ГоловнаБлогиБлог Миколи Голомші

Люстрація: політичний популізм на тлі суспільно-державної необхідності

Закон України «Про очищення влади» приймався Верховною Радою України з великими зусиллями небажанням і навіть авралом певних зацікавлених політичних сил. Прийняття закону 16 вересня 2014 року відбулось фактично всупереч волі багатьох можновладців минулого і сучасного лише під суттєвим тиском громадськості. В документ безкінечно вносились правки (результат компромісів, а можливо і політичних хабарів), що призвело до значного відходження від начального тексту. Робилось це з однією метою — убезпечити частину владної верхівки номенклатурних еліт від відповідальності за старі гріхи.

Фото: Дарья Чабанова

На думку одного із авторитетних правників та співавтора Конституції України 1996 року, професора Києво-Могилянської академії Віктора Мусіяки потрібно «визнати, що було провалено ідею, яка, можливо, була правильна, але при її втіленні було надто багато революційного ентузіазму замість того, щоб створити діючі механізми, які б ґрунтувалися на законі і правових принципах».

На першому етапі було, що ЗМІ говорили про мільйон посадовців, які підпадали під дію Закону «Про очищення влади». Мінюст конкретизував цю цифру до 800 тисяч держслужбовців, що підлягали перевірці відповідно до норм закону.

За майже два роки люстровано менше тисячі осіб, а якщо бути конкретним, то 925. З 800 тисяч — 925. Це результат роботи держави з очищення влади? І взагалі — чи проходила вона, ота «розпіарена» люстрація, про яку кричали чи не з кожної високої трибуни? На цьому тлі навіть якісь виправдальні заяви чиновників і активістів про нібито п’ять тисяч осіб, які отримали заборону повертатися на державні посади (вони добровільно пішли з посад) і тому не внесені до Єдиного державного реєстру, який веде Мін`юст, виглядають просто знущанням над здоровим глуздом, суспільством, а головне - перспективою Майданної України бути правовим демократичним суспільством, а не ареною двобою політико-партійних клік.

Виникає ще одне питання — хто ці люстровані особи, тобто який їхній якісний склад? Чому не дати розгорнуту характеристику їхнім діям (а вони мають бути протиправними і це має підтверджуватись відповідним правовим висновком)? Лише так влада могла б убезпечити себе від критики щодо неправомірного застосування закону.

Ось візьмемо два яскравих приклада люстрації, які тривалий час обговорювались у ЗМІ. Відповідно до закону звільнили свого часу заступника міністра оборони адмірала Ігоря Кабаненка та першого заступника начальника Генерального штабу ЗСУ генерал-полковника Генадія Воробйова. Чи врахували, що Кабаненка (тоді першого заступника НГШ ЗСУ) звільнив ще Янукович за його проукраїнську діяльність і протидію російським спецслужбам? Але коли він був призначений на нову посаду вже за нової влади, чомусь одразу попав до люстраційного списку, де перебуває і понині. А своє звільнення він називає дивним, бо прийшли «два працівники, сказали: «Ось ваша трудова книжка». Правовим застосуванням закону тут, як кажуть, і не пахне. Генерала Воробйова згодом поновили на службі, але це теж досить дивна історія.

А чи може влада виставити собі в заслугу люстрацію високопосадовців Януковича, хоча б кілька одіозних прізвищ? Не можу згадати жодного. Як не згадаємо нікого із оточення екс-президента, хто б отримав судовий вирок за свої злочинні діяння на державних посадах. Та й сам Янукович не отримав навіть заочного судового вироку.

Ще минулого року деякі посадові особи Мінюсту заявляли про те, що в надрах цього відомства ведеться робота з формування бази відповідних посад за період з 2010 по 2014 роки, за якою можна буде відслідкувати кожного високопосадовця. Нині про це мова вже не йде. Чи то база вже сформована і відбувається процес відслідковування в «автоматичному режимі» чи ці заяви лише ще одна завуальована форма насмішки над народом та стратегічними партнерами із цивілізованих країн.

При підготовці Закону «Про очищення влади» розробники часто посилались на досвід постсоціалістичних країн (Чехії, Польші. Угорщини, Грузії). Однак варто врахувати, що вимоги люстраційних законів колишніх сусідів по соцтабору стосувалися різних аспектів декомунізації. Там боролися з комуністичним минулим, щоб воно не повернулося жодним чином більше в життя цих країн. У нас ситуація зовсім інша. Майдан вимагав покарати тих, хто сприяв Януковичу захопити владу (у форматі узурпації злочинним угрупуванням), проводив видимі і приховані репресії проти власників крупного бізнесу і малих та середніх підприємців, людей, які мали власну точку зору як політики та громадські діячі...

Тому, як справедливо зазначив в ефірі одного з телеканалів міністр юстиції Павло Петренко, відповідно до Закону «Про очищення влади», під беззаперечну люстрацію підпадають лише ті чиновники, яких колишній президент Янукович призначав на посади незаконно, «з порушенням Конституції, тому що він отримав повноваження, на які він не обирався через незаконне рішення Конституційного суду».

Однак автоматичного очищення посадовців за переліком посад, як цього вимагав прийнятий документ, не відбулось. Навпаки, йшла вибіркова люстрація окремих осіб, які дійсно підпадали під дію закону. Але більшою мірою цей закон з перших днів застосовувався як «індивідуальна партійно-політична зброя» в боротьбі з тими державниками, хто заважав чи міг завадити вже новій владі отримувати свої преференції на нових посадах. Тому з цих позицій цілком логічною виглядає цифра 925 з переліку люстрованих. Решта або пройшли «очищення» за формальними ознаками, або просто домовились з новою владою. Процес домовленостей, як відомо, є актом суто індивідуальним і давно відпрацьованим в середовищі української номенклатурної бюрократії, яка проявляється як корупційні потуги, а не як управлінські функції.

Однією з причин такого вибіркового застосування закону є те, що нові можновладці стали з перших днів маніпулювати положеннями документу і замість виконання процедури застосовували, зазвичай, його перехідні положення. Посадова особа, яка потенційно підпадала під процес очищення влади, мала усуватись від посади на основі правового висновку (за матеріалами перевірки) відповідно до принципу індивідуальної відповідальності. Враховуючи те, що люстраційні заходи є обмеженням індивідуальних прав, кожна така особа повинна забезпечуватись правом на захист, зокрема, до неї має застосовуватись презумпція невинуватості. В більшості випадків ці норми при проведенні люстрації відповідними чиновниками просто ігнорувались.

Зараз у суспільстві розгорілись баталії щодо можливої відміни Конституційним судом Закону «Про очищення влади». Однак суть проблеми не в цьому. Саме очищення влади, як цього вимагав Майдан Гідності, було вкрай необхідне. І якщо вже влада, нова влада, взялась за очищення цих «авгієвих конюшень», то робити це мала в повному обсязі на засадах права і справедливості, без преференцій і поступок, та й однозначно без «договорняків».

Політично-партійний і урядово-посадовий істеблішмент вже заявив суспільству ультиматум - у випадку відміни дії нинішнього закону вони вимагатимуть від Верховної Ради прийняти новий люстраційний закон. Цілком підтримую таку позицію. Але це вже має бути закон «Про чистоту влади в Україні». Тобто, боротися за очищення різних гілок влади маємо постійно і в новому документі доцільно прописати критерії і механізм очищення від тих високопосадовців, які скомпроментували себе на посадах, в тому числі і за останні два роки. Документ має бути постійно діючим, прозорим для суспільства і за будь-яких підозр у вчиненні корупційних або інших незаконних діянь такий чиновник автоматично (а не в ручному режимі) має попадати в спеціальний реєстр. Це була б така своєрідна комунікаційно-публічна службова картка чиновника чи політика для суспільства, з якою може ознайомитися кожний громадянин.

Ми сьогодні, на жаль, живемо в парадигмі месіанської персоналізації влади і законодавства. Це рецидив епохи первинного накопичення капіталів, яка ніяк не бажає поступатися місцем епосі моделювання сучасної функціональності державних інституцій Майданної України. Тому на певні державні особи випадають і всі лаври, і всі провали. Такий підхід є несприйнятним для держави , яка заявила про демократичний напрям розвитку і підтвердила це на Майдані Гідності і на гібридно-терористичних фронтах АТО незворотність цього шляху.

Тому саме сьогодні ми маємо піднімати стратегічне питання про функціональну інституалізацію владних структур. Тоді ми зможемо говорити про дієвість і прозорість держави і суспільства на всіх щаблях, про створення на законодавчому рівні ціннісних засад демократії, про успішну мирну перспективу розвитку країни і суспільства.

На просуванню до цієї мети українці багато вже втратили. Але із шляху не звернули. І нове осмислення люстраційного процесу в країні та прийняття законодавства щодо цієї проблеми як одного із наріжних каменів у фундаменті нової, Майданної України, стане відповіддю сьогоднішньої влади суспільству та і всьому демократичному міжнародному товариству — якою має бути Україна.

Микола Голомша Микола Голомша , Голова політичної партії "Патріот"
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter