Пенсійна реформа: підводні камені

Йдучи на канікули, парламент встиг підштовхнути до реалізації тільки одну реформу – пенсійну. Нагадаю, що 22 червня Кабінет Міністрів вніс до Верховної Ради пакет законопроектів щодо неї. Згідно із пакетом, обов’язковий страховий стаж збільшується з 15 до 25 років (і продовжує рости щорічно – до 35 років). Фактично це означає й підвищення пенсійного віку – попри запевнення уряду, що такого не станеться.

Фото: Владислав Мусиенко

Також проект передбачає збільшення максимальної суми, з якої сплачується єдиний соціальний внесок до 15 мінімальних заробітних плат (на сьогодні це – 48 тис. грн). Крім цього, Кабінет Міністрів обіцяє щорічну автоматичну індексацію пенсій. Як заявляє Володимир Гройсман, осучаснення пенсійної системи України дасть можливість підвищити розмір виплат для понад 5,6 мільйона пенсіонерів.

13 липня, у передостанній день роботи Ради, парламент підтримав законопроект №6614, який входить до пакету пенсійної реформи. Однак це був лише перший крок до її впровадження, наступні ж будуть згодом. Міністр соцполітики Андрій Рева, представляючи законопроект, зауважив, що далі нардепи розглядатимуть питання переходу до накопичувальної пенсійної системи. Але це буде вже восени. А ми тим часом поміркуємо над тим, чого чекати від пенсійної реформи чинного уряду.

Той головний її пункт, довкола котрого обертається піар Гройсмана, зветься «осучасненням пенсій». Проте слід розуміти, що вже зараз в бюджеті Пенсійного фонду – «діра» у 141мільярд гривень. Осучаснення пенсій виллється у ще мільярдів 40. Де візьме уряд подібні кошти? Оскільки в Україні й досі діє солідарна система, надходження коштів буде забезпечене за рахунок платників податків. Через збільшення мінімальної заробітної плати держава очікує надходження по єдиному соціальному внеску більше ніж на 30 мільярдів гривень. Оце і буде джерелом поповнення ПФУ.

Проте слід розуміти, що збільшення мінімальної заробітної плати не лише наповнить державну скарбницю за рахунок податків, але й простимулює загальне зростання цін. Адже у вартість кожної одиниці товару закладено усі витрати на його виготовлення, зокрема, й зарплата виробникам та реалізаторам. Тож індексація пенсій в кінцевому підсумку буде помножена на нуль. А це погодьмося, складно назвати реформою.

Те саме торкається і скасування оподаткування пенсіонерів, яке подається під соусом чогось нового та революційного, а насправді є роботою над помилками. Адже ще Яценюк, будучи прем’єром, називав такий крок винятковою та тимчасовою мірою, яка впроваджується на один рік для стабілізації платіжного балансу країни. Проте минув і 2016 рік, і половина 2017-го, а оподаткування все ще діє. Але Гройсману важливо подати це як власну перемогу.

Є також ще один чинник, здатний нівелювати весь ефект «покращення» від прем’єр-міністра. Про нього мало говорять і мало пишуть, вочевидь, не до кінця розуміючи, про що йде мова. А мова йде про коефіцієнт вартості оцінки стажу. Це одна з найважливіших позицій щодо розрахунку пенсій. Зараз цей коефіцієнт дорівнює 1,35, а Гройсман пропонує понизити його до одиниці. На практиці це означає тільки те, що у людей, котрі виходитимуть на пенсію найближчим часом, виплати стануть меншими.

Наступний не цілком зрозумілий пересічному українцеві фактор має назву «ефективний пенсійний вік». На вкрай низький «ефективний пенсійний вік» в Україні, який дорівнює 51 року, нещодавно звертав увагу директор європейського департаменту МВФ Пол Томсен. Що це таке? По суті – «середня температура по палаті» або ще одна велика проблема, котра полягає у відсутності рівноправ’я для майбутніх пенсіонерів. Частина працюючих виходить на пенсію значно раніше, ніж решта, і це робить середньоарифметичний показник пенсійного віку абсолютно неприйнятним для наших зарубіжних партнерів.

Серед привілейованих категорій населення, що мають право дострокового виходу на пенсію, не лише ті, хто трудиться на шкідливих виробництвах. До числа обраних належать також силовики. Про свій правоохоронний блок держава традиційно дбає, свідомо його не чіпаючи, хоча саме за рахунок цієї категорії можна було б підвищити ефективний пенсійний вік. Натомість уряд іде іншим шляхом: він збільшує страховий стаж, аби збалансувати середній показник виходу на пенсію.

А збільшення останнього до 35 років інакше як завуальованим підняттям пенсійного віку назвати не можна. Формально вікова планка лишається на чинному рівні, але людина, що претендує на пенсію, змушена буде працювати довше, аби добрати відсутні роки. Щоправда, уряд Гройсмана великодушно пропонує альтернативу – можливість докупити страховий стаж, якщо його бракує. Однак така пропозиція не варта навіть того, аби серйозно її обговорювати.

Вихід на пенсію у більш зрілому віці дійсно зменшив би навантаження на Пенсійний фонд. Але й водночас дуже сильно вдарив би по рівню життя в Україні як такому. Середньостатистична людина в Україні дуже сильно «зношена» вже у 50-55-річному віці. В цьому, на жаль, полягає докорінна різниця між нами та західними країнами.

Надмір соціальних проблем, потреба тягнути другу (а інколи й третю) додаткову роботу, вкрай низький рівень державної медицини призводить до того, що вже зараз 40% наших чоловіків не доживає до 60-річного віку. Принаймні, таку статистику наводить директор Інституту демографії Елла Лібанова. Жінки – традиційно – тримаються краще. В середньому українська жінка після виходу на пенсію проживає ще 19,9 років.

А от частині чоловіків перспектива відпочити на старості та «пожити для себе» не світить взагалі. Вони, виходить, працюватимуть до самої смерті. Пожиттєві «галери» не слугуватимуть стимулом для того, щоб залишатись жити в Україні. Гіпотетично потік емігрантів в разі підвищення пенсійного віку міг би тільки зрости – люди виїжджатимуть, доки ще матимуть сили почати все з початку деінде.

Крім того, слід взяти до уваги ще й чітко виражену в Україні вікову дискримінацію. Пошукачу роботи вже у 35-40 років складно посісти гідну та високооплачувану вакансію. Про вік 45-65 годі й говорити. Претенденти такого «калібру» можуть розраховувати хіба що на зайнятість у «некваліфікованій» сфері. Але некваліфікована робота й оплачується відповідно – по мінімуму. А це означає, що суттєвих відрахувань єдиного соціального внеску некваліфікований працівник державі не забезпечить, й пізніше завершення ним кар’єри нічого не додасть Пенсійному фонду. А отже, не варта справа й заходу, як говорить прислів’я.

Тупцювати цим замкненим колом можна безкінечно довго. А можна ухвалювати рішення, здатні переломити ситуацію. Наприклад, залишити за ПФУ виключно функцію нарахування пенсій за віком, переклавши всі інші різновиди соціальних виплат (пенсії за інвалідністю чи через втрату годувальника) на інші відомства.

Можна (гіпотетично) застосувати диференційований підхід та зменшити єдиний соціальний внесок для «шкідливих» підприємств – за умови, що зекономлена частина податків піде реальне на збільшення зарплат їхнім працівникам. Можна продумати систему заохочень для працедавців, котрі зберігають робочі місця за людьми старшого віку. Проте не схоже, аби всі подібні новації цікавили уряд та розглядалися б ним. Адже вони не дають миттєвого ефекту – можливості голосно відрапортувати про чергове звершення.

Відтак не дивно, що реформи в Україні тривають вже четвертий рік, а базові надбудови – такі, як пенсійна система – все ближче підсуваються до прірви. До 2019-го Пенсійний фонд так чи інакше протримається, а довше Гройсману і не треба – на той момент його прем’єрська каденція точно добіжить кінця. Можна, так би мовити, й на заслужений відпочинок відправлятися. Благо, що він у прем’єр-міністра буде точно не таким, як у 99% його співгромадян.

Михайло Поживанов Михайло Поживанов , Політик, громадський діяч, депутат Верховної Ради чотирьох скликань
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter