ГоловнаБлогиБлог Олега Петровця

Ну зовсім НЕ стихійний бізнес

Як би це смішно не звучало. Проте доводиться констатувати, що за останні роки стихійна торгівля в Україні набула статусу такого собі одвічного питання. Здавалося б, проблема є, всі її бачать, з усіх боків лунають меседжі про необхідність з нею боротися і навіть ті, хто це повинен робити, де-юре також є. Але ж, проблема не те що не вирішується, а набуває все більших і більших масштабів. Спробуємо розібратися у причинах такого невтішного становища.

Фото: Макс Требухов

Що таке стихійна торгівля?

Варто зазначити, що в українському законодавстві сам термін «стихійна торгівля» відсутній.

Разом з цим, дане правопорушення відноситься до адміністративних, що передбачені ст. 160 Кодексу України про адміністративні порушення - «торгівля з рук у невстановлених місцях», і ст. 164 цього ж Кодексу - «порушення правил підприємницької діяльності».

Якщо узагальнити, стихійну торгівлю можна визначити як торгівлю, яка здійснюється фізичними особами без відповідних дозвільних документів, в тому числі про якість та безпеку товарів і у невстановлених місцях з рук, з землі, а також без дозволу органів місцевої влади на розміщення об’єкта торгівлі. Також варто зауважити, що часто стихійна торгівля обертається ще й самовільним захоплення земельних ділянок для встановлення на них малих архітектурних форм (МАФ).

Чим небезпечна торгівля з рук?

Останнім часом у зв’язку зі складною соціально-економічною ситуацією в Україні, та ще й в умовах війни часто можна почути в певній мірі справедливу критику на адресу борців зі стихійними продавцями, мовляв населення зубожіле, а торгівля на вулиці – це робочі місця, а для декого – взагалі єдиний спосіб заробити від продажу самостійно виготовленої продукції (переважно продукти харчування).

Тому міліціонери, які «ганяють» бабок на вулицях часто стають об’єктами всенародної критики, а інколи – відвертої ненависті.

Та чи все настільки справедливо в таких ситуаціях, як здається?

З одного боку, дійсно, зрозуміти людей, які продають городину, чи інші власно виготовлені продукти харчування, можна, бо ж дійсно зарплати і пенсії не спонукають населення до утримання від такого роду діяльності. Але ж, для цього існують ринки. Можливо, варто було б переглянути тарифну систему в плані оренди торговельних місць на таких ринках, та виправдовувати стихійну торгівлю, яка загрожує комфорту і безпеці людей, скрутним становищем деяких людей також не можна.

Ми повинні чітко усвідомити, що стихійна торгівля це:

• не тільки бабусі, які продають овочі і молочну продукцію власного виробництва, а частіше всього – палатки, точки і МАФи, які є частиною добре налагодженого бізнесу, який приносить комусь надприбутки без виплати жодної копійки до місцевих бюджетів. В таких випадках говорити про робочі місця, де продавці працюють в нелюдських умовах, у випадку з МАФами – користуються невідомо якою водою, електроенергією, теплом, газом, і за безпеку яких ніхто не відповідає, говорити не доводиться;

• захаращення простору (тротуарів, площ, територій, прилеглих до зупинок громадського транспорту), який призначений для пересування людей, а інколи – має функціональне призначення для евакуації населення у випадках стихійних катастроф, аварій тощо. А це, на хвилиночку, - питання не тільки комфорту та естетики, але й нашої з вами безпеки, здоров’я і навіть життя;

• продукція, що продається у такий спосіб не має жодної документації, яка б гарантувала її якість. Часто на спекотних вулицях без відповідного холодильного обладнання торгують молочними продуктами, м’ясом та іншими продуктами харчування, що швидко псуються. А це – знову ж таки пряма загроза Вашому здоров’ю.

Як караються стихійні торгівці законом?

Відповідно до чинного законодавства, торгівля у невстановлених місцях тягне за собою накладення штрафу від одного до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією предметів торгівлі або без такої, а стихійна торгівля промисловими товарами - від шести до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією предметів торгівлі.

Крім того, провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання або без одержання відповідної ліцензії чи дозволу карається штрафом від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів з конфіскацією продукції і грошей, одержаних внаслідок вчинення цього адміністративного правопорушення, чи без такої. А у разі якщо протягом року порушник «попався на гарячому» повторно – на нього накладається штраф від двох тисяч до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів з конфіскацією продукції та грошей від її реалізації.

Судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи, пов’язані зі стихійною торгівлею, на підставі протоколів про правопорушення, які мають право складати:

• уповноважені на те посадові особи органів внутрішніх справ;

• посадові особи, уповноважені на те виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад.

Чому вирішити проблему стихійної торгівлі не вдається?

Як бачимо, законодавчі механізми виявлення та покарання правопорушників, які неправомірно торгують на вулицях, існують. Але множення і процвітання стихійного бізнесу – яскраве свідчення того, що механізми ці вкрай неефективні.

Основною причиною такого стану справ є НАДПРИБУТКОВІСТЬ стихійної торгівлі, яка вже давно перетворилася у добре налагоджений бізнес, який не тільки ігнорується правоохоронними органами, а й часто заохочується і ретельно оберігається. Звичайно, не без особистої вигоди. Адже часто можна спостерігати ситуації, коли правоохоронці демонстративно «ганяють бабок» з петрушкою і окропом, при цьому не звертаючи абсолютно ніякої уваги на постійних «вулично-торговельних працівників». Думаю, подальші пояснення тут зайві.

Що робити?

В цивілізованому світі важко собі навіть уявити, щоб «торговельні точки» ставили де заманеться. Тому змушені говорити про український антиприклад і шукати шляхи вирішення «стихійної проблеми» самостійно.

Що стосується столиці, напевно, в місті немає жодного іншого району, який би міг позмагатися з Лівобережжям за кількістю торговельних палаток, прилавків, автономних «точок» та МАФів.

Створення в Києві нової поліції багато людей оцінює як позитивний крок у наближенні до європейської якості життя та безпеки. Тим не менш, стара «міліцейська» система встигла за довгі роки існування пустити глибоке коріння.

Передусім це стосується діяльності дільничних інспекторів. Вони начебто і є, але ефект від їх діяльності малопомітний. Стихійна торгівля, що захаращує тротуари, продовжує процвітати.

Але закривати на це очі я не можу, оскільки, як депутат Київради зацікавлений у тому, щоб викорінити стихійну торгівлю на окрузі, яким опікуюся – Лівобережному масиві та Микільській Слобідці. Особисто не раз звертався до власників незаконних «торгових точок» з вимогою прибрати столи, що займають півдороги. Але на них це не діяло, тож довелося вживати більш дієвих заходів – на днях викликав поліцію, склали протокол, конфіскували товари, і поліцейські взяли в мене пояснення, які я з радістю надав. Але ж не можна щодня викликати поліцію до кожної «точки»! Боротьба зі стихійною торгівлею – прямий обов’язок дільничних інспекторів! Пора викорінювати систему хабарництва і «кришування». Тож, реагуючи на численні звернення з приводу стихійної торгівлі, яка створює суттєві незручності пересуванню людей, особливо біля станції метро «Лівобережна», зайнявся збором інформації про роботу всіх дільничних інспекторів, закріплених за будинками Лівобережного масиву та Микільської Слобідки.

Округ, яким опікуюся, включає 70 будинків. Згідно з даними офіційного сайту Управління поліції Дніпровського району, за цими будинками закріплено 5 дільничних інспекторів. Разом з тим виявилося, що за 18 житловими будинками дільничні інспектори не закріплені взагалі! Тому направив депутатські звернення на ім’я начальника Дніпровського УП ГУНП полковника поліції Олександра Деркача з проханням пояснити, як вийшло так, що частина житлових будинків залишилася без дільничних інспекторів, а також надати статистику стосовно результатів роботи кожного дільничного по боротьбі зі стихійною торгівлею за березень–травень 2016 року.

Цікаво, що після відправлення звернень на сайті Управління поліції Дніпровського району інформація раптово почала оновлюватися, зокрема замість кількох дільничних з’явилися зовсім нові люди.

Найближчим буду вживати заходів щодо повного доукомплектування мережі дільничних інспекторів Лівобережного масиву й Микільської Слобідки і чіткого закріплення території за кожним із них. Після цього дільничні будуть запрошені на засідання Лівобережно-Слобідської Ради (громадська організація, створена з метою підвищення ефективності комунікації та співпраці між депутатом Київради від округу та мешканцями Лівобережного масиву та Микільської Слобідки), де громадськість зможе поставити їм найбільш гострі питання і випрацювати механізм взаємодії, а також системної підзвітності дільничних мешканцям.

Маю надію на те, що такий механізм таки спрацює і стане позитивним прикладом для інших, бо впевнений, що куди ефективніше боротися з причинами проблеми, ніж з її наслідками.

Олег Петровець Олег Петровець , Політичний експерт
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram