ГоловнаБлогиБлог Миколи Голомші

Борщ як ідентичність історичної правди України

Немає страви кращої борщу…

П'ять казанів стояло юшки,

А в чотирьох були галушки,

Борщу трохи було не з шість;

Баранів тьма була варених,

Курей, гусей, качок печених,

Досита щоб було всім їсть.

І. Котляревський, «Енеїда»

Людство завжди намагалося віднайти дві універсальності – формулу «філософського каменя» для перетворення металів у золото, чим займалися свого часу алхіміки, і наукову теорію, яка б пояснювала все, таку собі «науку наук».

Фото: www.0352.com.ua

Перший випадок, зрештою, відійшов в історію, натомість намагання пояснити все в одному отримало такий «винахід» французького вченого ХІХ століття Дестюта де Трасі як «ідеологія». Він вперше увів цей науковий термін в обіг у своїй роботі «Елементи ідеології» (Elеments d'idеologie). Цікавим є його трактування поняття ідеології. Він припускав, що ідеї, які породжує або сприймає наша свідомість, базуються на відчуттях. А ще до цього додаються, на його переконання, такі похідні відчуттів як пам’ять і судження та воля як «здатність, яка дозволяє нам мати бажання…».

Звісно, ідеологія як теорія і особливо як практика пройшла за цей час складний трансформаційний шлях. Розполюсованість від К. Маркса до Ф. Ніцше призвела до глобальних міждержавних протистоянь і мільйонних жертв. Зрештою у процесі цивілізаційного розвитку ця теорія (у своєму різноманітті) через зміни підходів до державного управління та світових стандартів суспільних відносин вийшла на закономірний фініш. Фіксацію цього процесу здійснив ще у минулому столітті американський соціолог і засновник теорії інформаційного суспільства Деніел Белл у своїй роботі «Кінець ідеологій».

Однак вважати нині, що ідеологія як така зникла з суспільно-державного обігу чи є незатребуваною певним прошарком населення планети, не доводиться. Ідеологічні постулати різних масштабів, часто у формі мілітарного (авторитарного, диктаторського, популістського тощо) правління і в наші дні набувають панівного стану в державах, квазідержавних утвореннях, на окремих територіях тощо. Сама ж ідеологія в цьому випадку набуває форми агресії, а породжена нею машина примусу свідомості до певної світоглядної позиції і дії стає інструментом цієї агресії.

Такий підхід до формування стійких штампів ідеологічно-ментального сприйняття нав’язаної дійсності традиційно застосовується в Московії. Нинішня її неоімперська сутність продовжує продукувати атрибути, символи, догми, наративи, меми тощо щодо величі цієї псевдодержави, її штучної історії, міфічної місії... Через новітні технологічні можливості вони спрямовуються на закріплення у свідомості власних громадян нової специфічної реальності, занурюючи населення у віртуальне середовище, породжене комунікаційно-контентними можливостями різноманітних ЗМІ (передусім телевізора) і сучасних засобів масової комунікації (ЗМК).

Такий самий підхід комунікаційно-контентного впливу сповідується кремлівськими політтехнологами і щодо інших держав, насамперед колишнього СРСР і так званого соціалістичного табору, причому не тільки в Європі, але й у світі. Україна в цьому переліку проходить під номером один.

Латентні комунікаційно-контентні агресії проти України, її ідентичності завжди супроводжували відносини метрополії і колонії. Стосувалися вони не лише великих історичних чи ментальних пластів, а й нюансів на рівні розмовної мови: тлумачень, назв тощо. Здавалося, що зараз це в минулому. Та аж ніяк. І нині вишукуються щілини в повсякденні, крізь які намагається заповзти московитська гадина спотворення і руйнації.

Приміром не так давно на офіційному акаунті міністерства закордонних справ РФ у Twitter з’явився нічим на перший погляд не примітний твіт, яких щодня там безліч. Та він спричинив бурю в соцмережі і навіть публікацію агенції ВВС. Бо йшлося там про наш звичайний і унікальний одночасно борщ: «Вічна класика! Борщ – одна з найвідоміших та найулюбленіших у Росії страв та символ традиційної кухні».

ВВС розцінює цей твіт як брутальну агресивну пропаганду «військового часу, особливо з огляду на поточну окупацію Криму та останній територіальний конфлікт на сході Україна, яка вирує з 2014 року», чергову спробу привласнення культури Москвою.

Проблема тут не в самому борщі, який є улюбленою стравою багатьох народів і на «націоналізацію» якого можуть претендувати десь чотири країни. Історично склалося, що найпитомішим серед них є український борщ і за Україною визнають право на першість щодо борщу.

Цей твіт МЗС РФ є не випадковою інформацією чи проявом ностальгії голодного працівника міністерства, який наповнював акаунт. Це традиційна лінія технологічного рейдерства через свідоме викривлення історичних фактів, нав’язування вигідних Кремлю понять і термінів, фіксація власної зверхності і закріплення панівного стану в публічному просторі сьогодення. І все це є політикою щодо ментального уярмлення українців, затягування їх у «рускій мір», з якого ми намагаємося виборсатися століттями і найбільше останніми шести роками.

Тема борщу, а якщо ширше – національної кухні в кремлівському виконанні є темою ментальної війни, постійних комунікаційно-контентних агресій, світоглядного домінування.

Ми ж маємо борщ (як елемент вітчизняної кухні) розглядати і фіксувати як національний символ і культурний код. Це елемент нашого спротиву такому явищу як російські «щі» (не страва, а поняття глибинної фізичної агресії), які уособлюють зовсім іншу ментальність, культуру і світоглядну позицію.

Щодо борщу, то варто фіксувати це поняття на міжнародному рівні як національне надбання. На кшталт французького «коньяка» (cognac), який на міжнародному законодавчому рівні визнається лише за Францією. І тоді будь-які інсинуації, особливо з боку Кремля, відпадуть.

Микола Голомша Микола Голомша , Голова політичної партії "Патріот"
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter