Три штрихи до портрету декомунізації у Полтавській області

На повних парах несеться декомунізація в країні, яка поділилася на два табори: ті, хто швидко пройшов цей процес та ті, всілякими способами відтягує незворотнє. Відходячи від диспутів про доцільність / недоцільність декомунізації, цікаво подивитися як проходить вона на прикладі однієї області.

Декомунізація часто ставить місцеву владу у становище акробата на двох мотузках. Місцеві жителі не рвуться змінювати назви вулиць, а законом встановлені терміни. Пошук альтернатив займає багато часу, в результаті чого відповідальність перекладається на плечі державних адміністрацій. Процес декомунізації проходить у три етапи: до 21 листопада 2015 року місцеві ради ухвалювали рішення щодо перейменування, після цього до 21 лютого 2016 року таке рішення міг прийняти голова місцевої ради, а з 21 лютого обов’язок переходить до голови облдержадміністрації. Місцеві депутати на хвилі осінніх виборів та подальшого формування коаліцій втратили своє право, у багатьох населених пунктах не зробили нічого й голови рад. Хоча не всі займалися лише політичними іграми: наприклад, місто Кременчук Полтавської області успішно провело процес перейменування. Якими ж є характерні особливості процесу декомунізації та вибору нових назв для вулиць?

Сад-город. У кожному населеному пункті є мінімум дві вулиці, що підлягають декомунізації – Жовтнева та Леніна. Перед місцевими радами постало питання: як правильно назвати вулицю? А у селах, де на вулицях Калініна, Маркса живе половина пенсіонерів і вони чомусь не раді перейменуванню на Мазепи? І починаються пошуки нейтральних назв, які не будуть ображати нічийого достоїнства. Як результат пропозиції зводяться до переліку підручника біології: малинова, вишнева, грушева, апельсинова, мандаринова. Такий собі фруктово-ягідний компот з вулиць.

Саме цій особливості декомунізації присвятив свою пісню «На улице Каштановой» у далекому 1985 році Юрій Антонов:

«…Пройду по Абрикосовой сверну на Виноградную

И на Тенистой улице я постою в тени

Вишневые Грушевые

Зеленые Прохладные…»

Серед пропозицій часто пропонують повернутися до історичних назв, що існували в період до 1917 року. Привертає до себе увагу кілька роздумів. По-перше, вулиці в цей період носили або «обивательські» назви, або ідеологічні. Перейменувати вулицю назад в Олександрівську, названу на честь російського царя, звучить неправильно. Історична назва «Дворянська» виглядає заманливо, але не підходить до сучасних реалій. У Полтаві до 1917 року існувало кілька «петровських вулиць» (Петра І): Великопетровська, Малопетровська, Новопетровська, які поряд з новою вулицею Мазепи утворили б доволі цікавий історичний тандем.

 

Вулиця Малопетровська. Дореволюційна назва і вигляд
Фото: Надано автором
Вулиця Малопетровська. Дореволюційна назва і вигляд

Вулиця Малопетровська. Дореволюційна назва і вигляд.

З іншого боку «обивательські» назви втратили свою актуальність: «Купецькою» вулицю можна назвати, але слово вийшло зі вжитку. Назви «Жидівська», «Попівська» звучать також неоднозначно.

Але якщо перейменування вулиці торкається частини жителів громади, то назва населеного пункту важлива для всіх. Проблема зводиться до історичних назв або генерації нових. Історичні назви часто сприймаються жителями неоднозначно.

От, наприклад, на Полтавщині є село Куйбишеве, яке підпадає про закон про декомунізацію. Селу пропонують повернути історичну назву «Портянки». Краєзнавчі підготували цілу книгу, де довели, що село Портянки «було засноване миргородським козаком на прізвище Портянко і його назва не має жодного відношення до російських «портянок», село належало родині Апостолів, які опікувались тутешньою Покровскою церквою і Сорочинським Свято-Михалівським монастирем. А отже, повернення цьому селу його унікальної назви буде найвищим актом історичної справедливості та поваги до пам’яті минулих поколінь портянківців».

Але самі жителі села ні в яку не хочуть повернути собі історичну назву, а пропонують власну назву - Покровське. До речі, у селі існує садиба українського письменника Володимира Короленка, а сільська рада відає ландшафтним заказником загальнодержавного значення «Короленкова дача». Чому не було пропозицій присвятити назву села письменнику невідомо.

Фото: Надано автором

Інша ситуація стоїть перед населеними пунктами, створеними радянсько владою. У Полтавській області таким є місто Комсомольськ з населенням 50 тисяч осіб та гірничо-збагачувальним комбінатом. Місту пропонують перейменуватися на історичну назву одного з сіл, що існувало у його межах – «Горішні Плавні». Знову ж жителі міста не хочуть називатися плавцями, плавнівцями чи ще як. Натомість місцева влада запропонувала своє бачення – не перейменовувати. «Назва міста не є похідною від слова комсомол, а абревіатурою від слів: КОлектив Молодих СОціально МОтивованих Людей (Ь) Справжніх (Ь) Козаків».

А тим часом процес декомунізації рухається повним ходом. Якими б не були суперечки, але скоро вулиці Леніна, Маркса, Енгельса в Україні залишаться на сторінках краєзнавчих підручників та закреслених штампах у документах. Остання спадщина Радянського Союзу кане у лету, закривши питання про радянський слід в менталітеті українців назавжди.

Костянтин Донченко Костянтин Донченко , Експерт Аналітичного центру «Бюро економічних та соціальних досліджень»
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter