Навіщо Україні виходити на арабомовний книжковий ринок?

Днями завершилась найстаріша книжкова виставка в арабському світі – Бейрутський книжковий ярмарок – що тривав рекордні для більшості таких виставок два тижні – з 27 листопада по 13 грудня. Протягом дня на виставці були відвідувачі, а ввечері в годину пік до виставкового комплексу тягнулися корки автівок – з сотнями читачів. І ці сотні відвідувачів щодня зупинялися біля українського стенду – для більшості це було перше знайомство з невідомою, екзотичною країною.

Українські видавці, волонтери на стенді у Бейруті
Фото: Надані авторкою
Українські видавці, волонтери на стенді у Бейруті

Soft і hard-версії представлення України взяло на себе Посольство України в Лівані. І враження склалося, що на імідж України працював не лише пан посол Ігор Осташ (завдяки йому у перший день саме на наш стенд завітали ліванські високопосадовці – колишній прем’єр-міністр, а тепер лідер прем’єрської фракції Фуад Синьйора, директор ярмарку). А й усі радники, секретарі з консульських питань, навіть охоронці та десятки волонтерів. Зокрема на Дні України на Бейрутській книжковій виставці сам Ігор Осташ співав пісню на вірші Івана Франка, тоді як акомпонував на народному ліванському музичному інструменті водій посольства.

За словами програмної директорки представлення України й координаторки участі у Бейрутському книжковому ярмарку, а за сумісництвом ще й науковиці, видавця, письменниці і дружини посла Марини Гримич, попри регулярні й довготривалі переговори з організаторами виставки отримати безкоштовно стенд не вдалося.

«Чесно кажучи, спершу я була згодна на звичайні метало-пластикові полиці, які надавав нам за дуже символічну ціну Клуб арабської культури. Після кількамісячних переговорів в східному стилі я настільки була втомлена, що я вважала перемогою мати абиякий стенд на Бейрутському ярмарку. Адже це всеарабський ярмарок – це величезний шмат світу і сама присутність України на ньому – це величезний іміджевий проект. Але коли я побачила дизайнерський проект українського стенду на Франкфурт, я собі сказала: ні! У нас буде достойний стенд. Слава Богу, серед активістів нашої громади є родина Кабріт – Катя і Самі, це талановиті архітектори і дизайнери, які давно працюють на виставках, мають у своєму портфоліо ряд успішних дизайнерських проектів. Родзинкою проекту стали «літаючі» книги зі свічками... А я зі своїм дизайнером видавництва «Дуліби» Андрієм Кучеруком розробили емблему участі України на Бейрутському книжковому ярмарку «Три арочних вікна» (символ старої бейрутської архітектури) і «жовтоблакитна книга», – розповідає пані Гримич.

Серед 250 учасників виставки стенд України виділявся дизайном, підбором книжок, друкованою продукцією про участь України у виставці. І це ще один кейс успішного представлення нашої країни на міжнародній книжковій арені, де на першому місці – ентузіазм і волонтерство, оскільки ще донедавна виділяти кошти на представлення України на міжнародних виставках законодавчо заборонялося.

Стенд букіністичної крамнички Halabi
Фото: Надано авторкою
Стенд букіністичної крамнички Halabi

«Нам з величезною знижкою порахували виготовлення стенду, але навіть зі знижкою це вийшла досить велика сума. Навіть спонсорських коштів не вистачало. Накінець ми скоротили кількість предметів (дизайнерських шаф), поставили акцент на поліграфії (також спонсорській), відмовилися від “літаючих книжок зі свічками”. Стендик вийшов цікавий, але чогось бракувало. І тоді ми повернулися до ідеї “літаючих книжок”, кошти на виготовлення яких ми з паном Послом Ігорем Осташем виділили з сімейного бюджету», – ділиться пані Гримич подробицями непростої підготовки проекту.

10 грудня в рамках Українського дня на Бейрутському міжнародному арабському книжковому ярмарку пройшов День України. За словами української діаспори (у Лівані проживає близько 3 тисяч українців і осіб українського походження), це стало згуртуванням громади, її консолідацією й нагода розповісти дітям про батьківщину. Так мюзикли за мотиви дитячих книжок особливо сподобалися аудиторії. Та події зацікавлювали й чимало іноземців.

Зокрема добре купували арабомовне видання поетичної збірки Івана Франка «Зів’яле листя» у перекладі ліванського письменника, журналіста, перекладача, українознавця Імадеддіна Раефа, яке було вперше презентоване на ярмарку.

«З поезіями Івана Франка я познайомився понад чверть століття тому, ще у студентські роки. Першим віршем, який я прочитав, була «Пісня», і тоді я вважав її вершиною творчості поета. У минулому році, працюючи над серією статей під назвою «Євразійські поетичні пісні», я знову повернувся до того вірша, але вже з кращим знанням української мови. Я був захоплений Франком як письменником, дослідником, поетом і лінгвістом. Його ім’ям назване місто, вулиці і наукові установи, його пам’ятники є на багатьох площах України, його портрет бачимо на банкнотах і поштових марках ... Але арабський читач не знайомий з творчістю Івана Франка і за ціле століття не мав перекладів його доробку з рідної мови на арабську», – поділився перекладач Раеф.

Перекладач Імадеддін Раеф
Фото: Надано авторкою
Перекладач Імадеддін Раеф

Загалом для арабського світу українська література – така собі terra incognita. На Сході знають Миколу Гоголя і Миколу Островського, в радянський час виходив переклад казок Всеволода Нестайка. І лише минулого року у Кувейті вийшли переклади вибраних творів Тараса Шевченка (переклад Олени Хоміцької, Імадеддіна Раефа), а цього року побачили світ аж три книги – «Бейрутські оповідання» Агатангела Кримського (у Бейруті, перекладач Імадеддін Раеф), «Леся Українка: вибрані поезії та листи» (у Каїрі, переклад Олени Хоміцької, Саміра Мунді) та вже згадане «Зів’яле листя» Івана Франка. Важко уявити, що арабомовний світ донедавна не мав перекладів навіть трьох найзнаменитіших українських письменників.

А це – 23 країни з населенням 345 млн (у всіх країнах Ліги арабських держав чудово розуміють арабську літературну мову). Уявіть собі, які потенції може мати українська книга, перекладена арабською мовою і правильно продана. Тоді як «братня» країна активно працює над цією читацькою аудиторією.

«Видавши книжку у ліванському видавництві, ти автоматично отримуєш дистрибюцію на весь арабомовний ринок. Цей факт робить співпрацю ще привабливішою) Рухатися на Схід у плані співпраці, звісно, тяжче, ніж на Захід. Тут грає роль і поінформованість у тому, що ж така Україна і чим вона може бути цікава, і культурні відмінності і релігійні нюанси, і брак перекладачів з української на арабську і навпаки», – вважає Оксана Зьобро, керівниця відділу маркетингу та зв'язків із громадськістю Видавництва Старого Лева, яка вперше відвідала ярмарок.

Так само важливі й переклади арабських письменників на українську, адже й Україна мало знайома з інтелектуальним контекстом Близького Сходу.

«Впевнена, арабські твори чудово звучатимуть українською мовою і знайдуть свого читача, адже сучасна арабська література є надзвичайно різноманітною та різноплановою, має широку географію, і займає належне місце у світовій літературі; арабська література має свого нобелівського лауреата – єгипетський письменник Наґіб Махфуз отримав премію ще у 1988 році. До речі, 11 грудня світ відзначав 106 років від дня його народження. В цей день оголошують ім’я лауреата літературної премії імені Наґіба Махфуза, заснованої у 1996 році, за найкращий арабомовний роман. Роман-переможець обов’язково перекладається англійською мовою», – зазначає Олена Хомицька, директорка Єгипетського Центру арабської мови та культури інституту філології Київського національного університету ім. Т.  Шевченка.

Тим часом на арабський ринок вже заходять наші сусіди. Наприклад, наступного року Польща – почесний гість Книжкового ярмарку в Абу-Дабі – найбільш динамічної книжкової події на Близькому Сході і в Північній Африці. А європейські видавці давно є учасниками Шарджського міжнародного ярмарку в ОАЕ.

Українські видавці, які відвідали Бейрут (а це ВСЛ, Нора-друк, Видавництво Анетти Антоненко, Ніка-центр), поки що приглядаються і замислюються про співпрацю, ознайомившись із специфікою ринку.

Фото: Надані авторкою

«Має бути  хоча  б  один  реальний  прорив – видана перша сучасна книжка з української на  арабську,  тільки  обов’язково  із  загальнолюдськими цінностями і саме у розрізі цінностей арабських-традиційних. І якщо це відбудеться,  і  книга "влучить", то вони повірять і підтримають. Тоді стежка натопчеться.  Бо, на  мою  думку,  шкали  цінностей різняться, і те,  що продалося у Францію чи Польщу, скоріш  за  все  не спрацює.  Що стосується їхніх книжок  (зокрема  художніх), там ще важче. Тут, думаю, простіше знайти цікавий  нон-фікшн,  що мав би попит в Україні. Проте зусилля все одно потрібні і можуть окупитися», – вважає Володимир Самойленко, директор видавництва «Ніка-центр».

Тим часом як на зустрічах ліванські видавці попередньо зацікавилися книжками Любка Дереша й Маркіяна Камиша. Найнесподіванішим моментом під час переговорів було рішення секретаря Арабської асоціації видавців надати Україні безкоштовний стенд на виставці в Абу-Дабі вже 2018 року. А Книжковий Арсенал, у свою чергу, сподівається побачити на виставці й ліванських гостей вже 30 травня – 3 червня наступного року.

Отже, перші кроки у напрямку Близького Сходу зроблені, та попереду ще дуже багато роботи. І хочеться – щоб за державної підтримки.

Оксана Хмельовська Оксана Хмельовська , Координаторка фестивалю Книжковий Арсенал, редакторка Читомо