Спецтема

​Свалява та лемківська дерев'яна церква

Маленьке курортне містечко, що в Закарпатській області більшості відоме по мінеральній воді та санаторіям. До речі, воду безкоштовно не наливають, продають по 7 грн за пляшку. За історичними спорудами місто програє сусіднім Мукачеву та Чинадійову, але чи варто їхати в Сваляву на півдня подивитися місто? Спробую розповісти.

До Сваляви ходять приміські поїзди та пасажирські з Одеси, Києва, Львова й Лисичанська. Якщо у вас є дві-три годинки вільного часу — відвідайте Сваляву. На саме місто достатньо витратити півтори години часу, ще стільки ж — щоб подивитися в сусідньому селі лемківську дерев'яну церкву та навколишні краєвиди.

Назва міста походить від слова "сіль" (давня назва містечка - Сольва) та згадується у 1236 році, а день міста відзначають 21 вересня. Містом володів баронський рід Перені, з XVI століття - трансильванські князі, а з 1728 року - графи Шенборни-Бугейми. Славу курорту мінеральних вод Свалява отримала на початку XVIII ст., а в 1881 році через Сваляву проклали залізницю Львів—Відень, завдяки чому почався експорт мінеральної води в пляшках. Залізницею я й доїхав до Сваляви.

Недалеко від залізничного вокзалу розташований автовокзал. Сама будівля непримітна, але там є столова з доволі хорошими цінами, та й якість продукції непогана.

Біля переїзду розташований костел Успіння Пресвятої Діви Марії, який спорудили у 1900 році.

Фото: Александр Рудоманов

Трохи далі розташована Успенська церква, зведена у 1937 році для православної громади:

У самому центрі міста знаходиться будівля ратуші. Її збудували у другій половині XVIII століття, коли будівлі магістрату перестали нагадувати середньовічні фортеці, хоча в архітектурі залишилися такі елементи, як напівбашти та досить товсті стіни. Зараз в будівлі розташована міська рада.

Фото: Александр Рудоманов

У 2016 році до 780-річчя міста відкрили пам'ятник — гербовий символ Свалявщини. Мужик, що наливає мінеральну воду до дерев'яної бочки з корчаги. Поруч з пам'ятником знаходиться 300-річний дуб, під яким стоять лавочки та часто сидять мешканці міста. На жаль, табличка розбита, тому місцевим туристам не ясно, що за пам'ятник.

Фото: Александр Рудоманов

По дорозі до дерев'яної церкви, що розташована у населеному пункті Бистрий, триває реконструкція мосту. Його повинні відремонтувати до кінця 2018 року за 13,8 млн гривень. Тому найближчим часом потрібно буде робити гак метрів на 100.

Прямо біля мосту над річкою розташований стадіон "Авангард", де до 2012 року виступав футбольний клуб “Поляна”. В квітні 2012 року під час наради в Свалявській РДА більшістю депутатів та керівництвом району було прийнято рішення відмовитися від підтримки клубу. Тому зараз на стадіоні бігають жителі міста, та й усе.

По дорозі до лемківсьої церкви, проходжу два храми. Старий греко-католицький храм Різдва Пресвятої Богородиці, біля якого ведуться ремонтні роботи з мостом...

Фото: Александр Рудоманов

... та новозбудований храм Різдва Пресвятої Богородиці:

Дорога до лемківської церкви йде в гору, тому я вирішив ловити машину. Водій автовишки Степан мене підібрав і підвіз до самої церкви. Поруч знаходиться садиба служки, який може відкрити церкву і показати вам її зсередини.

Садиба служки охороняється собакою
Фото: Александр Рудоманов
Садиба служки охороняється собакою

Михайлівська церква у Бистрому збудована у лемківському стилі у два етапи. Звели її у 1558 році на пагорбі Берда, що знаходиться далі по дорозі від Сваляви та була присвячена св. Миколаю.У 1759 році церкву перенесли на теперішнє місце і частково перебудували. У церкві збережений іконостас другої половини XVIII ст., у 1972 році церкву реставрували і на початку 90-х років повернули православній громаді.

Стежка попід парканом церкви доведе вас на гору, звідки будуть видно не лише церкву, а й панорама Сваляви та краєвиди навколо. З гори також видно православний Свалявський Свято-Троїце-Кирило-Мефодіївський жіночий монастир, який відкрили у 1996 році.

Спускатись з гори варто обережно, адже схил доволі таки крутий і камінчастий. Назустріч мені жіночка вела на прогулянку трійко козенят. “Щоденно так гуляю, не важко” - відповіла вона мені.

Фото: Александр Рудоманов

Перед поїздом на Ужгород я посидів в кафе біля вокзалу та написав в книгу скарг пропозицію щодо встановлення термінала. Та й по всьому. До нових зустрічей!

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter