Люстрація необхідна, але вона має бути правовою

Вітчизняна бюрократична система завжди функціонувала у вкрай несприятливих політичних умовах – від партійно-номенклатурного радянського середовища до непублічних кланово-клієнтелістських політичних практик. Тож цілком очевидно, що переорієнтувати цю систему на новий лад, де ключовими принципами є відкритість, аполітичність і якісний публічний сервіс громадян, неможливо без оновлення кадрового потенціалу державного управління.

Фото: Макс Требухов

На цьому шляху Україна обрала спосіб, який після розпаду СРСР широко використовували ряд країн колишнього соцтабору – люстрацію. Відповідний Закон «Про очищення влади» було прийнято ще у 2014 році попереднім складом парламенту, майже відразу після повалення режиму Януковича. Ще тоді цей закон викликав чимало зауважень, однак його ухвалення було нагальною справою. Згідно з даними Громадського люстраційного комітету, лише за минулий рік під дію Закону потрапило 860 чиновників і суддів, ще 2557 осіб внесено до Реєстру осіб, що підлягають люстрації в найближчі 9 місяців. Між тим євроінтеграційний курс України вимагає на кожному кроці «звіряти годинник» законодавства з європейськими нормами і стандартами, в яких центральне місце займають гарантії прав людини.

Зокрема, Остаточний висновок Венеціанської комісії щодо Закону України «Про очищення влади» від 19 червня 2015 року містить критичні зауваження щодо законодавчого обґрунтування люстраційного процесу. Про недосконалість вказаного закону висловився і голова Європейської комісії «За демократію через право» Джанні Букіккіо, який наголосив на необхідності внесення змін до чинного нормативно-правового акту. Все це набуває актуальності у зв’язку з тим, що невдовзі Конституційний Суд України має винести рішення з приводу відповідності закону про люстрацію нормам Конституції. І, очевидно, європейська сторона чітко показує зацікавленість в тому, щоб КСУ рекомендував українським законодавцям вдосконалити процес очищення влади. Безумовно, найбільше в цьому зацікавлені ми самі.

Попри те, що люстрація має широкий запит в суспільстві, її український варіант багато в чому порушує базові права і свободи громадян. Наприклад, Резолюція 1096 Парламентської Асамблеї Ради Європи «Про заходи щодо подолання наслідків минулих комуністичних тоталітарних систем» включає низку принципів, у строгій відповідності до яких має відбуватися процес люстрації. Передусім, мова йде про принцип індивідуальної вини, яка повинна бути доведена в кожному окремому випадку, забезпечення права на захист та права на оскарження в суді, а також про дотримання презумпції невинуватості. У своїй більшості, Закон «Про очищення влади» ігнорує вказані стандарти. Так, принцип індивідуальної відповідальності в Україні підмінюється колективною відповідальністю за розмитим критерієм приналежності до певної категорії чиновників і суддів – обіймання посад у період президентства Януковича. Однак, зрозуміло, що такий спосіб ідентифікації осіб, які підлягають «очищенню», жодним чином не вказує на вчинення ними конкретних протиправних діянь. До того ж здійснення люстрації без рішення суду позбавляє службовців права на захист і прямо порушує презумпцію невинуватості. Також у згаданій резолюції ПАРЄ вказано, що період дискваліфікації особи на зайняття певної посади не має перевищувати 5 років, тоді як у нас ця вимога вдвічі суворіша. Відтак доцільно переглянути окремі положення люстраційного законодавства, аби очищення владних та правоохоронних структур відбувалося без порушення громадянських прав і демократичних процедур. Більше того, коли наявність чітких підстав для усунення чиновників і суддів з посад буде доведена в судовому порядку, мінімізуються шанси повернення заслужено люстрованих осіб на державну службу. Те, що відбувається зараз – пряма протилежність такому стану речей, адже трапляються випадки, коли звільнених переводять на інші посади, в інші відомства, поновлюють на колишніх посадах за рішенням суду саме внаслідок явної неправомірності існуючої процедури люстрації. Одним словом, діюча редакцій закону «Про очищення влади», попри жорстку редакцію, не здатна забезпечити реальне і ефективне очищення судової системи і системи державного управління від осіб, які дискредитують або дискредитували в минулому статус судді і державного службовця. Водночас треба сказати, що в нашому випадку неідеальній закон все ж краще, ніж його відсутність. При всій своїй недосконалості люстрація на сьогодні дозволила позбавити посад сотні осіб, які були бюрократичним оплотом грабіжницьких схем колишнього режиму.

Врешті-решт, люстрація має бути скрупульозним відсіюванням кадрів, які скомпрометували себе незаконними діями, а не тотальною зачисткою службових осіб, віднесених до широкої категорії за доволі абстрактними політичними критеріями. Запровадження такого очищення стане неабияким випробуванням як для компетентності законодавців, так і для якості судової системи. Але воно буде справедливим.

Олександр Грановський Олександр Грановський , Народний депутат України, член Комітету Верховної Ради з питань правосуддя та правової політики
Читайте новости LB.ua в социальной сети Facebook