ГоловнаБлогиБлог Олега Спорникова

Столична агломерація: мрія чи реальність?

Київ, окрім того, що є столицею України, є також столицею Київської області. Сам по собі цей факт, не є жодним відкриттям, проте обласний функціонал у Києві підтверджується хіба наявністю в столиці обласних чиновників. Обидва суб’єкти місцевого самоврядування (мається на увазі місто Київ і Київська область) є фактично сусідніми адмінутвореннями і відносини між ними, на жаль, не можна назвати добросусідськими. А найбільше від такого стану речей страждають мешканці київських передмість, люди, які ще не є киянами, проте й жителями області назвати їх важко. Всі вони працюють в столиці, відправляють дітей у столичні школи і дитячі садки… Серед мешканців Вишневого, Броварів, Бучі, Вишгорода, думається, немає людей, які сприймають себе як мешканців Київської області. Однак користуватися адмінпослугами столиці ці люди не можуть, як власне й ефективно вирішувати свої соціальні питання. Київ неначе коралами обліплений ще меншими адмінодиницями, сільський статус яких викликає не здивування, а сміх! Конча-Заспа, Романків, Чабани, Віта Поштова, Гора, Петропавлівська Борщагівка, назви цих сіл усіма нами сприймаються, як престижні київські мікрорайони, а голови сільрад всіх цих «царських містечок», виглядають справжніми «Главами київських адміністрацій».

Фото: Александр Рудоманов

В нормальному розумінні Київ і Київський регіон — мають утворити спільну робочу групу (або будь-який інший орган) з депутатів київської міської і обласної рад, головне завдання якої випрацювати якусь державну політику щодо створення київської агломерації. Вона повинна юридично опрацювати «кордони» між столичними адмінодиницями, розробити спільний план розміщення продуктивних сил міста й області, випрацювати єдину політику щодо спільної інфраструктури доріг, будівництва житла на території області тощо, а в ідеалі, такий орган мав би напрацювати єдиний погоджений генеральний план київських передмість.

Досвід інших столиць світу свідчить, що жодна з них в неазійській частині планети не розширюється адміністративним приєднанням земель навколишньої області, оскільки все європейське передмістя чітко позначене юридично й території, що прилягають до будь-якої європейської столиці, керуються адмінорганами місцевого значення, утвореними відповідними мікрогромадами. Скажімо, Париж, який є удвічі меншим за Київ (щоправда там мешкає удвічі більше населення), останні 87 років не розширювався, проте передмістя Парижа функціонують кожне зі своєю мерію (на 70-90 тисяч осіб) і про приєднання передмість Парижа до столиці навіть мова не йде.

Часто-густо європейські столиці просто суттєво змінюють функціонал своїх історичних центрів, аби мотивувати населення переселятися у передмістя, але так, аби вони не відчували, що переїхали «десь у село». Наприклад, агломерація «Великий Лондон», яка складається з 50 поселень розміром від 20 до 320 тисяч осіб, об'єднує два церемоніальних графства: однойменне з 32 округами, і крихітний Лондонський Сіті – без такого поділу. Натомість у Сіті фактично ніхто не живе – це невигідно. Так само Великий Мадрид – це утворення площею 1,2 тис. км², тоді як саме місто займає половину цієї площі й ділиться на 21 район. В автономному ж співтоваристві Мадрид (це фактично приміська зона) на 8 тис. км² живе 6,5 млн людей, вони послуговуються 25 окремими муніципалітетами. Там значно вища щільність населення, але ці люди не відчувають, що вони «НЕ мадридці», наприклад їм залишене право обирати міський магістрат, але весь адмінсервіс вони мають, як кажуть, у себе «під носом».

Початковий взаємозв'язок Києва і навколишніх земель доводить хоча б той факт, що зовнішні кордони сучасного Києва визначають міста – фактичні ровесники столиці: Бориспіль, Вишгород, скажімо були засновані у позаминулих тисячоліттях. Тож з початку ХХ століття створення генеральних планів Києва супроводжувалася розробкою регіональних, що обов'язково враховували й Київську губернію. Ці плани містили у собі і прообраз зеленого пояса навколо міста шириною до 4 км. Проте зростання міста і темпів забудови навколишніх територій різко посилилося після Другої світової. Та найбільшої шкоди ландшафту київських передмість завдали хаотичні забудови околиць столиці вже в часи незалежності: жоден гармонійний розвиток територій не цікавив «хижих забудовників».

Фото: СтройОбзор

Про столичну область і урахування інтересів обласної громади годі й казати – з початку 1990-х років стали відчутні нові явища і процеси, насамперед «котеджний бум», втрата сільськогосподарських земель, занепад рекреаційної галузі – все це призвело до напружених відносин Києва і області. «Котеджний бум» та інтенсивні процеси субурбанізації торкнулися й тих територій лісопаркового захисного пояса, які раніше залишалися «природними». Згодом, Київрадою все ж були сформульовані основні принципи містобудівного зонування, система стимулів і обтяжень для особливо цінних ділянок, але при цьому практично відсутнє у 1990-2000 роках містобудівне, земельне і природоохоронне законодавство фактично дозволяло робити з київських передмість те, що ми бачимо сьогодні й повністю ігнорувати інтереси області.

Нині навколо Києва складається щільне кільце багатоповерхової, багатоквартирної забудови, що включає серед іншого 7 міст. Разом з мегаполісом вони фактично утворюють єдину міську пляму, яка постійно збільшується в розмірах. Понад 50% працездатного населення з найближчих до Києва міст працюють у столиці. У цих містах показники зайнятості в рази вищі, аніж по Київській області в цілому, а міграційне та загальне збільшення чисельності населення можна порівняти з відповідними київськими показниками. Але спільні проблеми столиці та її області характеризується значним техногенним та демографічним навантаженням на всю територію агломерації.

Наявність великої кількості радіоактивно забруднених земель, віднесених внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС до зони відчуження, а також увесь повітряний басейн Києва і промислових міст області залишається забрудненим. Викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря як стаціонарними джерелами, так і пересувними засобами по всій області становили 167,5 тисяч тон, що складає 32,9% від рівня 1990 р. Значне забруднення атмосфери здійснюється також автотранспортом. До спільних екологічно небезпечних підприємств Київської області належать підприємства хімічної та нафтохімічної промисловості, електроенергетики, значний екологічний тиск справляють підприємства харчової промисловості. Серйозна проблема виникла у зв'язку з незадовільним станом знешкодження та переробки промислових і побутових відходів, які «виробляє столиця», а «переробляє» область і ця проблема набуває все більшої актуальності. Її неможливо розв'язати без запровадження сучасних безвідходних та маловідходних ресурсозберігаючих технологій, впровадити які обласний бюджет самостійно не в змозі.

Окрім того, «найближчій Київщині» вкрай необхідна реконструкція і модернізація комунальних та промислових підприємств, міст – супутників столиці, переобладнання їх сучасними природо-охоронними установками і до вирішення цих проблем обов’язково має приєднатися столичний бюджет. Також першочергового значення набуває проблема охорони водних ресурсів столиці і області. Значна кількість існуючих очисних споруд, що знаходяться в області, а обслуговують виключно Київ, працює неефективно. Викликає занепокоєння й стан малих річок столичного конгломерату, які забруднюються не тільки стічними водами Києва, а й містами-супутниками.

Що робити?

Пріоритетом промислової політики і Києва, і області на сучасному етапі повинно бути підвищення ефективності виробництва і конкурентоспроможності продукції промисловості області на зовнішньому і внутрішньому ринках, які є факторами її загального зростання. Важливим є розвиток, раціональне розміщення та ефективне використання науково-технічного потенціалу області, збільшення вкладу науки і техніки в її розвиток, реалізацію найважливіших соціальних завдань, у тому числі збільшення робочих місць та підвищення зайнятості населення, принаймні до рівня столиці. Адже не дивлячись на те, що історично Київщина формувалася як регіон з переважаючим розвитком сільськогосподарського виробництва, нині вона є однією з найрозвинутіших індустріальних.

Основу промислового потенціалу області становлять 369 великих і середніх підприємств, на яких працюють 180 тис. осіб. На превеликий жаль, при всіх взаємних спробах впорядкувати структуру забудови територій «ближньої Київщини» і уберегти їх природний, економічний та історико-культурний потенціал чіткого рішення з цього приводу ніколи не було вироблено. Обопільний намір чиновників міста і області «розвантажити» ці території, знизивши тут інтенсивність техногенних впливів, не знайшло ще жодного практичного здійснення. Сформований конгломерат суміжних з Києвом територій (міст та інших поселень), жодними нормативами навіть не передбачається створити, а не те що зробити з нього висококомфортну рекреаційно-паркову забудову зі створенням в них сучасного транспортного, інженерного, соціально-побутового забезпечення (якою вона безперечно має бути)!

Абсолютно очевидно, що назріла гостра необхідність сформулювати якусь концепцію, генплан або будь-який інший спільний для Києва і області документ, заснований на законних підставах аби впорядкувати життя нашої столиці, її чудових передмість і можливо, принаймні у перспективі, замість совкових районів та областей - створити європейську столичну агломерацію.

Олег Спорников Олег Спорников , журналіст, громадський активіст
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter