ГоловнаБлоги

​1000 днів Порошенка

Час летить невблаганно. Ще досить яскраві в пам’яті події 2013/14 року на Майдані та Грушевського. В суспільстві було відчуття перемоги, з гірким присмаком від втрат героїв Небесної Сотні та підло вкраденого Криму.

Фото: EPA/UPG

Вибори нового Президента України мали стати початком розбудови Нової Країни. Дуже не хотілося помилитися, а список кандидатів спочатку складався лише з майданного політичного тріо - Кличка, Тягнибока та Яценюка. Якось непомітно серед них з’явився Порошенко, а після олігархічного освячення у Відні (про що стало широко відомо згодом) саме він став основним претендентом на посаду. Петро Порошенко переміг у 1-му турі, взявши на свій прапор ідеї Майдану та слоган “Жити по-новому!”, і отримавши майже 55% голосів виборців.

На початку весни 2017 року виповнюється 1000 днів з моменту інавгурації Петра Порошенка. Хочу проаналізувати роботу Президента за цей час, оцінити його основні здобутки та невдачі. В першу чергу, в царині економічного розвитку країни. Звісно, згідно Конституції, цим повинні опікуватися радше Верховна Рада та Кабінет Міністрів, але в Україні вже так повелося, що за всім стоїть і за все відповідає Президент. Важелів впливу у нього цілком достатньо, починаючи з подання та призначення на посади великої кількості службовців і завершуючи своєю іменною фракцією в Парламенті та традиційною впливовістю Адміністрації Президента.

Не варто, також, забувати, що Петро Порошенко вчився в КНУ за спеціальністю «міжнародні економічні відносини» та здобув ступінь кандидата економічних наук, написавши дисертацію на тему управління державними підприємствами, а також обіймав посаду Міністра економіки.

Аналізувати виконання обіцянок кандидата в Президенти П. О. Порошенка досить просто. На сайті ЦВК “висить” його передвиборча програма “Жити по-новому!”. Хочу обмовитися, що даний аналіз не є повним, лише ті пункти, де мені є що сказати. І, звісно, цей аналіз - абсолютно суб'єктивний.

«…ми не зможемо змінити Україну, якщо не змінимося самі, не поміняємо свого ставлення до власного життя і до життя цілої держави”

Хоча в цій частині немає чітких зобов'язань, для значної частини чиновників, яких призначав особисто Президент чи його соратники, мало що змінилося – держава продовжує бути годівницею для особистого збагачення. Одночасно, у владу на різні щаблі прийшла невелика група нових людей (до кількох сотень), які справді служать державі. Чи не вперше.

«Слід створити дієві механізми громадського, правового і політичного контролю за діями влади».

Деякі елементи громадського контролю та впливу були створені. Хороші приклади - волонтерські організації в Міністерстві оборони, представники громадськості в Національній Раді Реформ, Громадська рада доброчесності у судовій реформі та активісти в комісіях по переатестації Національної поліції. Про правовий та політичний контроль поки що мріємо. Суди якщо не корумповані, то підконтрольні владі, а політичних опонентів влада навчилася задобрювати ласими шматками держвласності чи стрічками в державному бюджеті.

«…відкритими мають бути кадрова політика і діяльність кожного чиновника і високопосадовця, його статки й доходи, витрати держслужбовців та їхніх сімей»

Варто відзначити особистий внесок Петра Порошенка у впровадженні е-декларування. Без його впливу на завершальних етапах у серпні 2016 року гарна ідея була би скомпрометованою чиновниками. З іншого боку, влада намагається проштовхувати вірних собі людей у керівництво контролюючих органів. Нерідко для цього використовуються нікому не відомі «громадські активісти» у комісіях по призначеннях. Президент не несе жодної відповідальності за деякі вкрай невдалі призначення, наприклад, генеральних прокурорів. Назвати таку кадрову політику «відкритою» якось не доводиться.

«Стану гарантом збереження щойно відновленої парламентсько-президентської форми правління, за якої Уряд формується коаліцією фракцій та депутатів. Не претендуватиму на повноваження більші, ніж ті, на які ви мене оберете.»

Парламент, фактично, недієздатний. Навіть з потужним «кнопкодавством», на яке доводиться заплющувати очі, лише 2-3 дні в місяць проводяться успішні голосування. Коаліції номінально давно немає. В таких умовах Президент змушений брати на себе більше повноважень, ніж обіцяв на виборах. Порушуючи, таким чином, свої гарантії, але без порушень законодавства.

«Забезпечу повне перезавантаження влади. Докладу всіх зусиль у рамках своїх конституційних повноважень, щоб до кінця 2014 року відбулися дострокові парламентські вибори суто на пропорційній основі за відкритими списками.»

Мабуть, не всіх зусиль доклав Петро Порошенко, бо президентського невідкладного законопроекту з «відкритими списками» перед парламентськими виборами не було у Верховній Раді. А з переобранням складу Центральної виборчої комісії склалася взагалі ганебна ситуація.

Що стосується люстрації, то закон «Про очищення влади» критикували як надмірно жорсткий і як такий, що не відповідає Конституції України та європейському праву. З іншого боку, «постраждали» від нього стільки осіб, які обіцяли спочатку. Та й, зрештою, чимало звільнених чиновників «злочинного режиму» відновлювалися на посадах через суди. Вважаю, що «повного перезавантаження влади», як це обіцяв Порошенко, не відбулося. Більше того, на сьогодні левова частка старих кадрів займає свої посади в правоохоронних органах та в судовій системі. І йти звідти вони не збираються.

«…якнайшвидше запровадження безвізового режиму з ЄС протягом уже першого року мого президентства.»

На жаль, «безвіз» вже перетворився на об'єкт жартів та став символом невиконаних обіцянок Президента. Хоча, формально, Україна виконала свої зобов'язання щодо впровадження безвізового режиму з ЄС, і «м'ячик» на європейському боці, я переконаний, що каменем спотикання на цьому шляху є саме нереформована українська система влади. Реформуємося не задля себе і свого майбутнього, а лише тому, що цього вимагають чи ЄС, чи США, чи МВФ.

«Президент як гарант Конституції, прав і свобод зобов’язаний створити умови для вільної інноваційної економіки та соціальної справедливості.»

Як вже писав вище, Президент Порошенко розуміє свою відповідальність за економічний розвиток України. У нього сьогодні чимало можливостей для покращення інвестиційного клімату в Україні та її привабливості для інвестування як українцями, так і іноземними бізнесменами. На жаль, ренкінги Doing Business (80 зі 190) та Economic Freedom (166 зі 180) волають про провал державних зусиль на цих напрямках. Основні причини - відсутність реформ та корупція, тобто, царини відповідальності Президента.

«Реформувати правоохоронну систему (суди, міліцію, СБУ, прокуратуру) – значить, створити передумови успішності всіх змін, в тому числі й в економіці. Тільки незалежний суд може забезпечити захист прав та свобод і недоторканість власності, що важливо для притоку в країну інвестицій.»

Президент, як економіст за фахом, розуміє, що надійний захист прав – фундамент для інвестицій. У цьому напрямку є успіхи та невдачі. Успіхів, на жаль, менше. Це створення незалежного від усіх гілок влади Національного Антикорупційного Бюро, модернізація Патрульної поліції, випадкове «вбивство» Парламентом податкової міліції. Та не вмерлі, поки що, сподівання, що реформа судової системи матиме очікувані людьми та бізнесом результати . За обмаллю успіхів доводиться і таке вважати успіхами.

А про невдачі скаже статистика, оприлюднена нещодавно Генпрокурором Юрієм Луценком – за корупцію в 2016 році засудили до ув'язнення лише 32 осіб! На всю країну!! Десятками тисяч правоохоронців!!! Просто ганьба…
Звісно, крайніх немає. Міліція показує пальцем на прокуратуру, прокуратура – на суди, а суди у нас незалежні…

В той же час, всі ці органи продовжують наживатися на українському бізнесові. Створення Фінансової поліції (чи Служби фінансових розслідувань) застопорилося, бо жоден орган (МВС, СБУ та ГПУ) не хоче втрачати таку годівницю – кришувати бізнесменів.

«Антимонопольний комітет має стати ключовим економічним регулятором. Поле його діяльності – від забезпечення вільної конкуренції у великому бізнесі до гарантій малому підприємництву. Так само це стосується якості та вартості послуг в житлово-комунальній сфері, де теж орудує жахлива монополія.»

Змін немає. Ніяких. Антимонопольний комітет не бачить олігархічних монополій. Вільна конкуренція? Не чули. Гарантії малому підприємництву? В Україні? Приходьте через кілька років. Не до вас. Якість та вартість ЖКП? Як слушно зауважив кандидат в Президенти П. О. Порошенко в 2014 році, «орудує жахлива монополія». Нічого не змінилося.

«Зняти «корупційний податок» на економіку. Соціально відповідальний бізнес має платити податки до бюджету, а не хабарі окремим чиновникам. Кількість податків слід скоротити, ставки – зменшити, всі офшори - перекрити. Ще на досить тривалий час зберегти систему спрощеного оподаткування для малого та середнього бізнесу.»

Податкова реформа триває, але система чинить опір. Ситуація неоднозначна, хоча деякі позитивні зміни є. Податків стало менше, ставки найбільш неприємного для бізнесу єдиного соціального внеску дуже суттєво зменшилися. Запроваджено єдиний реєстр та автоматичне відшкодування ПДВ для крупного бізнесу, залишилася спрощена система для дрібних підприємців. Поволі покращується адміністрування.

Одночасно, реформа ДФС вчергове скомпроментована, бо не перетворює цей орган з карального на сервісний. Загальна частка перерозподілу ВВП через державу знову почала зростати. Іноваційний податок на виведений капітал (замість податку на прибуток), підтриманий Президентом, і який Уряд повинен ухвалити до середини року, поки в замороженому стані.

«Якнайшвидше підписати економічну частину Угоди з ЄС (про зону вільної торгівлі) та в стислі терміни реалізувати її положення, які по суті є цілісним планом економічних реформ в Україні.»

Підпункт програми про підписання Угоди з ЄС Президент повністю виконав. Приклавши серйозних дипломатичних зусиль. Не зважаючи на сильний спротив зі сторони агресора.

З реалізацією положень Угоди та економічними реформами сильно гірше. Нереформаторський парламент (групи, які володіють «золотою акцією») готовий голосувати за імплементацію положень Угоди тільки в обмін на корупційну ренту.

«Планую істотне, в рази і порядки, збільшення витрат на відновлення, модернізацію та посилення Збройних Сил та інших структур, від яких залежить захист від зовнішньої агресії»

Теж виконане зобов'язання. Виконане Президентом, разом з Кабінетом Міністрів та Верховною Радою. Незалежна суверенна сильна Україна стала загальною цінністю нашої влади. У цьому чимала заслуга Президента Порошенка.

«Окремої ваги питання – забезпечення енергетичної незалежності, диверсифікація поставок газу.»

З моєї точки зору, диверсифікація газопостачання – єдиний пункт президентської програми Порошенка, який не тільки виконаний, а й перевиконаний. Україна вже півтора роки живе без російського газу. Найбільша заслуга - нової команди «Нафтогазу», яка вперше за всю історію цього гіганта прийшла працювати на Україну, а не на власні кишені.

Підбиваючи підсумок, хочу навести слова одного з філософів. Цитата не точна, та суть у наступному. Оцінюючи діяльність нашого сучасника, ми рахуємо відношення зробленого особою до потенційно можливого, а не порівнюємо його з діяльністю попередніх осіб.

Так, Петро Порошенко – найкращий Президент Україниз усіх, яких ми мали за часів Незалежності. Але міг зробити більше. Значно більше.

Тарас Козак Тарас Козак , президент iнвестгрупи УНІВЕР
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter