ГоловнаБлогиБлог Олега Петровця

ДПТ як ДТП або Про основні проблеми в галузі містобудування?

Відповідно до чинного українського законодавства детальний план території (далі – ДПТ) уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток території.

Фото: Макс Левин

Так, законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» закріплено, що детальний план території визначає:

• принципи планувально-просторової організації забудови;

• червоні лінії та лінії регулювання забудови;

• функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами;

• містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території;

• потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування;

• доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови;

• черговість та обсяги інженерної підготовки території;

• систему інженерних мереж;

• порядок організації транспортного і пішохідного руху;

• порядок комплексного благоустрою та озеленення.

Говорячи про столицю в даному контексті можна зазначити, що по-суті, ДПТ разом з генпланом Києва визначають основні засади розвитку міста, роблячи такий розвиток збалансованим, передбачуваним і взагалі можливим.

Аналізуючи вищевикладене, можна прийти до висновку, що ніби все логічно і такий механізм повинен працювати на благо міста, але на практиці, на жаль, все виглядає зовсім по іншому – в містобудівній нормативній сфері не все так гладко. Це не дає можливості українській столиці рухатися далі в ногу з часом і відповідно до інтересів киян.

На мою думку, основних причин того, що склалася така невтішна ситуація, дві.

1. Чинний Генплан розвитку міста до 2020 року вже не відповідає викликам часу, а новий досі не затверджено через його суперечливий характер

Так, безумовно, генеральний план розвитку Києва є основним містобудівним документом, який визначає принципові параметри використання території міста. Проте розвивати місто за розробленим у 2002 році і чинним на сьогодні генеральним планом вже неможливо, воно розвивається в зовсім іншому напрямку. Положення в генплані прописані одні, а об'єкти будуються інші, потреби міста вже інші. Така ситуація обумовлена тим, що:

• чисельність населення Києва на 2020 рік, за прогнозами, повинна була скласти 2,7 млн чоловік, але вже зараз на території Києва проживає куди більше люду ніж спрогнозовано до 2020 року. Виходячи з цього, всі розрахунки за потребами в житлі дитячих садах, школах, транспорті потрібно переглядати;

• на 2020 рік прогнозувалося 740 тис. автомобілів, а вже на сьогодні в місті Києві за даними ДАІ 1,2 млн автомобілів. Цей факт свідчить на користь необхідності перегляду планів щодо розвитку інфраструктури;

• про неефективність чинного генплану промовисто свідчить і те, що в текст документа було внесено більше 3 тис. змін.

Ідея створення нового генерального плану Києва до 2025 року виникла ще у 2008 році. У тому ж році почалася розробка його проекту на замовлення Департаменту містобудування та архітектури. Проте через неоднозначну позицію стосовно того, варто створювати новий документ, чи тільки модернізувати старий, а також через суперечливість самого існуючого проекту, сьогодні склалася ситуація, коли чинним і досі є вкрай застарілий документ, який не дає українській столиці простору для розвитку в ногу з часом.

2. Механізм громадського обговорення проектів основної містобудівної документації є вкрай недосконалим

В законі «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що проекти основної містобудівної документації (генплан, зонінг, ДПТ) повинні пройти громадські слухання. Що ж, звучить ніби дуже демократично, але на практиці цей пункт має негативний відтінок, адже, по-перше, часто конфлікт інтересів забудовників (орієнтовані на фінансовий результат), місцевого населення (орієнтоване на недопущення будівництва під вікнами власних будинків) та киян в цілому (орієнтовані на соціально-економічний розвиток міста, що неможливий без раціональної розбудови) носить вкрай гострий характер, і через це (як у випадку з Генпланом) прийняття рішення затягується у часі, від чого не виграє жодна зі сторін такого конфлікту. По-друге, процес громадського обговорення зазначених містобудівних проектів майже в 100% випадків носить формальний характер і зводиться до того, що вони розміщують в офіційних ЗМІ, а далі відбувається банальне листування між розробниками та громадою щодо врахування чи неврахування зауважень та пропозицій.

У випадку із затвердженням ДПТ ця особливість виглядає вкрай сумно, бо, по суті, інших механізмів впливу громади на розробку ДПТ просто не існує. І навіть якщо мажоритарні депутати від округів, які охоплюються проектом ДПТ, активно комуні кують з громадськістю і навіть не підтримують проект безпосередньо у сесійній залі, рішення все рівно залишається за більшістю, яка робить свій вибір виходячи з позицій необхідності місту рухатися далі та дотримання формальних процедур при розробці та «доведенню до сесійної зали» проекту ДПТ.

Яскравим фактом, який ілюструє вищевикладену аргументацію, є затвердження ДПТ в межах проспекту Возз'єднання, залізниці, проспекту Броварського, Русанівського каналу у Дніпровському районі міста Києва.

Хоч розробниками цього документа врахована частина зауважень і побажань від громадськості, але в цілому громада його не схвалила. Основні моменти, які найбільше тривожать людей – надто щільна забудова, замало робочих місць і рекреаційних зон.

І хоч я, як мажоритарний депутат від округу, на який поширюється даний ДПТ, і поділяючий громадську думку, голосував ПРОТИ цього рішення, активно агітував до цього колег, підтримав громадських активістів, що зібралися під стінами Київради і навіть ініціював виступ у сесійній залі представника громадськості, рішення все ж було прийняте.

Але хочу зазначити, що це ще не кінець і запевнити, що і далі разом з мешканцями Лівобережного масиву буду відстоювати їх інтереси, використовуючи для цього всі можливі механізми.

Таким чином, як то кажуть, маємо те, що маємо. Ситуацію із затвердженням містобудівної документації можна порівняти з ДТП внаслідок того, що автомобіль рухався дорогою, яка знаходилася у вкрай поганому стані, адже юридичні механізми цього процесу недосконалі, в бюджеті постійно бракує грошей на розробку проектів, а питання участі громади в їх обговоренні залишає бажати кращого.

Тому поряд з вирішенням питання з генпланом не менш важливим є реформування системи громадських обговорень таким чином, аби вони з рівня формального моменту перейшли на рівень дієвого інструменту для відстоювання прав киян. Моя позиція полягає в тому, що кожен мешканець міста повинен не тільки мати доступ до проектів ДПТ, але й реальну можливість впливати на їх розробку та прийняття.

Тільки розібравшись з цими проблемами, зможемо забезпечити гармонійний розвиток міста, збалансувавши і врахувавши позицію всіх зацікавлених сторін. А поки - палиця на два кінці.

Олег Петровець Олег Петровець , Політичний експерт
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter