ГоловнаБлогиБлог Миколи Голомші

Перемога чи смерть?

Турція останнім часом була досить обережною країною, ревно оберігаючи репутацію самої стабільної країни в регіоні. Ось уже біля ста років вона намагається побудувати сучасну (за європейськими стандартами) державу. Майже тридцять з них - стати рівноправною частиною Європи: заявку в Євросоюз Анкара подала ще далекого 1987 року (статус кандидата вона отримала у 1999 р., а з 2005-го тривають формальні переговори про вступ). Обтяжена внутрішніми проблемами — боротьбою між прихильниками світської та релігійної держави, яка триває з часів Ататюрка (існує небезпека регіонального та міжконфесійного розколу у суспільстві, який може спричинитися внаслідок насильно-державницької демократизації), невирішеною проблемою курдської автономії, довкола якої точаться бої в прямому і переносному сенсі, наплив біженців Близького Сходу (зокрема, сирійських, яких лише за офіційними даними нараховується понад мільйон)...

Фото: EPA/UPG

За таких умов країна намагалась не вступати у явні конфлікти з навколишніми сусідами. Навіть намагання США задіяти Туреччину проти наростаючої загрози терористичного ІДІЛу чотири роки не знаходили відгуку в Анкарі, де певний час застосовували нейтралітет у відносинах з ІД. Але терористичний “джин” розцінив нейтралітет турків (ті крізь пальці дивились навіть на переміщення територією країни бойовиків ІДІЛ до Сирії) як слабкість чи переляк влади. Швидше за все, керівництво ІДІЛу вирішило, що можна нав'язувати Анкарі свою волю. І тоді відбувся терористичний акт в місті Суруч, де загинуло понад тридцять осіб.

Турки відповіли авіаційними бомбардуваннями позицій угруповання “Ісламської держави” та бази “Робочої партії Курдистану” в Іраку. Таким чином в суботу, 26 липня, Туреччина вступила у війну на два фронти.

Наразі в бій кинуті танкові підрозділи, ведеться широкомасштабна операція за іншими напрямами. Свої дії Анкара погодила з Вашингтоном, заручившись підтримкою США.

По суті Туреччина, яка є геополітичним форпостом Європи на Близькому Сході, боронить зараз найперше мир саме на європейському континенті. І паралельно вирішує свої внутрішні проблеми — забезпечує цілісність кордонів та намагається досягти вирішення курдської проблеми, шукаючи можливість надати непокірним курдам територію для створення автономії.

Але перед нею постає питання збереження цілісності країни. Бо ІДІЛ розглядає протистояння з Заходом як останню битву мусульманського світу з невірними, якими є для цих новоявлених терористів всі мешканці Заходу. Тобто, для бойовиків Ісламської держави боротьба в даному випадку підсилюється потужним моральним чинником готовності померти за “святу справу”. І для них питання стоїть однозначно — перемога або смерть. Тоді виходить, що так само воно трактується і для Туреччини.

Світова громада розглядає тероризм як загрозу номер один. Відтак ворогом номер один стає Ісламська держава. І слід очікувати, що довкола боротьби з ІДІЛом згуртуються багато потужних міжнародних гравців, які, до того ж, мають свої постійні інтереси в цьому регіоні.

Які загрози в цьому випадку для України? Найперше — проблема нашого протистояння на Донбасі з Росією для світової громади відійде на другий план. За таких умов Кремль отримає карт-бланш розбиратись із ситуацією на власний розсуд, уникаючи активізації бойових дій. І тоді процес зміни влади, що, власне, і є проміжною метою Путіна, запуститься у пришвидшеному режимі. Агентурного впливу в країні, зокрема, у Верховній Раді, у нього для цього вистачить.

Зовнішня атрибутика в Україні буде збережена. Але втратимо тоді найдорожче — державність. Для нас тоді теж постане питання — перемога або смерть.

Що ми маємо робити?

Маємо, зрештою, ставити перед світовою громадою та лідерами провідних країн чітку вимогу — ми воюємо з глобальними терористами, яких направила на нашу територію путінська Росія, що сповідує війну як сенс існування, а не брутальний дипломатичний інструмент.

Вони застосовують гібридні формати аж до фронтальних військових дій, в чому мав нагоду пересвідчитися світ завдяки роботі спеціальної місії ОБСЄ.

Саме Росія сьогодні перетворюється в “православно-чекістський ІДІЛ”. І перемогти глобальний гібридизований тероризм можна лише тоді, коли всі міжнародні організації визнають рівноцінність загрози для існування миру у світі мусульманського і “православного” ІДІЛу.

Ми вступили в еру глобального протистояння мирного способу життя людей і громад проти терористично-військового способу існування вузьких еліт, що знищують свободи і права людей, громад, держав. Тут половинчатих рішень бути не може...

Але війна Туреччини із ІД не тотожна спротиву України гібридному тероризму путінської Росії.

Головні відмінності - у нас немає донбаського народу, а в Туреччині є корінний народ Курдистану. Ми даємо кримським татарам право на територіальну автономію в межах унітарної України, а Туреччина відмовляла тривалий час курдам в праві бути окремим народом.

Об'єднувати нас має спротив тероризму — незалежно від території його походження, конфесійності, форматів прояву чи технологічних практик. Бо у нас одна мета — мирне життя на нашій крихкій планеті.

Микола Голомша Микола Голомша , Голова політичної партії "Патріот"
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter