ГоловнаБлогиБлог Олега Батурина

PÖFF: авторське кіно понад усе

Переможцем останнього Талліннського міжнародного кінофестивалю “Темні ночі” став колумбійсько-французький фільм Рубена Мендози “Мандрівниця”.

Кадр із фільму "Мандрівниця"
Кадр із фільму "Мандрівниця"

“Ви будете здивовані, коли дізнаєтесь, хто отримає призи глядацьких симпатій. Ми й самі здивувались!” - зізналась директорка кінофестивалю “Темні ночі” (PÖFF) Тііна Локк.

Дізнатися імена цих переможців вдалось уже після цієї розмови. Ними виявились фільми “Гість” (Єгипет) режисера Гаді Елбагурі і “Вовкулака” (Польща) Адріана Панека. Якщо перший є дотепним і доволі примітивно знятим, радше, телевізійним фільмом, то другий представляє суміш жанрів і може бути цікавим українському глядачу.

Місце дії “Вовкулаки” - Польща, 1945 рік. Герої — вісім юних втікачів з концентраційного табору, які переховуються в фантасмагоричному дитячому будинку-в'язниці посеред лісу. Війна, що “десь поруч”, в цьому місці відсутня, однак відчувається в усьому — в марних пошуках їжі, пробудженому інстинкті виживання, поведінці персонажів. Швидко з'ясовується, що світ за межами будинку повний небезпек: перед відступом нацисти випустили на волю собак, які звикли до смаку людської крові. То небезпека очікує тут за кожним рогом, впивається в шию, перетворюючи свою жертву на шмат м'яса.

Дитяча одисея Адріана Панека створює безумні метафори, в якій намішані утопія, трилер, жахи, містифікація і цілий пласт літератури, присвяченої емоціональним травмам Другої світової війни і Голокосту. Та задає глядачу безліч питань, не даючи на них жодної готової відповіді.

Кращим фільмом PÖFF журі на чолі з Андреа Паллаоро назвало стрічку Рубена Мендози “Мандрівниця”. Попередня стрічка цього режисера ігрових і документальних фільмів Miss Maria, Skirting the Mountain була номінована на кінофестивалі в Сан-Себастьяні і брала участь у більш ніж п'ятидесяти інших кінофорумах світу. Героїні “Мандрівниці” - три зведені сестри, які після смерті спільного батька відвозять наймолодшу, Ангеліку, до тітки в глухе село. Використовуючи цей простий сюжет режисеру вдається зняти дуже нетипове для європейського глядача роуд-муві і передати в ньому підліткове відчуття своєї повної нікчемності. Свою награду журі супроводило формулюванням “за глибоке дослідження самотності і смутку за допомогою дуже інтимного, пронизливого і тонкого чуттєвого кінематографічного підходу”.

Отримав цей фільм також приз за кращу музику - “за надихаючий музичний шепіт чарівної жіночності, за тонкий зв'язок між музикою і стрічкою, що утримує глядача, спрямовуючи тонку і крихку лінію між мрією і реальністю”.

На кінофестивалях загалом нечасто вердикт журі співпадає з думкою глядачів і кінокритиків. Проте цього разу на талліннських “Темних ночах” розподіл призів не викликав нарікань. Другу за значенням нагороду — премію за кращу режисуру — отримав фільм “У зимову ніч” Чан У-джіна з Республіки Корея. В ньому немолоде подружжя повертається до старого храму, в якому 30 років тому провело першу ніч разом. Невдовзі вони змушені повернутися до нього знов аби розшукати забутий десь там мобільний. Це повернення змінить їх життя назавжди і дозволить зустрітися з друзями з далекого минулого і самими собою, тільки дуже молодими. “У зимову ніч” - поетичне кіно про розпад шлюбних відносин, захопливе і меланхолійне водночас.

Цей фільм отримав ще один приз: акторка Со Йон-хва була визнана виконавицею кращої жіночої ролі. Найкращими ж акторами названі Навід Могаммадзаде за роль в іранському фільмі “Стадо баранів” (Sheeple) і Дар Салім зі стрічки “Поки ми не впали” (режисер Саману Акеке Сальстрем, Данія).

“Стадо баранів” виявилося нетиповим для іранського кіно - передусім, за жанром. Це бойовик про двох братів-бандитів, які займаються виготовленням амфетаміну. Подібних стрічок у світі знімається чимало, однак фільм Хуман Сейєді дозволяє зазирнути в життя “на дні” одного з найзакритіших суспільств світу, яке донедавна входило в п'ятірку світових лідерів за кількістю санкціонованих судом смертних вироків за зберігання і продаж наркотиків.

На відміну від іранця Могаммадзаде данець іракського походження Дар Салім є добре відомий любителям кіно і телешоу за ролі в “Субмаріно”, “Двійник диявола” і серіалах “Гра престолів”, “Міст”, “Уряд” та багатьох інших. У конкурсній стрічці “Поки ми не впали” він грає розбитого горем батька, який після смерті десятирічного сина намагається подолати свою душевну травму і “оживити” свої почуття до дружини.

Актор Дар Салім
Фото: надано прес-службою кінофестивалю PÖFF
Актор Дар Салім

Героїв обох названих фільмів об'єднує пережите насилля. Проте якщо персонаж данської стрічки відчайдушно намагається зрозуміти, що сталося з його зниклим сином, то в іранському “Стаді баранів” син вдається до батьковбивства.

Приз за кращий сценарій отримав один із найвідоміших індійських акторів і кінорежисерів Раджат Капур за свій сьомий повнометражний фільм “Кадах”. Торік навколо цього режисера розгорівся скандал у Мумбаї через звинувачення у сексуальних домаганнях. Журі PÖFF не стало враховувати весь цей медійний галас (принаймні, досі звинувачення Капура не вдалося підтвердити) і нагородило режисера за гарно придуману історію, що висміює вищі верстви індійського суспільства. Своєю камерністю і розвитком сюжету він відсилає одночасно до “Мотузки” Альфреда Хічкока і “Різанини” Романа Поланскі. Починається “Кадах” із самогубства і необхідністю “розібратися” з мертвим тілом зрадженого дружиною чоловіка напередодні “Фестиваля вогнів” - великого свята в Індії.

Кадр із фільму "Кадах"
Кадр із фільму "Кадах"

Цього разу відбірникам PÖFF вдалося зібрати цікаву і різноманітну головну конкурсну програму, до якої увійшли 19 фільмів. Що для фестивалів класу “А”, яким є талліннські “Темні ночі” вдається дуже рідко, особливо якщо вони не входять до “головної фестивальної трійки” - Канни, Берлін, Венеція. Для PÖFF це особливо непросто й через час його проведення — в самому кінці року, коли прем'єри інших фільмів вже були розібрані фестивалями-конкурентами. Однак на XXII МКФ “Темні ночі” глядачу було з чого обирати. Сприяла цьому і жанрова різноманітність представлених стрічок, і широка їх географія.

Вдалим був і вибір фільму-відкриття фестивалю. Ним стало конкурсне “Пробудження” Тома Лоу — медитативна і видовищна кіноподорож культурами і ландшафтами різних країн світу. Хоча в цілому ця робота може вразити хіба що тих, хто не знайомий з класичними вже фільмами “Кояаніскацці” Годфрі Реджіо і “Барака” Рона Фріке. Не випадково продюсерами “Пробудження” виступили сам Годфрі Реджіо і Терренс Малік, які й були наставниками Тома Лоу.

Більш слабким, за словами журі, виявився конкурс дебютних фільмів на PÖFF, до якого упорядники примудрилися включити теж 19 стрічок. Деякі з них були настільки жахливої якості, що більше нагадували непотріб. Окремі фільми члени журі навіть не намагалось досиджувати до кінця. “Включення подібних стрічок є неповагою перш за все до глядача”, - відмітив голова журі дебютів, нідерландський кінорежисер Мік ван Дім.

Утім, визнана кращою з цього конкурсу стрічка була нагороджена ще й призом Міжнародної федерації кінокритиків FIPRESCI. Нею стала французька “Голова над водою” (Marche ou crève) Тетяни Марго Боном про сімнадцятирічну дівчину, якій доводиться піклуватися разом із батьком за старшою сестрою. Свою оцінку цьому фільму журі FIPRESCI винесло з формулюванням: “за те, яким чином ця особлива історія висвітлює людяність, любов і зрілість у складних ситуаціях повсякденного життя”.

Загалом учасники п'яти конкурсних програм PÖFF отримали більше двадцяти нагород. Приз за кращий естонський фільм вручили Янісу Валку за фільм “Агто. В погоні за мрією” (Ahto. Unituste jaht). Приз за кращий повнометражний фільм країн Балтії отримала “Вижити влітку” (Išgyventi vasarą) литовської режисерки Марії Кавтарадзе. А приз конкурсу Rebels With A Cause, як уже повідомлялось, отримав знятий в окупованому Луганську перший ігровий фільм режисера-документаліста Дєніса Шабаєва “Міра” (Росія).

“Дике поле” Ярослава Лодигіна, який представляв Україну в конкурсі дебютних стрічок на “Темних ночах” залишився без жодних відзнак.

Попри наявність у конкурсних програмах фестивалю великої кількості жанрових фільмів (бойовик, трилер, роуд-муві, мелодрама, комедія, мюзикл) директорка PÖFF Тііна Локк стверджує, що в першу чергу їх відбірники звертають увагу на наявність у стрічках авторського бачення.

- Спеціально ми не шукаємо жанрові фільми, але й не залишаємо їх без уваги, - каже вона. - Для суто жанрових стрічок в Естонії проходить окремий кінофестиваль у Хаапсалу (мова про кінофестиваль фантастики і жахів HOFF, що проходить у квітні, - прим. автора). На PÖFF чистий жанр трапляється рідко. Частіше це якась жанрова суміш. І головне — ми шукаємо передусім фільми з наявністю авторського бачення навіть у межах обраного жанру. Тобто, для нас важливо, щоб він був частиною загальної драматургії або концепції. Довгий час до жанрових фільмів ставилися з презирством. Але я, ще працюючи кінознавцем пропагувала жанр, вважаючи, що використання різних його елементів може додати професійності кінематографістам.

Великий інтерес у гостей фестивалю мала перша конкурсна програма фільмів балтійських країн. PÖFF вдалось створити майданчик для показів найновіших стрічок різних жанрів з Естонії, Литви і Латвії.

- Ми плануємо розвивати цю секцію, оскільки балтійський регіон є найближчим до нас і ми хочемо дати розуміння іншим, що в ньому відбувається. Також своїм завданням ми вбачаємо пропагування фільмів наших сусідів. Адже так склалося, що естонці не дивляться латвійське або литовське кіно. Як на мене, віра одне в одного була втрачена ще в радянські часи. Сама не раз чула, що “ну нема у вас гарного ігрового кіно”. Хоча свого часу, коли проходила практику в Бєлих Столбах, де розташований Держфільмофонд Росії, я багато дивилася різних фільмів і не відчула жодної різниці, наприклад, між естонським, фінським або данським кінематографом 1970-х років. Естонцям колись прищеплювали відчуття неповноцінності і вони самі почали вірити, що не здатні знімати гарне кіно. В останні роки, на щастя, вони почали позбуватися цього комплексу, - каже Тііна Локк.

Одним із найбільших труднощів нинішнього фестивалю директорка PÖFF назвала скорочення надходжень від спонсорів.

- На останній фестиваль нам трохи підвищили бюджет на державному рівні і дуже значно на місцевому рівні. Приміром, якщо Таллінн раніше нам виділяв майже нічого, то тепер у межах 60 тисяч євро, - констатує Тііна Локк. - Біда в іншому — у неможливості залучати спонсорські кошти. З наступного року культуру більше не підтримуватимуть банки і взагалі весь фінансовий сектор. Алкогольна і табачна індустрія “відпала” давно. Не можемо ми тепер залучати і сферу АЗС, що для нас стало чималою проблемою. Крім того, усі великі концерни вирішили перенести головні офіси до Варшави, Вільнюса, Стокгольма або Гельсінкі і відповідно зменшились надходження від їх спонсорських коштів. Суттєво зменшили вони й бюджети на свій маркетинг. У майбутньому ці тенденції продовжаться. Тому збирати кошти на проведення фестивалю вдається все складніше.

Олег Батурин Олег Батурин , Журналист и кинообозреватель
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter