець йде на компроміс із совістю. І, зрозуміло, тисне на кнопку як йому скажуть.

Реальність насправді інша – "золоті часи" закінчилися ще під час президентства Віктора Януковича.

Тоді не було війни, борги були меншими, та й грошей у центральної влади було набагато більше.

Тепер всі фінансові процедури стали набагато прозоріше. В чому до речі велика заслуга Ради 8-го скликання. Тому і процес ломки народних депутатів зазнав значної діджиталізації.

Перекладаючи на просту мову: бабла стало менше, зате почали застосовувати більше майстерності у вмовлянні.

Загалом у парламенті траплялися безліч випадків, коли депутати й міністри змінювали власні позиції. Голосували за те, що суперечило їх переконанням. За кожним окремим випадком стоїть своя маленька історія.

Опишу три ситуації зі свого життєвого досвіду, де, зокрема, і я був вимушений змінювати свою думку.

Вмовляння, шантаж і харизма

У 2014 році ми щойно зайшли у парламент і вже за місяць приймали бюджет України на наступний рік.

Нагадаю, в 2014 році була жахлива ситуація з фінансами, загроза на фронті та неймовірні складнощі із зовнішніми боргами, Росія відмовлялася постачати газ, тому не було відомо, що нас чекає наступного року. Курс долара також був незрозумілим, тому верстати головний кошторис була непроста задача.

У день голосування ми дізналися, що жодної версії бюджету не буде. Нам не дали навіть порівняльних таблиць і цифр.

Уряд поставив депутатів перед фактом: голосуйте на довіру. А після голосування ми напишемо те, що вважаємо за потрібне.

Звісно, що всі були категорично проти. Але врешті решт 233 голоси були ЗА.

Як ситуація змінювалася впродовж дня?

Спершу переконувати БППшників взялася тодішня міністр фінансів Наталія Яресько.

На засідання нашої фракції вона прийшла застудженою і втомленою. Прошу не вважати це сексизмом, але коли жінка хвора – вона виглядає слабкою і підсвідомо їй хочеться допомогти.

Яресько намагалася нас переконувати, що через неприйняття бюджету МВФ припинить співпрацю з Україною. А якщо ми не проголосуємо за бюджет, країна наступного року не зможе нормально функціонувати. Це були соплі й сльози вперемішку з аргументацією загроз.

Після міністра фінансів до нас прийшов тодішній прем’єр-міністр Арсеній Яценюк.

Арсеній Петрович поводився у притаманному йому брутальному стилі.

«Його всі дістали, він не хоче ні з ким мати справи і якщо ми не голосуємо бюджет – він піде у відставку. А далі з усім цим розбирайтеся самі".

Поведінка Яценюка викликала лише лють і невдоволення серед однофракційців.

Паралельно свою роль зіграв тодішній голова фракції БПП Юрій Луценко. Він говорив, мовляв: «немає проблеми проголосувати бюджет, все одно в лютому ми його відкорегуємо. Тому ви проголосуйте, а там все поправимо».

Наступним на підході був президент Петро Порошенко.

Його посил був приблизно таким: “якщо ви не голосуєте бюджет, завтра нам не буде чим заправити БТР. У вас є застереження? Я їх розумію. Але моя президентська позиція: цей закон треба голосувати”.

Це все прості слова, але Петро Олексійович був тоді настільки харизматичним і жорстким, що буквально за 40 секунд добив 100 депутатів, які противилися голосуванню. Я відчув на собі, що таке «вплив харизми»

Врешті три підходи дали свої плоди. Рада прийняла бюджет, хоч його версія з’явилася аж через два тижні після голосування.

Через наївність і недосвідченість я був серед тих, хто тоді підтримав законопрект бюджету. У майбутньому цього вже не повторювалося. Бюджети з 2016 року розглядалися по повній процедурі 2 місяці. Але перше голосування було саме таким.

Глобально цей кейс буде корисним для нових депутатів. Адже немає великої різниці між тим, що ти взагалі не бачив документу і тим, що тобі його дали в день голосування.

Брати на понти

Зима 2015 року. Наближалися роковини Майдану. На той момент не було покараних за злочини проти протестувальників. Та не було жодних вироків стосовно банди Віктора Януковича.

Раптом Радикальна партія почала вимагати у парламенті забрати у Януковича звання президента України не через рішення суду, а просто законом.

Чому Ляшко це робив? Це класична спроба зіграти на суспільних запитах. Бо люди вимагали швидких покарань. І на запитання, а що ви всі зробили, щоб відновити справедливість – відповідь мала стати простою: парламент покарав Януковича, забравши в нього звання президента. Хоча, очевидно, Януковичу від цього не було ні жарко, ні холодно.

Коли почався розгляд цього законопроекту на фракції та серед юристів, більшість депутатів виступали проти голосування і казали, що це популізм і маячня.

Ця ініціатива прямо суперечила Конституції. Хоч він і був покидьком, але Янукович був законно обраним.

Та коли питання позбавлення звання президента винесли у зал, позиції депутатів кардинально змінилося.

За півгодини в парламенті так розігріли обстановку, що якщо ти не проголосуєш – значить «ти зрадник, прибічник злочинної влади, топчишся на пам’яті жертв Майдану».

У кінцевому результаті 281 депутат віддав свій голос, щоб уникнути звинувачень і плювків у свій бік з боку виборців.

Хоча до всіх цих баталій, голосувати погоджувалася лише половина людей.

Дві людини проголосували проти. Серед них був і я.

Ніколи цим не пишався, але вважаю, що через крики в залі не варто змінювати свої переконання. Особливо, коли твоя позиція відповідає Конституції та здоровій логіці. Тим паче рано чи пізно КСУ це рішення парламенту відмінить. Але це вже інша історія.

Тож, прийом “брати на понти” означає схиляти до рішення, яке понятійно виправдане, але суперечить законності.

Тиск вулиці

Пам’ятаєте у 2015 році Верховна Рада прийняла відверто популістичний законопроект щодо “кредитів по 8”?

Його суть полягає у тому, що людям, які брали кредити до 2014 року в доларах, дозволялося повертати їх у гривні не по курсу 25, а по курсу 8 гривень за долар. Вартість такого рішення складала 95 млрд. грн, яке по факту держава мала компенсувати банкам.

Як депутати пішли на такий необдуманий крок? Під тиском вулиці.

Кожного дня поруч Верховної Ради збирався “кредитний майдан”, депутатів зустрічали протестувальники, комусь погрожували, на когось емоційно тиснули.

Наприклад, моєму колезі, щоб залякати, до приймальні в день голосування принесли похоронні вінки.

Секретарка в плачі подзвонила до нього і під таким натиском він врешті погодився віддати свій голос.

Я натомість був серед тих, хто в усіх читаннях голосував проти і потрапив у список ворогів мітингувальників.

Пригадую, як перед Радою мітингарі роздавали листівки на підтримку “кредитного Майдану” і мене впізнала одна пані.

Це була моя ровесниця, одинока мама, яка не могла виплачувати кредит на квартиру за новим курсом. Вона стояла поруч зі мною та плакала. А ще погрожувала: "моя смерть буде на вашій совісті".

М’яко кажучи, витримати схожий натиск надзвичайно важко. Але витримати його треба.

Майбутнім депутатам та політикам загалом слід пам’ятати просту істину.

Якщо ви фінансово незалежна людина – зламати вас надзвичайно складно.

Коли у вас чиста репутація і хороший бекграунд – нічого страшного проти вас зробити неможливо.

Безумовно, в мене є інші голосування, де я не завжди був правий. І при цьому варто пам’ятати, що кожне голосування завжди персональне, а не партійне. І відповідальність особиста.

Тож хочу побажати майбутнім депутатам бути достойними представниками сучасних українців, які самостійно несуть відповідальність за свої рішення.

Олексій Мушак Олексій Мушак , народний депутат VIII скликання
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter