ГоловнаБлогиБлог Олександра Рудоманова

​Слобожанське місто з Ратушею – Лебедин

Наступною зупинкою в одноденній поїздці Київ-Тростянець-Лебедин-Київ стало місто Лебедин зі станцією Лебединська. Станція Лебединська знаходиться на тупіковій гілці Боромля-Лебединська, і туди їздять приміські поїзда з Сум та Смородино. Боромля-Лебединська збудована у 1894 році та фактично сполучила спиртові заводи, які розташовувались на околицях Лебедина, з основною магістральною лінією Ворожба-Харків.

Фото: Александр Рудоманов

Саме місто виникло у середині XVII століття, коли втікачі від польської шляхти з Правобережжя заснували у 1652 році слободу поруч з озером «Лебедине», яке і дало назву міста. У 1658 році населення Лебедина поповнилося новими переселенцями і вже осінню 1659 року Лебедин, як сотенне містечко Сумського полку, увійшло до козацького реєстру під назвою “Леб'яжий город“. Після ліквідації Катериною ІІ слобідських козацьких полків, Лебедин став військовою слободою, а вже з 1780 р. – повітовим містом Харківського намісництва. У 1782 році “Леб'яжий город“ та три слободи, що розташовувались поруч, перейменовують на повітове місто Лебедин. Під час подій 1918-1920 року у Лебедині 8 разів змінювалась влада. Станом на зараз, не дивлячись на руйнівне перебування міста в радянському союзі, під час якого було знищено 5 історичних церков, в Лебедині нараховується 56 пам'яток історії та культури.

Фото: Александр Рудоманов

Окремо б ще хотілось виділити одну з найтрагічніших сторінок історії України - діяльність слідчої канцелярії московського царя Петра І в місті Лебедин, де було піддано нелюдським тортурам і закатовано близько 900 козацьких старшин і місцевих жителів, що підтримували гетьмана Мазепу під час Північної війни. Прізвища козаків, закатованих в Лебедині та їх точна кількість, на сьогоднішній день не встановлена.

Фото: Александр Рудоманов

Це був короткий історичний екскурс в історію місто. Подивимося на місто разом?

Мій рейковий автобус «Смородино-Лебединська» прибуває на станцію Лебединська, де за декілька хвилин поїзд відправиться на Суми:

Фото: Александр Рудоманов

Симпатичний вокзал зустрічає пасажирів з приміського поїзда:

Фото: Александр Рудоманов

Тут навіть є місця для ветеранів Великої Вітчизняної війни. Цікаво, начальство вокзалу вважає Великою Вітчизняною другу світову чи АТО?

Фото: Александр Рудоманов

Рейковий автобус відправляється на Суми, а мені час йти знайомитися з містом:

Фото: Александр Рудоманов

По дорозі в центр міста розташований хлібзавод. Наче працюючий:

Фото: Александр Рудоманов

Об'їзд по розбитій дорозі. Щоб не ганяли як навіжені на своїх машинах:

Фото: Александр Рудоманов

Підходжу до Лебединського педагогічного училища ім.А.С. Макаренка. Щороку училище випускає викладачів та працівників дитячих садочків:

Фото: Александр Рудоманов

“Чудо моє”, написав якийсь романтичний парубок про дівчину свою.. або про будинок. Не знаю, що саме малось на увазі, але виглядає доволі депресивненько:

Фото: Александр Рудоманов

Старий будинок напроти:

Фото: Александр Рудоманов

Прямую в центр міста, де розташовані старовинні будівлі та церкви. По дорозі є недобудови та старі будинки 19 століття:

В свекрі на перетині вулиць Гудимівська та Тараса Шевченка стоїть пам’ятник Божої матері, але дерева в сквері – майже усі укриті паразитом – омелою:

Фото: Александр Рудоманов

Напроти пам’ятника розташувався краєзнавчий музей в якому зараз проходить реконструкція, тому частина експонатів зачинена:

Фото: Александр Рудоманов

Дороги в місті, як і скрізь потребують ремонтів. Основний транспорт людей – велосипеди і автомобілі. Рідко, але їздять маршрутки:

Фото: Александр Рудоманов

Патріотичні подорожі до агресорів. На рекламі навіть тризуб намальований, точно, що патріоти:

Фото: Александр Рудоманов

Як і в багатьох містах, різниця між радянським містом і сучасним – лише декілька новобудов і прапори України. Вивіски, архітектура — все застигло в радянщині:

Фото: Александр Рудоманов

Якщо притримуватись правої сторони вулиці Тараса Шевченка, можна не заблукати, як я, а зразу вийти до радянського пам'ятника загиблим за владу Рад:

Фото: Александр Рудоманов

Управління комунального господарства знаходиться в симпатичному будиночку:

Фото: Александр Рудоманов

Художній музей радо приймає своїх відвідувачів:

Фото: Александр Рудоманов

Біля Художнього музею ще раз поверну направо по вулиці Сумській на виїзді з міста, розташована стара водонапірна вежа, пам'ятник Голодомору та пам'ятник загиблим за незалежність України. (Правда, дивно? Є в місті пам'ятники і загиблим за владу рад, які виступали проти незалежності, так і тим, хто виступав за незалежність).

По дорозі зустрічаються симпатична школа з демонтованою табличкою:

Фото: Александр Рудоманов

Безліч симпатичних хаток:

І знову будинок Праці, правда схожий на Тростянецький?

Фото: Александр Рудоманов

Місцевий стадіон:

Фото: Александр Рудоманов

Садочок-яслі:

Фото: Александр Рудоманов

Нарешті доходимо до пункту призначення, де розташовані пам'ятники та непрацююча водонапірна вежа, але що ми бачимо? Правильно. Калюжу. Калюжу, в яку мають увійти люди, котрі принесли квіти в пам'ять жертвам Голодомору:

Фото: Александр Рудоманов

У 1708 році з 20 листопада по 26 грудня у Лебедині розташувалась ставка Петра І, який вів підготовку до воєнних дій проти гетьмана Івана Мазепи та його союзника - шведського короля Карла XII. Водночас тут князь Меншиков чинив суд над прихильниками Мазепи - було піддано нелюдським тортурам і закатовано близько 900 козацьких старшин і місцевих жителів, що підтримували гетьмана Мазепу під час Північної війни. Прізвища козаків, закатованих в Лебедині та їх точна кількість, на сьогоднішній день не встановлена. Пам'ятник щодо цих трагічних подій:

Фото: Александр Рудоманов

Так як в цій стороні пам'ятників більше немає, лише кладовище, повертаюся назад до центру міста та виходжу до Вознесенської церкви:

Фото: Александр Рудоманов

Недалеко від неї знаходиться міська рада:

Фото: Александр Рудоманов

Та стара споруда, про історію якої мені так ніхто і не розповів:

Фото: Александр Рудоманов

У самому центрі міста на площі Свободи розташована Вознесенська церква, збудована у 1849-1858 роках. У храмі поєднано неоросійський стиль, класицизм, бароко і місцевий колорит без канонічних закономірностей:

Далі по вулиці Героїв Майдану розташована школа № 4 , яка будувалась приблизно у 1920-х роках і функціонує до цього часу:

Фото: Александр Рудоманов

Фото: Александр Рудоманов

Нарешті я побачив швидке харчування Лебедина, який в цей сніжний день було закрите:

Фото: Александр Рудоманов

Далі поруч розташований пам'ятник загиблим воїнам-інтернаціоналістам:

Фото: Александр Рудоманов

Та воїнам, котрі загинули на сході України:

Фото: Александр Рудоманов

Трошки ближче до центру міста по вулиці Героїв Майдану розташована колишня Лебединська земська управа, 1910 року побудови. Нині тут медичне училище:

Фото: Александр Рудоманов

Поруч постамент на якому колись стояв пам'ятник Леніну:

Фото: Александр Рудоманов

А зразу напроти — колишнє повітове училище 1824 року побудови:

Фото: Александр Рудоманов

Разом з тим в центрі Лебедина розташовано багато історичних будівель:

Фото: Александр Рудоманов

Фото: Александр Рудоманов

Фото: Александр Рудоманов

Колишній кінотеатр, а тепер магазин:

Фото: Александр Рудоманов

Міський будинок культури:

Фото: Александр Рудоманов

На Інтернаціональній площі розташовані пам'ятники Тарасу Шевченку та Лебедину:

Фото: Александр Рудоманов

На цій же площі розмістилися торгові ряди. Комплекс побудований 1847 року у стилі пізнього класицизму 19 століття. Одноповерхові крамниці, з зовнішнього боку - відкрита галерея з подвоєними колонами, посередині - невелике двоповерхове приміщення з головним входом. Нині споруда використовується частково для складів та крамниць.

Фото: Александр Рудоманов

Фото: Александр Рудоманов

З Інтернаціональної площі по Соборній площі вирушаю до ратуші — єдиної ратуші на Слобожанщині. З радянських часів в Ратуші розташована пожежна частина. Будували її у 1913-1915 за проектом невідомого автора, а при радянській владі робили добудови — тепер споруда не є симетричною:

На перетині вулиці Будильської та Миколаївської знаходиться Миколаївська церква (1890-ті роки побудови), яка стоїть на заході історичної частини міста та збудована за авторством архітектора В.Немкіна.

Фото: Александр Рудоманов

Фото: Александр Рудоманов

Поруч з церквою розташований будинок поета-романтика Михайла Петренка, представника харківської школи романтиків

Фото: Александр Рудоманов

Фото: Александр Рудоманов

Так як час по-трохи піджимає, а додому хочеться, вирішую їхати на Київ через Суми, а тому відправляюся на автовокзал дізнаватись розклад маршруток. В старих будинках розташовується все: від секонд-хенду до перукарні:

Фото: Александр Рудоманов

Доходжу до пустої, але симпатичної автостанції. Дізнаюся, що в мене є годинка до маршрутки, а тому саме час прискорюватись, адже я ще хочу подивитись частину міста, де розташована земська лікарня.

Фото: Александр Рудоманов

Фото: Александр Рудоманов

Тут була прокуратура, а зараз суд:

Фото: Александр Рудоманов

Цікава назва редакції газети:

Фото: Александр Рудоманов

Будинок де проживав Тарас Шевченко зараз використовується магазином:

Фото: Александр Рудоманов

Фото: Александр Рудоманов

Парк з невеличкими пам'ятниками та скульптурами:

Нині тут розташована санітарно-епідеміологічна служба міста:

Фото: Александр Рудоманов

Нарешті доходжу до хірургічного корпусу земської лікарні, 1910 рік, розташованій по вул.Першогвардійській. На початку ХХ століття середня тривалість життя в повіті складала 32 роки. Медична допомога матерям і дітям майже не надавалась, у результаті чого спостерігалась і висока материнська смертність. Навесні 1901 р., при значному сприянні земської управи та завдячуючи авторитету і наполегливості лікаря Костянтина Зільберника розпочалося будівництво лікарні.,а вже на початку 1903 р. лікарня почала функціонувати, як хірургічна, де знаходилося було відкрито поліклініку в колишньому будинку поміщика Збитнєва.

Напроти комплексу лікарні на вул. Першогвардійській 17 знаходиться комплекс садиби Щокіна-Кротова (1880-ті роки):

Фото: Александр Рудоманов

Фото: Александр Рудоманов

Тепер все обдивився. Тепер можна і в Суми на дизель до Ворожби!

Любіть Україну і подорожуйте залізницею!

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter