Французьке законодавство одне з найбільш сприятливих для робочих – поміж інших соціальних гарантій встановлений 35-годинний робочий тиждень. Однак економічна необхідність проведення змін в країні очевидна – безробіття тримається на рівні 10%. Пропоновані соціалістичним урядом зміни значно послаблюють права робочих – в результаті переговорів з місцевими профсоюзами можливе встановлення 46-годинного робочого тижня, розширюється можливість зменшення заробітної плати, послаблюються умови звільнення працівників, вводиться можливість встановлення вихідних та відпусток (в т.ч. по вагітності) за домовленістю з роботодавцем. Такими заходами уряд хоче стимулювати створення робочих місць та найм приватними фірмами більшої кількості робітників. Для громадян це палка з двома кінцями - у разі кризи їх легше буде звільнити. Французька історія знає спроби проведення реформ робочого законодавства та протести проти них –10 років тому Жак Ширак під тиском студентських страйків відступив від ідеї проведення робочої реформи. Однак сьогодні відбувається нова боротьба - між представниками лівих сил, для яких права робочих завжди були традиційною прерогативою. Соціалістичній партії Франції при владі протистоїть найбільший профсоюз - General Confederation of Labour (GCT), пов’язаний з комуністичною партією Франції.
Боротьба лівих сил між собою свідчить про переосмислення ролі соціалістів у Франції, де вони традиційно були сильними, та загалом остаточної трансформації лівого руху в Європі. Прихильник реформи – Соціалістична партія Франції – виражає інтереси частини лівих, які готові піти на співпрацю з бізнесом (і на поступки у правах своїх виборців) та остаточно перейти на засади соціал-демократії. Їхні противники висловлюють більше обурення обдурених виборців, які голосували за соціалістів, а отримали «владу босів», ніж пропонують інші шляхи вирішення проблем у суспільстві.
Більше того, сучасна боротьба лівих розгорнулася навколо економічних питань прав робочих, що символізує остаточний «економізм» лівого руху. Розмови про зміну суспільного устрою відійшли в минуле, залишивши там же комуністичні ідеї про зв’язок економічної та політичної боротьби.
Французькі ліві тепер стовбичать на ідеї відродження економіки, пропонуючи різні виходи з кризи. Для діючого соціалістичного уряду це послаблення робочого законодавства та спроба «внутрішньо» відродити економіку. Їхні противники своїми протестами несвідомо висловлюють іншу позицію – зашити всередині країни все по-старому, таким чином відтягнувши час реформи або знайшовши нові ресурси за межами Франції – у країнах третього світу.