Якщо відійти від сприйняття рішення Держдепу в термінах зрад та перемог, можна швидко зрозуміти обмеженість його впливу на подальший розвиток подій. В Україні розмови про постачання американської зброї почались настільки давно і велись настільки емоційно, що встигли перетворитись на майже релігійні диспути. Рішення адміністрації США – чи то за Обами, чи то за Трампа – погодитись продавати зброю Україні сприймалось як чи не найголовніший індикатор відносин між Києвом та Вашингтоном. А між тим продаж зброї – а особливо країнам, які втягнені у різного роду конфлікти – є звичним та прагматичним інструментом американської політики. Інструментом, використання якого дуже рідко свідчить про наміри Вашингтона залучитися до конфлікту настільки, щоб стати зацікавленим у перемозі однієї із сторін. Як правило, постачання зброї є для США одним із способів розв’язання дилеми “arms or alliances” – «зброя чи альянс» - тобто вимушеного вибору між наданням глибших та суттєвіших або простіших та короткострокових відповідей на вимоги чи потреби десятків держав-клієнтів по всьому світу.
В нашому випадку було обрано найпростіший та найменш ризикований для США варіант. Членство України в НАТО поки залишається лише нашим власним пріоритетом. Розмови про статус основного союзника поза НАТО, який сьогодні поширюється на 16 країн, такі популярні пару років тому в різних київських офісах, прогнозовано ні у що не втілились. Рівень взаємозалежності між країнами низький, і не схоже на те, що у Вашингтоні вважають Україну надійним та цінним партнером. «Стратегічне партнерство» між Україною та США, на жаль, існує лише на папері, причому на папері переважно українському. Розтягнута історія із постачанням Javelin скоріше підтверджує, ніж спростовує таку оцінку.
Поза тим, присутність американських ПТРК в Україні призведе до того, що вести війну на сході України сепаратистам стане складніше та дорожче. Особливо, якщо це війна танкова, у кращих традиціях минулого століття. Таких операцій вже давно немає в зоні конфлікту, і тепер ймовірність їх відновлення буде ще нижчою. Щоправда, якщо Росіє вдасться до ескалації, постане небезпека використання іншої зброї, наприклад, авіації. Україна залишається вкрай вразливою до такого розвитку подій.
Вразливою Україна залишається і до інших можливих кроків Росії, яка продовжує контролювати рівень ескалації в зоні конфлікту. Поки що Кремль вирішує, де коли і наскільки масштабним буде наступне загострення. Американська зброя в зоні конфлікту підвищить ціну ескалації, якщо в ній будуть задіяні танки, але також зростають і ставки в конфлікті в цілому. Не схоже на те, що Москва раптом зірветься у якесь авантюрне загострення, але, ймовірно, шукатиме шляхів реалізації своєї силової переваги. Зважаючи на загальне співвідношення сил сторін та своєрідного звикання з усіх боків до замороженого стану конфлікту, загроза раптових загострень залишається на приблизно такому ж низькому рівні, на якому була й до постачань американських ПТРК.
Для нас в цій ситуації найбільш важливо адекватно оцінити значення та можливості, що відкриваються таким рішенням американців. По-перше, не потрібно переоцінювати його довгострокового значення. Одноразове постачання зброї на незначну суму ніколи не створює сильного ефекту. Сукупна вартість американських ПТРК, призначених для постачань в Україну, оцінюється у 47 млн. доларів. В грудні 2017 року було також санкціоноване постачання в Україну снайперських гвинтівок та супутнього обладнання на 41,5 млн. доларів. В той же час загальний обсяг експорту американської зброї у 2017 році склав біля 42 млрд. доларів; а Ізраїль – країна-лідер з отримання військової допомоги за заявкою Державного департаменту у тому ж році – отримав такої допомоги на більш ніж три мільярди доларів. Скоріше за все, Вашингтон сприймає постачання Україні ПТРК як звичайну торгівлю зброєю з легким антиросійським елементом, який можна у потрібний момент представити внутрішній аудиторії як частину послідовної політики стримування Кремля.
По-друге, треба мати на увазі ті дилеми, які стоять перед адміністрацією Білого Дому. В більшості випадків вибір на користь постачань зброї означає відмову від альянсів, тобто довгострокових гарантій безпеки. Отримання американських ПТРК може стати кроком не в бік членства в НАТО, а в протилежному напрямку.
Зрештою, не треба думати, що на цьому історія закінчується. Якщо ми хочемо постачань зброї, які зможуть вплинути на динаміку конфлікту та загальне безпекове становище України, а не просто створюватимуть інформаційні приводи, риторика має бути удосконалена. Треба забути словосполучення «летальна зброя» і навіть замінити більш коректне «захисна зброя» більш ефективним «будь-яка зброя». Надійне стримування – а саме цього ми прагнемо досягти за допомогою постачань зі США – будується тоді, коли номенклатура зброї різноманітна та включає в себе зброю різних типів та призначень. Далі ефективне стримування потребує систематичних постачань великої кількості зброї, хоча б протягом кількох років. Зброя одного типу в малих кількостях дозволить противнику швидко пристосуватися до нової ситуації або навіть спровокує його на агресію. Зброя різних типів, що надходить постійно, матиме зовсім інший ефект. Крім того, такі постачання дозволять всерйоз вести мову про залученість США до конфлікту на території України. Постачання зброї – це звичайно, не гарантії безпеки, але частина репутації країни-експортера все ж таки ставиться на карту, якщо тільки такі постачання достатньо великі.
Треба пам’ятати, що прості рішення рідко працюють у складних ситуаціях. Постачання партії Javelin поки виглядає рішенням простим. Якщо спробувати його правильно ускладнити, тоді, можливо, вдасться уникнути супутніх ризиків та стратегічних пасток.