ГоловнаБлогиБлог Миколи Голомші

Як від фізичних еквівалентів виживання перейти до ноосферного щастя?

В проекті нового споживчого кошика держава дарує своїм громадянам право мати чоботи зимові одну пару на три роки. І за це громадяни мають дякувати нинішнім урядовцям, бо раніше вони вважали, що ці чоботи потрібно носити аж п’ять років. Страшено пощастило чоловікам - відтепер вони можуть «франтити» перед своїми кралями: на півтора року виділяється шість трусів (раніше їх було п’ять на 2 роки).

Фото: pavlonews.info

Втім, більшість позицій споживчого кошика для українців залишились незмінними. Наприклад, 275 грамів хліба на день, одне яйце раз на два дні чи 115 грамів м’яса щодня. А ще салом, якого виділяється 2 кг на рік (5,5 грамів на день), можна щодня мастити губи, щоб всім здавалося, що то людина світиться від щастя.

Останній раз уряд розглядав наповнення споживчого кошика аж у 2000 році. З тих пір постанова КМУ від 14 квітня 2000 р. № 656 «Про затвердження наборів продуктів харчування, наборів непродовольчих товарів та наборів послуг для основних соціальних і демографічних груп населення» не переглядалась, зміни не вносились. А вони повинні вноситись кожні п’ять років (Закон України "Про прожитковий мінімум"). Ми ж чекаємо цього моменту вже шістнадцять років, незважаючи навіть на рішення суду за позовом правозахисників минулого року про необхідність провести аналіз норми забезпечення продуктами основних соціальних та демографічних категорій населення та вжити відповідних заходів. До речі, без цього уряд не мав права подавати на затвердження проект бюджету на 2016 рік.

Однак проблема не лише в наповнені споживчого кошика. Проблема в концептуально-ціннісних підходах до його формування. В Україні вона збереглася з радянських часів, коли партія комуністів вказувала як має жити народ. Нині ця функція відійшла уряду, який визначає норми споживання продуктів, предметів першої необхідності, предметів гардеробу, виходячи з сьогоденного бюджету та власних і часто досить волюнтаритських міркувань. Це так званий нормативний варіант розрахунку вартості споживчого кошика. Найбільшим гальмом у справі перегляду споживчого кошика служить необхідність за його вартістю затверджувати новий прожитковий мінімум, а потім мінімальну зарплату та пенсію. Все це — додаткове навантаження на бюджет, який чомусь уряд ніяк не може наповнити.

В розвинених країна світу застосовують іншу методику обрахування вартості кошика. Наприклад, в Німеччині діє соціологічний варіант розрахунку вартості. Там 60 тисяч волонтерів протягом п’яти років записують свої витрати, потім Федеральна статична агенція підбиває підсумки і пропонує уряду пропозиції для затвердження. В цьому випадку громадяни самі фактично формують норми споживання для державних управлінських стандартів.

У Польщі кошик оновлюється щороку. Це робиться на підставі спеціальних досліджень, де значну роль грає структура споживання домашніх господарств. Якщо до цього додати, що поляки «складають» до кошика 2000 (!) найменувань (в Україні близько 250), то одразу видно титанічну роботу влади з цього питання. Це, мабуть, найбільший подібний перелік в країнах Європи.

Таким чином, різниця у підходах до формування споживчого кошика в Україні і Європі принципово різна — нас ставлять перед принизливо обмеженим вибором затвердженого без нашого відома переліку продуктів і товарів, які ми можемо купити на мінімальну зарплату, а в країнах ЄС середньостатичний громадянин отримує мінімальну зарплату, виходячи з аналізу його витрат за визначений період життя.

Варто зауважити, що рівень мінімальних зарплат в Україні і країнах ЄС не співставний не тільки за обсягами, але й принципово. Ніхто із урядовців про модернізацію рівня оплати праці не веде мови, бо зарплатним мізером дуже зручно оперувати для того, щоб будувати дотаційно-субсидійні тіньові бізнеси. В країнах східної Європи та Балтії (колишній соцтабір) вона дотягується до 400 євро (з мінімуму близько двухсот в Болгарії), а в Бельгії, Нідерландах, Ірландії, Франції, Німеччині та інших державах виходить на рівень 1350 євро (найвищий показник — 1923 — у Люксембурзі), Україна з її «мінімалкою» у 1378, а на кінець року 1550 гривень не дотягує навіть до європейської «попелюшки». А оскільки мінімальна заробітна плата у нас дорівнює прожитковому мінімуму, то будь-які питання про покращення якості життя і, найголовніше, мотивації до розвитку, відпадають.

Втім, чи задумувався хтось над питанням — що таке якість життя в Україні? Чим вона вимірюється? Як досягається?

Традиційно ми відносили до ознак якісного життя задоволення людиною своїх потреб. Найперше, звичайно, матеріальних (соціальних), потім духовних , культурних і навіть творчих. Зараз маємо додавати глобальні тренди четвертої промислової революції - комунікаційно-контентні та естетико-мистецькі потреби.

Існуючий урядовий підхід обмежує варіативність перспектив розвитку самої людини, звужує її пошук нових особистісних мотивацій у відчуттях і переживаннях, головним з яких є щастя. Просте, але дуже важливе для сучасної державності - людське щастя. В сучасному світі нанотехнологій і поєднаних потенціалів креативних індустрій саме щастя стає домінуючим капіталом мирного світу щасливих людей.

Справжній прорив в цьому напрямі здійснили, як не дивно, не європейці і не американці. Необхідність в щасті як рушійній силі особистості та суспільства найпершими відчули жителі Бутану, королівства в південно-східній Азії. Тут валовий національний продукт вимірюється не монетарно-детермінованими економічними показниками (точніше, не тільки ними). Офіційна влада Бутану розбудовує економіку, опираючись на такий показник як «валове національне щастя». Уряд країни навіть розробив відповідну методику розрахунку цього національного щастя, проводить міжнародні заходи на дану тематику. До речі, такий підхід абсолютно поєднується з будистськими духовними цінностями, тому органічно сприймається у суспільстві. І тому не є дивним те, що в складі уряду плідно функціонує Міністерство щастя. А під час перепису населення обов’язковим є питання «Чи щасливі Ви?». За останніми переписами майже 97 відсотків бутанців відповідають «щасливий» і «дуже щасливий» і лише незначна частина - «не дуже щасливий».

Те, що бутанці вірно обрали мірило економічного статку засвідчує рівень корупції в країні — він майже нульовий.

Цього року ще одна країна започатковує міністерство щастя. Це Об’єднані Арабські Емірати. Головним завданням нової структури буде створення суспільного блага та задоволення. На додаток до цього уряд ОАЕ запланував введення посади міністра толерантності.

Бутан і ОАЕ пропонують світові подивитись на звичні речі зовсім по іншому, так, як ще ніхто не дивився. Управлінські надбання цих країн доцільно розглядати на засіданні ООН та вводити дійсно нові поняття про економічно-суспільні і управлінсько-державні мотиви у вимірі щастя та його індикативних ознак. Звичні уявлення про щастя відходять у минуле, а на зміну його фізично-детермінованими вимірам приходять ноосферно-творчі, тобто реальні людські уяви про життя в соціумі.

Майданна Україна хоче і може бути щасливою. Залишається відкритим питання — наскільки цього ж бажає українська еліта і влада?

P.S. Наразі українцям черговий раз підвищують ціни на комунальні послуги. Це вдарить по фінансовим можливостям всіх пересічних громадян.

Експерти вважають, що ціна споживчого кошика (і, відповідно, мінімальна зарплата) має становити 7000 гривень. Це науково обрахована цифра і за умови реальних економічних рефом в країні вона могла б стати реальністю вже в найближчому майбутньому.

Микола Голомша Микола Голомша , Голова політичної партії "Патріот"
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter