«Комісійні» для Порошенка або Як президент збирається перекроїти структуру ЦВК

Звільнення Надії Савченко принесло президенту Порошенку заслужені плоди його дипломатичних зусиль. Кажу це без тіні іронії. Але питання, які були до нього, лишилися й після вікопомного 25 травня 2016 року. Одне з таких питань – розбудова чиновницьких структур на державних інституцій виключно під себе. Глава держави вже має «свого» прем’єра, «свого» генпрокурора, «свого» главу Нацбанку, «свого» очільника Нацбюро з розслідувань. Апарат Конституційного Суду традиційно демонструє лояльність до президента України, яке б прізвище той не носив – тут можна нічого й не міняти. Можливо, останнє, що варто переінакшити у ключових посадах, це забезпечити обрання «свого» голови Центрвиборчкому. Готового служити так само віддано, як і Охендовський, але без такого малоприємного бекграунду за плечима.

Фото: Сергей Нужненко

Схема обрання складу ЦВК проста: фракції пропонують свої кандидатури, президентський апарат формує остаточний список, Верховна Рада затверджує його або ні. Знаючи цей алгоритм, фракції назвали свої креатури, причому з цих креатур є цілком впізнаваними обличчями. Так, «Народний фронт» волів би бачити у складі нового Центрвиборчкому Андрія Магеру, «Батьківщина» обстоює кандидатуру Жанни Усенко-Чорної, а Опоблок – чинного голову Михайла Охендовського. Однак Порошенко, від якого залежить остаточний перелік пошукачів заявив, що хоче бачити в ЦВК виключно нові обличчя. Це було його ключове побажання, і не єдине. З одного боку, це – правильно, адже чинний склад ЦВК виконує свої функції з 2007 року. Враховуючи, що повноваження членів цевекістів обмежені 7-річним терміном, ротація кадрів мала б відбутися ще у 2014-му. Проте не відбулася. Це досить прикро, враховуючи, що у 2007-му більшість представників ЦВК становили «регіонали» і лише очільник Комісії Володимир Шаповал був креатурою Віктора Ющенка.

В 2013-му «регіональна більшість» в ЦВК протиснула звільнення Шаповала і призначення замість нього цілковито лояльного до Януковича Михайла Охендовського. При цьому слід зауважити, що Охендовський – не єдиний раритет у складі нинішнього ЦВК. Там працюють й інші люди, котрі у 2004-му підписували протокол, згідно із яким Віктор Янукович був оголошений переможцем виборів 2004 року.

Загалом Центрвиборчком зразка 2007 року – це саме ті саме чиновники, котрі проводили й президентські вибори 2010 року, і парламентські 2012-го. Вони ж є відповідальними і за всі наступні вибори, і за всі нюанси, пов’язані з роботою парламентарів. Зокрема, саме нинішній Центрвиборчком позбавив мандатів Миколу Томенка та Єгора Фірсова, коли керівництво БПП вирішило провчити цих «відступників».

В цьому питанні ЦВК ганебно підіграло президенту Порошенку, котрий зрозумів, що Томенко йому більше не союзник, особливо щодо голосування за зміни до Конституції. Центрвиборчком заплющив очі на очевидні речі: на те, що був сфальсифікований з'їзд БПП, куди не запросили ані Томенка, ані Фірсова; на те, що поспіх із виключенням їх межував зі службовим злочином (в суботу протокол з’їзду був переданий до ЦВК, а в понеділок зранку поспіло рішення про позбавлення їх мандатів та визнання депутатами наступних «списочників», котрі у вівторок в Раді склали присягу).

Та якщо із Томенком та Фірсовим цевекісти розібралися доволі швидко, то рішення про проведення дострокових виборів на окрузі покійного депутата Єремеєва Центрвиборчком ухвалював 9 місяців. Та й Ляшко задовго чекає, коли мандату позбавлять виключеного ним з фракції Сергія Мельничука. І все ж, вочевидь, така робота ЦВК задовольняла як колишнього, так і нинішнього президента України – Петро Порошенко несподівано для багатьох нагородив голову ЦВК Охендовського орденом.

Тим часом питання оновлення ЦВК продовжує залишатися у підвішеному стані, хоча президентові країни не раз нагадували про необхідність «освіжити» кадровий склад цієї установи. Ціла низка виборів заважала зробити це оперативно, проте після останніх – місцевих виборів 2015 року – оновлення ЦВК було заанонсовано фракцією БПП. Однак з дати виборів минуло майже 8 місяців, а Центрвиборчком так і не зустрів «свіжу кров». Останній «дедлайн» повинен був мати місце 20 травня, але і ця дата минула без визначення кандидатів у члени ЦВК. 

Провина за це залежить виключно на президентові. Адже фракції подали президенту на розгляд 24 кандидатури на 12 посад в ЦВК. При цьому, за даними мережи «Опора», 15 з них – висуванці БПП, ще троє – ті, кого хотів би бачити в ЦВК «Народний фронт». Тепер, коли перелік кандидатів існує бодай у вигляді чорнетки, час перейти до обговорення пошукачів роботи в ЦВК. Проте жодних рухів в цьому напрямі наразі не спостерігається. Чому?

По-перше, про одну з вимог Порошенка вже сказано: піти з будівлі на бульварі Лесі Українки мать всі. Не лише одіозний Охендовський, але й такі цілком позитивні «персонажі», як Магера та Жанна Усенко-Чорна. Останні, мабуть, єдині, хто уособлює те позитивне, що є в нинішньому ЦВК. Через цю категоричність президента «Народний фронт» був змушений відкликати свого кандидата Магеру та оперативно шукати йому заміну.

А от фракція «Батьківщини» виявилася не настільки поступливою, як її колеги з «НФ». Соратники Тимошенко відмовилися жертвувати Усенко-Чорною, котру вони хотіли б знову бачити у складі ЦВК. Натомість Опоблок, котрий обстоює Михайла Охендовського, поставився до президентської вимоги доволі індиферентно: треба буде – Охендовського замінять на іншого кандидата, сказали в Опоблоці.

Другою умовою Порошенка стало його бажання мати власну квоту в ЦВК. Прямо закон про ЦВК в його теперішній редакції цього не забороняє. Але й не заохочує. Норма закону говорить про те, що глава держави мусить зважити на думку всіх груп та фракцій, але це можна трактувати як завгодно широко. Президент вирішив потрактувати її на свою користь і закріпити за собою право на призначення 4 «власних» членів ЦВК, а ще три портфеля віддати на відкуп своїй фракції.

Чотири плюс три дорівнює семи, а це означає, що якщо Порошенко реалізує свій сценарій, більшість голосів цевекістів належатимуть йому. Ще пара-трійка людей, призначених за квотою «Народного фронту», з яким у Порошенка, схоже, період перемир’я, підкріпить президентський вплив на Центральну виборчу комісію. А це означатиме безпрецедентний контроль президента над ЦВК. Такого контролю цевекісти не мали й за часів Кучми та Ківалова, адже навіть тоді сценарій з обрання Януковича не спрацював.

Щоправда, у 2004-му дався взнаки не так поодинокий протест Андрія Магери, як мільйонний Майдан, що дав старт Помаранчевій революції. Питання в тому, чи свідомо нинішній «гарант» торує стежку свого попередника, краще поставити самому Петру Порошенку. От тільки він на нього навряд чи відповість.

Михайло Поживанов Михайло Поживанов , Політик, громадський діяч, депутат Верховної Ради чотирьох скликань
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram