ГоловнаБлоги

«Вдале полювання»: спогади американського розвідника тепер і в Києві

В Києві відбудеться презентація книги «Вдале полювання» українською мовою за участі автора Дека Девайна.

Джек Девайн – легендарна особистість, людина яка змінила хід історії. Він – учасник і керівник таємних операцій: переворот в Чилі, операція «Циклон», яка призвела до військової поразки СРСР в Афганській війні 1980-х років, «Іран-Контрас», полювання на наркоторгівця Пабло Ескобара. Керував Центром по боротьбі з наркотиками та латиноамериканським відділом ЦРУ. Очолював в різні роки бюро ЦРУ в Європі. Як заступник директора ЦРУ з оперативної роботи Джек Девайн керував таємними місіями в яких по всьому світу брали участь тисячі агентів.

LB.ua пропонує ексклюзивний уривок з книги.

Фото: Книжкова Хата

Вашинґтон — Ґаїті, 1992—1994

Латиноамериканський відділ розмістився на третьому поверсі нашої штаб-квартири. Я отримав найбільший кабінет серед усіх начальників відділів, бо це колись був офіс заступника директора з операцій, до того, як його переселили на сьомий поверх. Тут навіть була власна лазничка (новинка для кабінету в цій будівлі). У відділі було багато офісів, що звітували мені. У мене був штат десь із двадцятьох працівників, у тому числі офіцери зі звітності, офіцери контррозвідки, адвокат і фахівець із персоналу. Але всі польові операції планувалися в інших офісах. Я привів із собою свого заступника з Центру боротьби з наркотиками, Марті Ройбера, і зробив його заступником керівника відділу, бо мені був потрібен хтось, на кого я міг би розраховувати і довірити пильний нагляд за повсякденними операціями та надходженнями розвідданих. Обрати Ройбера було природним для мене: аналітик по Латинській Америці в DI, заступник керівника CNC, який розмістився у розвідувальному директораті. Але моє рішення привести його таїло небезпеку та ризик для нас обох. Непосвяченому важко оцінити, яким «ходом королевою» це було з огляду на замкнутість DI. Було надто багато тих у директораті, хто багато років чекав, коли відкриється ця вакансія, а я, здавалося, залучав чужинця, необізнаного з операціями.

Але Ройбер був хорошим соратником і найдосвідченішим фахівцем із Латинської Америки в усій Агенції. Він знав цей континент набагато краще та ґрунтовніше за мене, хоча я також працював і жив там. Але позаяк боротьба з наркотиками стала пріоритетом у відділі, то це був природний перехід для нас. І справді, співпраця між CNC і латиноамериканським відділом була чудовою, враховуючи те, скільки грошей вливалося в цей реґіон на початку 1990-х задля протидії торгівлі наркотиками. Марті незмірно допоміг із безперервністю контактів та їхньою координацією. В резидентурі Латинської Америки він також був «бульдогом», і ми дуже вдало співпрацювали разом. Зазвичай, я приходив о сьомій ранку і йшов о сьомій вечора. Ройбер уже був там, коли я приходив і залишався, коли я ішов наприкінці дня. Мабуть, це Dr Pepper, який він хлебтав без угаву, утримував його без сну.

Офіцерам Національної Таємної Служби не подобалося, що Ройбер використовував недипломатичні вислови, коли критикував їхню роботу. Він був педантом щодо точності та деталей. І без вагань закидав підлеглим: «Ви помилилися». І попри всі свої дивацтва, дуже не любив, коли оскаржували його рішення. Хоча й найкраще працював, саме коли йому кидали виклик. Ройбер гнув свою лінію по фактах, а більшість офіцерів, навчених культивувати стосунки, не любили цього. Ройбер продемонстрував мені, наскільки важливою роль аналітика може бути в роботі з розвідданими, зібраними NCS. Як наслідок, я залучив більше аналітиків до Служби в сектор звітності.

Виходячи зі свого досвіду керівництва CNC і перебування в самій гущі полювання на Пабло Ескобара в Колумбії, я гостро усвідомлював цінність спільної роботи аналітиків та оперативників. Попри це, на аналітиків впливала близькість до операцій, і тому вони не брали участі у створенні підсумкового звіту розвідки для вищих посадовців у Вашинґтоні. На нашу думку, аналітики потребували розуміння того, що відбувалося в ході операцій та оцінки якості джерел, але на їхню об’єктивність неминуче впливало те, що вони працювали в команді, і від них очікували бути «істинно віруючими» у справі. Ось чому ми намагалися підтримувати «целофанову стіну» між аналітиками та людьми, котрі займалися операціями (особливо з програмою таємних операцій), адже надзвичайно важливо, щоб аналітики залишалися незалежними й об’єктивними. Аналітики ніяк не можуть бути «частиною програми».

Незважаючи на те, що Ройбер зняв свій значок DI для цього завдання, він усе одно привніс інтелектуальну й аналітичну жорсткість до NCS і несправедливо отримав кілька ударів за це. Офіцери NCS звинуватили його в тому, що він надто критично підходив до їхніх звітів і операцій, але вони не могли второпати, що він робив саме те, що вимагав від нього я. Їм просто було важко визнати, що «один із них» може насправді вважати, що це добра річ.

Латинська Америка є однією з частин світу, де ЦРУ має солідну репутацію. Залученість Агенції у цьому реґіоні — як реальна, так і уявна — триває багато років і тяжіла до вербування «совєтів», кубинців і китайців, а також до таємних операцій із метою стримування радянського проникнення туди. Роберт Ґелбард, котрий служив послом у Болівії наприкінці 1980-х і початку 1990-х, вважає, що надмірний страх перед «совєтами» в політиків США призвів до «критичних помилок» уряду США в реґіоні (переворот у Ґватемалі, операція в затоці Свиней, тінь, що впала на Агенцію через підтримку опозиції до Альєнде та допомога контрас).

— Уся гра в ті часи була частиною «холодної війни», все мало бути представлене й розумітися в контексті цього всеохоплюючого конфлікту з росіянами, — пояснив посол Джеффрі Давидов. Ми з ним разом служили в Чилі 1973-го і залишалися друзями протягом всієї нашої кар’єри. Давидов став помічником державного секретаря по Латинській Америці. З точки зору як політики, так і розвідки, ми обоє пережили цю атмосферу ворожнечі до кубинців і росіян, і побачили, як це відбилося на Латинській Америці — іноді на добро, а іноді — й ні.

Браян Летелл, котрий служив національним офіцером розвідки по Латинській Америці в Агенції і значну частину своєї кар’єри провів на Кубі, досі вірить, що кубинська розвідслужба допомогла увіковічнити образ Давида та Голіафа і зобразити Сполучені Штати, як зло, імперіалістичний гегемон на півночі.

— Роль кубинської розвідки у поширенні цих міфів не можна недооцінювати, — вважає Летелл, автор книжки «Секрети Кастро: розвідувальні машини ЦРУ та Куби».

Пропаґанда проти ЦРУ линула безпосередньо з кубинської п’єси. Куба шукала цапа-відбувайла, щоб звинуватити його за невдачі власної економічної системи. Кубинці не були в цьому самотніми. Багато й інших латиноамериканських урядів були неабияк щасливими, щоби вказати пальцем на ЦРУ (якщо це означало перевести стрілки і давало можливість для політичного маневру).

Кубинці грали у шпигунську гру всерйоз. Якось вони намагалися отримати доступ до моєї оселі через нашу чилійську домробітницю Бернарду, котра стала працювати у нас у Сантьяґо, коли їй виповнилося всього сімнадцять років. Вишколена в старосвітському стилі — з уніформою, рукавичками та дуже формальними діями, але через свою молодість і наші прості американські манери вона дуже розслабилася, водночас зберігаючи вражаючий контроль над оточенням і подачею їжі на офіційних вечерях і коктейльних вечірках. Та найголовніше, що вона була люблячою нянькою для наших малюків. Вона стала членом сім’ї, і коли настав час нам залишати Чилі, було надто складно розлучитися з нею. Ми взяли її з собою, і вона половину свого часу витрачала, працюючи на нас, а у вільний час завершувала свою освіту.

Кубинці явно не здогадувалися, наскільки вона була близькою та вірною нашій сім’ї. Один кубинський службовець, котрий відвідав святкову вечірку в нашому обійсті, намагався розвинути їхні стосунки та зателефонував Бернарді, щоб запропонувати приватну зустріч із ним. Дівчина без вагань дала йому відкоша і попередила нас про це. Підозрюю, що кубинці сподівалися використати її для копіювання секретних документів у нас удома або щоб встановити прослуховування в моєму кабінеті. Такі типи операцій є звичним явищем за кордоном. Більшість фахівців із розвідки припускають, що їхні телефони й їхні резиденції прослуховують, а їхніх працівників хтось підкупив. Тому ніколи не приносять додому важливих документів, і жодні зустрічі в справах Агенції там не відбуваються. Отже, навіть якби вдалося переконати Бернарду, то її навряд чи можна було використати. Я розглядав авантюру кубинців як нерозважливу та незграбну, але знав, що не можна бути занадто самовпевненим.

Епічний образ ЦРУ в Латинській Америці зіграв нам і на користь. Агенція стала відомою, як «Компанія», що в іспанській традиції можна визначити як те, що її шанували та боялися в усьому реґіоні. Цей образ до­зволив нам розвивати міцні зв’язки з урядами країн-господарів і вербувати об’єкти для нашої справи, що стало вкрай важливим для наших зусиль по боротьбі з торгівлею наркотиками наприкінці 1980-х — на початку 1990-х, коли нам довелося навчати та координувати роботу зі службами безпеки країн у боротьбі з організованою злочинністю та розповсюдженням наркотиків. У певних випадках резидент у Латинській Америці мав навіть кращий доступ до інформації й урядових кіл, ніж посол. Маючи на увазі тодішніх латиноамериканців, Давидов казав:

— Образ ЦРУ полягав у тому, що воно було настільки всесильним, що всі в посольстві мали працювати шпигунами.

Це, природно, викликало певне тертя між ЦРУ та Державним департаментом, особливо коли посол відчував, що резидент відсував його на задній план, але в ті часи це ґрунтувалося на вірі, що ЦРУ мало в реґіоні всюди свої очі та вуха.

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter