Уряд, сформований завдяки «тушкам»: дорога в нiкуди

Українська полiтика - фактично доказ теорії цивілізацій англійського історика Арнольда Тойнбі в мiнiатюрi. «Надлами цивілізацій не можуть бути результатом повторюваних або поступальних дій сил, що знаходяться поза людським контролем», - вважав філософ, маючи на увазі постiйний взаємозв´язок людини й цивілізації, який обумовлював циклічність розвитку останньої - становлення, розквiт, занепад.

Все, що сьогоднi відбувається в українському політикумi, з легкістю пiдпадає під термiн «циклічність»: президенти, уряди й парламенти змiнюються, але циклічність та синонімічність сподівань, провалів, помилок, втраченого часу залишаються. Іноді складається враження, що змінюються тільки прізвища тих чи інших персоналій: очоливши країну, всі починають реформи, не наближуючись до розквіту, завжди закінчують кризою й занепадом.

Взяти хоча б історію з «тушками».

Фото: Макс Требухов

Парламентар-бiмба, він же тушка

«Тушкува́ння» як один із проявів політичної корупції та кризи парламентаризму, означає процес перебiгу депутата (політика-високопосадовця) з опозиційної політичної сили в провладну через особисту зацікавленість, переважно матеріальну. Такого перебіжчика називають «ту́шка», i це означає, що депутат погодився змiнити власну політичну приналежнiсть. Його купили.

Як не запам´ятати перших ластівок «тушкування», депутатів Ігоря Рибакова (обирався від БЮТ) та Юрія Бута (обирався від НУНС), які 6 червня 2008 року вийшли з парламентської коаліції, що призвело до її розпаду. Згодом, були перебіжчики 2010 парламентського року та «коаліція тушок» (Коаліції депутатських фракцій «Стабільність і реформи» у Верховній Раді України VI скликання), 19-ть «помаранчевих» депутатів, проголосувавших за відставку Ю. Тимошенко з посади прем'єр-міністра, батько та син Табалови з VII скликання…

Проте, слід наголосити, що є велика різниця між тими, кого «купують» за перехід до провладної сили чи за голос під певний законопроект (постанову про призначення на посаду) і тими, хто свідомо залишає лави фракції через незгоду з політикою її очільників. Луценко назвав «тушками» Томенка і Фірсова, хоча насправді ці депутати, постійно критикуючи президента й уряд, добровільно залишили президентську провладну фракцію, вважаючи аморальним подальше перебування в ній. Пішовши без будь-якої вигоди, розуміючи ймовірність свого виключення й позбавлення мандата.

Томенко - через прийняття держбюджету на 2016р. - "не можу нести відповідальність за нову урядову коаліцію разом із Партією регіонів (колишньою – ред..) і нову коаліцію, яка в інтересах отримання кредитів і збереження при владі могла ухвалити документи проти власного народу". Фірсов - через корупційну діяльність одного з лідерів фракції, нардепа Кононенка – "…тому що не згоден покривати його корупційну діяльність і не хочу, щоб мене асоціювали з нею".

Натомість, як по-іншому як не «тушка» назвати депутата, який самостійно з усієї фракції проголосував за підтримку кандидатури Шокіна на посаду Генпрокурора, якого виключили з фракції «Самопоміч» і який першим увійшов до лав провладної сили?

Iсторiя українського парламентаризму – це фактично становлення нового біологічного виду народного обранця , «парламентар-бiмба». Адже кожен депутат, що прийшов у партiю, а згодом i у парламент за гроші, стає бомбою сповільненої дії як для виборцiв, так і для лiдера власної політичної сили. Нікому невідомо на що здатний такий обранець, який виступає компромiсною фiгурою у парламентських торгах, легкою здобиччю для тих, хто вмiє переконувати.

Звiсно, ніхто не думав що Верховна Рада пiсля Революцiї буде ідеальною. Проте більшість з нас сподiвалися на вiдсутнiсть в нiй «тушок», на принциповiсть та чеснiсть демократичної бiльшостi, на боротьбу з політичною корупцією, на моральність та європейські погляди нового покоління нардепів. Сподівалися на їх старання хоча б з поваги до загиблих побратимiв. Сьогоднi ж, лiдери народного спротиву й активісти суспiльної думки – члени українського парламенту – вже традиційно починають «грати» за правилами Ради 2008р. Формування нової коаліції під уряд Гройсмана тому доказ.

Депутати лавирували-лавирували, лавирували-лавирували…і ось «коаліція на двох»

Коалiцiя "Європейська Україна", попри 1,5- мiсячний договiрний марафон, розпалася остаточно. БПП, НФ і "Батьківщина" не змогли домовитися про створення широкої коаліції: у Юлії Тимошенко виявилися свої вимоги, на які нi фракція Президента, нi фракція прем'єра не погоджуються. На вранішньому засiданнi 30 березня до складу фракції БПП увійшла нардеп Суслова, наступного дня, 31 березня - Кишкар і Кривенко написали заяви про входження до БПП, фактично підтвердивши інформацію депутатів з БПП та НФ про те, що Адміністрація президента намагається сформувати коаліцію двома фракціями – БПП +НФ + позафракційні.

У фракції БПП на ранок 31 березня, відповідно до офіційного порталу ВРУ, є 139 депутатів (з Сусловою), додавши Кишкаря і Кривенка виходить 141, в НФ – 81, всього 222 депутати. Для коаліції необхідно 226 парламентарів.

Позафракційних депутатів наразі у стінах Ради 47 осіб, і тільки 7 з них обрані за списками партій (Гопко, Єднак, Пташник, Сироїд – «Самопоміч»; Гройсман – БПП; Парубій –НФ). Арифметично, 40 депутатів-мажоритарників стоять перед вибором: йти на перевибори, - а це чергова втрата коштів на виборчу кампанію і сумнівний результат, чи йти в коаліцію і рятувати країну від непередбачених витрат на вибори. Вмовити з 40 всього 4-х депутатів абсолютно реально, результати вже є. При цьому деяких з них навіть «тушками» складно буде назвати, адже вони позафракційні і навряд чи своїм виборцям обіцяли не вступати до лав «Солідарності» чи Народного фронту.

Як зізнався один з позафракційних, «найбільша трагедія, яка зараз може бути - це дострокові вибори». І не тому що відповідно до дослідження, опублікованого на сайті американського Міжнародного республіканського інституту, більшість українців збідніли протягом останнього року, а незаплановані витрати на виборчу парламентську кампанію тільки посилять межу бідності. Дострокові вибори – це джек-пот, який позафракційним кандидатам-мажоритарникам може й не випасти вдруге.

Дострокові вибори до Верховної Ради - чималий ризик і для провладних партій. За результатами дослідження КМІС, що були оприлюднені на офіційному сайті установи на початку березня , на рейтинг президентського "Блоку Петра Порошенка» у 16,6%, наступає "Батьківщина" зі своїми 15,1% голосів підтримки; а партія "Народний фронт" прем'єра Арсенія Яценюка, яка виграла минулі вибори, наразі здатна набрати тільки 2,5% і не потрапити до Ради взагалі.

Новий уряд і нова коаліція, а обличчя ті ж самі?

Депутати з БПП та Народного фронту, готові створити нову парламентську більшість та обрати новий уряд. Фактично, робитимуть це ті ж депутати, які 27 листопада 2014 р. 341-ним голосом вдруге обрали прем'єр-міністром Яценюка, 2 грудня 2014 р. 288-ма голосами затвердили другий склад Кабінету Міністрів (до складу Кабміну тоді увійшли три іноземні спеціалісти, які отримали громадянство України), і 11 грудня 2014 р. 269-ма голосами затвердили програму уряду («Опозиційний блок», групи «Воля народу» та «Економічний розвиток »дали 0 голосів« за»).

Ті ж самі, тільки вже без РПЛ, «Самопомочі» та «Батьківщини»

Виникає ряд логічних запитань.

 - Якщо уряд формуватимуть ті ж самі депутати, що свого часу довірили виконавчу владу уряду Яценюка, то де гарантія що нині вони зроблять правильний вибір? Це при тому, що 50% українців взагалі підтримують розпуск Верховної Ради і призначення дострокових виборів. Тобто, не вірять нинішньому складу Верховної Ради.

 - Якщо новий уряд Гройсмана йтиме «рука в руку» з Президентом, то чи є сенс очікувати зрушення в частині реформ? Враховуючи низький кредит довіри виборців до гаранта- 48% українців підтримують перевибори президента, та той факт, що близько 90% і більше практично не бачать успіхів влади у таких сферах як економічний ріст, стабільність гривні, соціальний захист населення, боротьба з корупцією, обмеження впливу олігархів на політику, охорона здоров’я, ЖКГ та реформа судової системи, наскільки реальними й життєздатними будуть реформи «нової» команди ?

- Якщо коаліція балансуватиме на голосах прибульців з числа позафракційних депутатів, є сильний ризик отримати занадто слабку парламентську коаліцію. Залишається відкритим і питання конституційної більшості (більше 300-т депутатів), яка має підтримувати законопроекти з конституційної реформи. Як за таки умов працюватиме парламент?

- Як ставитися до того, що Президент у такий спосіб акумулює всю повноту влади – і виконавчу, і законодавчу, і судову - в своїх руках?

Дорога в нікуди

Політична криза в країні не надумана. Взаємні звинувачення та погрози, невиконані пункти коаліційної угоди, маніпуляція результатами непроведених реформ, ігнорування вимог суспільства щодо подолання корупції, партійна диктатура… - реалії для України.

Натомість, країні вкрай необхідна мобілізація політичних і економічних ресурсів для подолання зовнішнього ворога, захисту своїх територій, проведення децентралізації та люстрації.

Влада не має узурпувати державницькі функції, як це було за Януковича. Очільники країни не мають повторювати «високі» стандарти взаємодії Ющенко-Тимошенко. Плодити Пшонку-Шокіна. Свідомо плекати процес «тушкування» чи закривати очі на ймовірний реванш регіоналів на Сході країни. Займатися популізмом, здирництвом, дозволяючи псувати імідж держави позорною справою «діамантових» прокурорів чи розквітом «бурштинової мафії».

Українська політична криза - результат недоладної влади, людей, які виявилися не готовими нести відповідальність за становлення держави і позбутися такої спадщини як «любі друзі», «тушки», урядовi торги, політичне пристосуванство, порятунок власних інтересів державним коштом.

Чи можемо ми очікувати, що новий уряд, підтриманий коаліцією завдяки «умовленим» тушкам, відійде від циклічності старих помилок, які занадто дорого коштують народу? Навряд чи.

Олександр Федоренко Олександр Федоренко , Громадський та політичний діяч
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter