ГоловнаБлогиБлог Олега Базара

Історія про те, як Галичина була Донбасом

Сьогодні – чергова річниця з дня народження Івана Франка. А отже – добра нагода згадати про тих, з ким Іван Якович боровся значну частину свого життя.

Про москвофілів.

На момент, коли молодий Франко з головою поринув у політичну діяльність, москвофіли тотально домінували у суспільному житті української Галичини. Франко і сам якийсь час був зачарований ідеями панславізму, хоч і на вкрай короткий період.

Греко-католицькі священики з амвонів проповідували про бездуховний «латинський світ», духовну близькість русинів-галичан з матірю-Росією та скоре визволення «православним царем».

Інтелігенція змагалася за чистоту російської мови у спілкуванні і жила порядком денним, сформульованим у Петербурзі.

Москвофіли домінували у галицьких ЗМІ (на Галичині видавались часописи із промовистими назвами «Славянская 3оря», «Русская Рада», «Русское Слово», «Русскій Голосъ», «Русская земля») та тогочасних громадських організаціях українців – «Ставропігійському інституті» (який видавав, серед іншого, і книжки Франка), «Руській бесіді», «Матиці», Народному домі та інших.

Фото: slavyanskaya-kultura.ru

Теза про єдність великого «руського народа» та приналежність до нього галичан-українців, фактично, сприймалася як аксіома. Зауважте, це в часи, коли у розпорядженні Росії не було такої зброї масового ураження, як телебачення.

У 1876 році року галицькі москвофіли палко вітали «Емський указ», який забороняв друк і поширення книг українською мовою, а також навчання українською у школах – кому потрібне якесь «нарєчіє», якщо є прекрасна російська мова!

І весь цей тогочасний «руський мир» щедро фінансувався царським урядом.

Фактично, галицькі українці другої половини XIX століття переважно були «ватниками», яким протистояли нечисленні патріоти-народовці.

Та усього через пару десятків років москвофіли поступово стали маргінальною течією. (Хоч це не врятувало москвофілів – справжніх і уявних – від страхітливих репресій на початку І світової війни з боку австрійського уряду). Ще трохи часу – і поняття «український патріотизм» та Галичина стали, фактично, синонімами.

Звісно, будь-які історичні порівняння відносні. Донбас нині та Галичина тоді – це не одне й те ж саме, хоча аналогії очевидні. Але кожного разу, коли виникають емоції «та навіщо здався нам отой Донбас» чи «вони там не українці і ніколи не стануть такими, як ми» – згадайте про Галичину епохи москвофілії.

Просто потрібно трохи часу – не десятиліття, у сучасному світі світоглядні, ціннісні зміни відбуваються в рази швидше – і Донбас може стати новим стандартом українського патріотизму. Може і не стати – але не варто забирати у нього шанс.

Олег Базар Олег Базар , Главный редактор LB.ua
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter