День професійного свята. Важливо чітко визначити кордони

Щойно ще одне українське силове відомство усвідомлено відійшло від радянського календаря у відзначенні свого професійного свята. Відсьогодні День прикордонника в Україні згідно з Указом Президента відзначатиметься не 28 травня, як було за радянських часів і як традиційно відзначається в Російській Федерації, а 30 квітня.

Фото: inforesist.org

У цей день, 100 років тому, Слов’янська група Окремої Запорізької дивізії Армії УНР під командуванням полковника Володимира Сікевича, звільнивши від більшовиків частину Донбасу, вийшла на кордон українських земель і тодішнього Війська Донського і вкопала на тому місці прикордонні стовпи жовто-блакитного кольору із зображенням тризуба й написом «У.Н.Р.».

Для того, щоб зламати минулу традицію, яка так міцно сплелася з радянською історією, знадобилося багато років і перескакувань з однієї дати на іншу. Хоча чи варто було триматися за ту дату – 28 травня 1918 року – дату підписання декрету Раднаркому про створення Прикордонної охорони РСФСР? Зрозуміло, що усталені традиції в нашому житті дуже живучі, а надто у військовому товаристві. Ми звикли шанувати й поважати ветеранів, рахуватися з ними, боятися образити якісь почуття. Ламати це непросто. Водночас іноді усталені стереотипи, які тягнуть нас назад у минуле, просто необхідно руйнувати. Рішуче й безповоротно.

І взагалі, чи замислювався хтось раніше над тим, чому дата відзначення певного професійного свята була встановлена саме в той день, а не в якийсь інший? Ми роками відзначали 23 лютого як героїчний день в історії радянської армії, достеменно не знаючи, що нічого героїчного того дня у 1918 році не було. Ми дітлахами гралися у Чапаєва, «червоних» і «білих» у цілковитій упевненості, що «червоні» – це наші, а «біляки» – це вороги. І лише за новітньої української історії для широкого загалу прийшло усвідомлення, що і ті, й інші були злом для України.

У Росії ж усе по-старому. Там пишно святкують і 23 лютого, і 28 травня, і 2 серпня (день ВДВ), і 20 грудня (день ЧК).

Пригадуючи, як 20 грудня 2017 року пафосно відзначали у Російській Федерації 100-річчя російських органів держбезпеки, ще й ще раз усвідомлюєш, які ми усе ж з ними різні: ментально, духовно, історично. Попри те, що у 1991 році на Луб’янці знесли пам’ятник Феліксу Дзержинському, його дух ні з луб’янських кабінетів, ні з площ і вулиць російських міст і сіл нікуди не дівся. Його справа живе й процвітає. Не дивно, що нинішні російські спецслужби упродовж останньої чверті століття гордо йменують себе правонаступниками радянських органів держбезпеки – ВЧК-ГПУ-НКВД-КГБ, відповідно, відтоді ведуть свій родовід, пишаються своїми попередниками, щоразу випускають до ювілейних дат пам’ятні знаки, які мало чим відрізняються від тих, що прикрашали груди заслужених чекістів сорок, шістдесят, вісімдесят років тому. А отже увесь шлейф негативну, уся та карма нікуди не поділася, вона незримо супроводжує нинішніх «рицарів плаща й кинджала» у всіх їхніх справах донині.

Нам нізащо не можна переносити той негатив на наш національний ґрунт, на наші свята, принаймні на ті, які є знаковими і визначальними з позицій нашої незалежності, соборності, військової доблесті, національної безпеки. Невідворотно віддаляючись від радянського, комуністичного, більшовицького минулого, ми з кожним кроком маємо ще ближче долучаємося до своїх національних витоків.

Нинішній колектив українських прикордонників, відшукуючи нову дату відзначення свого професійного свята, пішов правильним шляхом і чітко позначив кордони.

Подібним шляхом іде процес і в Службі зовнішньої розвідки України. Щойно на зібранні ветеранів розвідки було озвучено, що в колективі визріла ініціатива обрати для свого професійного свята день 24 січня. У цей день 100 років тому, 24.01.1919 року, був створений підрозділ загальнодержавної політичної розвідки у складі Політичного департаменту при Міністерстві внутрішніх справ Директорії УНР. Зокрема, був затверджений тимчасовий штат зазначеного департаменту, у якому значився відділ закордонної інформації – для проведення розвідувальної роботи щодо активно діючих проти УНР ворогів (штаби Червоної армії, Добровольча армія, махновський рух), а також стосовно країн – потенційних противників республіки і можливих союзників.

Досі день української зовнішньої розвідки відзначався 1 грудня – у день прийняття Верховною Радою України Закону «Про Службу зовнішньої розвідки України». Дата нібито й новітня, але без глибокого змістового й історичного наповнення.

Напевне, у такій визначальній справі, як обрання дати відзначення професійного свята, справді, дуже важливо чітко визначати кордони – історичного минулого, територій, цінностей, ідеалів.

Олександр Скрипник Олександр Скрипник , Дослідник історії спецслужб
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter