ГоловнаБлогиБлог Олега Петровця

І знову про тарифи

З 1 липня поточного року тарифи на теплову енергію та послуги центрального опалення для населення зросли майже удвічі.

Відповідне рішення було прийнято Національною комісією, що здійснює регулювання у сфері енергетики і комунальних послуг (НКРЕКП) 9 червня.

Таким чином, середньозважений тариф на тепло для населення становитиме більше1000 грн за 1 Гкал.

Майже у 2 рази (в діапазоні 60-78 гривень за кубометр в залежності від постачальника послуги і наявності рушникосушки в квартирі) зростуть тарифи і нагачу воду.

Фото: http1news.zp.ua

В НКРЕКП пояснюють, що основною причиною підвищення стало вирівнювання Кабміном ціни на природній газ для населення та промисловості (ціна становить з 1 травня 6 879 гривень/тис. куб. м).Як бачимо, тарифна реформа в нашій країні не примушує довго чекати своєї реалізації. При цьому, всім відомо, що сталося з гривнею і яка ситуація із зарплатами та пенсіями. За даними Організації Об’єднаних Націй, оприлюдненими станом на травень 2015 року, 80% українців проживають за межею бідності. В умовах складного соціально-економічного стану більшість киян, та й українців загалом, не в змозі сплачувати за житлово-комунальні послуги. Сума заборгованості киян за житлово-комунальні послуги на цей час становить 2,05 млрд. грн. По Україні в цілому – біля 13 млрд грн. В Мінрегіоні прогнозують зниження показника по сплаті за ЖКП на 30%! Але, думаю, дані прогнози є дещо заниженими.

За таких умов може виникнути криза неплатежів, що унеможливить надання житлово-комунальних послуг належної якості. Ця ситуація потягне за собою поглиблення збитковості підприємств житлово-комунальної сфери, заборгованість із виплати заробітної плати, масове звільнення працівників.

Під загрозою стає належна підготовка та проведення опалювального сезону 2016/2017 року в Україні загалом та зокрема у столиці.

При цьому всьому варто зазначити, що тарифна реформа в Україні має як своїх прихильників, так і палких критиків.

Спробуємо проаналізувати аргументацію обох сторін.

Ті, хто «за» підвищення тарифів, приводять наступну аргументацію на користь реформи:

• протягом багатьох років тарифи на житлово-комунальні послуги в Україні штучно утримувалися на необґрунтовано низькому рівні. Результат - старе, неефективне обладнання, зношені мережі, величезні втрати, неякісні послуги, зниження власного видобутку газу;

• навіть у країнах, які не імпортують, а експортують газ, тарифи на цей ресурс є вищими, ніж в Україні;

• підняття цін також є однією з вимог програми МВФ та інших донорів;

• висока ціна на «блакитне паливо» буде стимулом для енергозбереження та економії цього ресурсу як населенням так і промисловістю (енергомісткість української продукції на одиницю ВВП перевищує відповідні показники сусідньої Польщі з майже такою ж кількістю населення як і в Україні, більше ніж у 3 рази);

• багато років Україна субсидіювала дешевий газ для населення з держбюджету, що сьогодні є непосильним тягарем для держави. Так, за роки незалежності Україна витратила 50 млрд доларів на компенсацію різниці між ринковою ціною на газ та ціною його фактичної реалізації як населенню, так і підприємствам. Ці гроші можна було б спрямувати на фінансування інших важливих сфер, як охорона здоров’я, освіта тощо;

• підвищення тарифів на газ ліквідує дефіцит «Нафтогазу» і відповідно – зменшить загальний державний дефіцит на 9,3%;

• вирівнювання тарифів перекриє кисень для корупційних схем, адже раніше, коли газ для населення був дешевим, регіональні газорозподільчі станції могли подавати завищену статистику щодо споживання газу населенням, а потім його могли перепродувати підприємствам, але вже за ринковими цінами. На цьому багато років наживалися газові махінатори;

• газовидобувна сфера стане привабливою для інвесторів, а вітчизняні видобувальники матимуть змогу фінансувати програми зі збільшення видобутку, оновлення матеріально-технічного ресурсу, розвідки газових запасів тощо.

Критики підвищення тарифів наводять свої аргументи, серед яких наступні:

• зубожіле населення просто «не тягне» такі високі тарифи. Так, наразі середньостатистична родина витрачає близько 20-25% свого доходу на оплату житлово-комунальних послуг, хоча ще 2014 року такий показник становив 11,2%;

• багато хто не розуміє, чим викликане рішення взяти за основу для українського тарифу імпортні ціни (біля $185 доларів), якщо український газ коштує менше $70 доларів;

• Україна може повністю забезпечити потреби населення українським газом, який є на порядок дешевшим, а імпортний – дорогий, нехай спрямовується на потреби підприємств;

• нові енерготарифи є непрозорими, в особливості – на тепло, гарячу воду, а НКРЕКП не розкриває методологію їх формування;

• якщо ми вже вирішили зробити європейські тарифи, то чому не забезпечуємо європейські зарплати і пенсії?

• обсяг субсидій населенню з оплати житлово-комунальних послуг в 2016 році становитиме 40,2 млрд гривень, в 2015 р. – 25 млрд грн. Але вони через те, що не монетизовані (не надаються населенню реальними грошима, які можна використати на заходи з енергоефективності), показали себе як не ефективні і не стимулюють до енергоефективності.

Як бачимо, аргументи різні. І не погодитися з ними складно. Проте, на моє глибоке переконання, головним аргументом проти підвищення енерготарифів є те, що люди просто не в змозі платити. Таку ж думку поділяють і депутати Київради всіх без винятку фракцій.

Тому 30 червня ми проголосували за звернення до парламенту та уряду щодо неможливості підвищення цін і тарифів на ЖКП без індексації зарплат і пенсій.

Крім того, у відповідному зверненні також прописана вимога до Кабінету Міністрів та НКРЕКП щодо розкриття методики розрахунків та обґрунтування підвищення енерготарифів для населення.

Через такий крок з боку столичної влади у суспільстві поширилися чутки про політичний розкол, адже ініціатором «тарифного звернення» є міський голова Віталій Кличко, який належить до правлячої команди.

Проте, про який розкол мова? Ми всі живемо у вільній демократичній країні, де кожен має право на вираження своєї думки. І якщо місцева влада не погоджується з деякими рішеннями центральної, це абсолютно нормально. Ми, насамперед повинні думати про інтереси мешканців міста, а не керуватися якими б то не було політичними мотивами.

Дійсно, місцева влада має право встановлювати тарифи тільки на квартплату, які, звісно, не піднімає. Встановлення цін і тарифів на енергоносії та комунальні послуги - прерогатива виключно центральних органів влади. Але ми, як представники мешканців міста, можемо відстоювати інтереси киян і висловлювати свою позицію, що і робимо зараз. І це реальний крок у межах тих повноважень, які мають місцеві депутати. Крім того, це приклад для інших міст і областей, вираження думки яких може активізувати конструктивний діалог з органами центральної влади.

На жаль, серед українських політиків зараз багато популістів, які роблять собі рейтинги на безкінечній і часто – не зовсім обґрунтованій критиці чого-небудь.

Часто об’єктом такого роду маніпуляцій стають життєво важливі для країни питання – як тарифне, до прикладу. Але такі популісти, які вже скомпрометували себе перед суспільством, і які прагнуть повернутися до влади за рахунок «політичних кричалок» замість конструктивного діалогу і пошуків компромісних рішень, забули, що після Революції Гідності українці стали зовсім іншими і більше ні за що не поведуться на такі дешеві трюки.

Тому закликаємо усіх до конструктиву і сподіваємось, що разом з представниками місцевої влади по всій Україні та Кабміном ми прийдемо до компромісного рішення, яке дозволить продовжити енергетичну реформу, наслідки якої не будуть занадто важкою ношею для українців.

Олег Петровець Олег Петровець , Політичний експерт
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter