ГоловнаБлогиБлог Ірини Виртосу

Попри судову тяганину: ні – дискримінації

Усе-таки я дочекаюся, коли слідчі, прокуратура, судді перестануть боятися слова «дискримінація» й застосовуватимуть антидискримінаційне законодавство на практиці.

Фото: Надано Іриною Виртосу

Ще на початку року до мене написала Антоніна Нелень – мама ВІЛ-позитивної дитини. Жінка розповіла, як ще в 2013 році її на той час 12-річну дочку Тетяну побила однокласниця. Конфлікт стався в одній зі шкіл Черкаської області. Свою розповідь Антоніна розпочала такими словами: «Ми живемо в селі, інформація про статус не є конфіденційною…».

Одразу подумалося: якщо судова справа, то не з простих. Справді, так і виявилося. Близько двох років Антоніна ходить до суду, звертається в прокуратуру (або її й саму викликають), всіх слідчих по справі знає в обличчя – аби захистити свою дочку й довести, що відбулася не просто бійка поміж підлітками, а що справа має дискримінаційне підґрунтя.

«Коли мама прийшла до школи, – то як дівчата побилися, і їх розтягли, – то на всю школу кричали, що моя дитина є небезпечною для інших дітей. Бо не дай Бог її кров потрапить на інших діток, і вона зробить усе, щоб дитина не навчалася в цій школі...», - розповідала мені по телефону Антоніна Нелень.

Після бійки директор викликав батьків до школи.

«Поведінка батьків була на такому рівні, що ми не знайшли спільної мови. І тоді коли я повідомила директору, що хочу йти до суду подавати цивільний позов, то він прямо так і сказав:

«У вас є гроші-зв’язки?»

Я йому відповіла: що ні, не маю – ні зв’язків, ні грошей.

«То що ж ви хочете?..».

Утім, жінка подала позов до суду. Після відкриття першого кримінального впровадження – її одразу викликали в прокуратуру.

«Мені дали зрозуміти, що в моєї дитини буде кримінальне минуле, і я в цьому випадку нічого не виграю. Дитина не зможе ні за кордон поїхати, її на облік поставлять... І змусили написати заяву – закрити справу за згодою сторін», - розповідала Антоніна.

Пізніше жінка усвідомила, що на неї здійснювали психологічний тиск. Адвокат тоді вперше оскаржив постанову про закриття справи.

Після того, як Антоніна подала позов до суду – у школі розпочалися репресії щодо неї та дитини.

«Я все це витримую. Мені дитину шкода. Я навмисне створила прецедент на такому національному рівні. Тому що треба було довести, що дійсно дискримінація… Ми програли по всім цивільним справам, але оскаржили постанову по кримінальному провадженні», - розповідає далі мама ВІЛ-позитивної дитини.

До слова, слідчий двічі закривав кримінальне провадження, які двічі Антоніна разом з адвокатом оскаржували. Справу повертали на дорозслідування.

Слухаючи розповідь жінки, я тільки дивувалася: скільки потрібно мати мужності й витримки – щоб попри психологічний тиск, за відсутності «правильних» зв’язків та підтримки – іти до суду, щоб захистити права своєї дитини. Чи не простіше для дівчинки було перейти в іншу школу? І знову пригадалася перша фраза про статус – живуть у селі, де всі про все знають і годі розраховувати на конфіденційність…

І ось зовсім недавно Антоніна надіслала нові документи – вона вже втретє в суді оскаржила постанову про закриття слідчим кримінального провадження. Суд зобов’язав провести заново ретельне розслідування, зокрема, виконати доручення прокурорів, які раніше слідчими не були виконані.

Я уважно читала ухвалу суду, намагаючись відшукати бодай тінь на згадку по дискримінації – дарма.

Фахові юристи, очевидно, мені скажуть, що суддя саме в цій частині справи і не зобов’язаний коментувати щось з точки зору дискримінації. Мовляв, недоречно – оскаржувалися ж незаконні дії слідчих.

Утім, підготувавши не одну статтю й побувавши на не одному судовому засіданні, що стосувалося різних дискримінаційних ситуацій, можу упевнено сказати – таки бояться ще наші правоохоронні й судові органи слова «дискримінації», не розрізняють її або воліють не помічати.

Наостанок Антоніна мені сказала: «Взагалі боляче від цієї справи. Дитина говорить сама, що їй дуже боляче не від того, що її били, а від того, що її обзивали…».

КОМЕНТАР ЕКСПЕРТКИ

Марія Ясеновська, співголова Коаліції з протидії дискримінації

«Цей випадок – не просто бійка між двома дівчатами в школі. Причиною конфлікту став ВІЛ-позитивний статус однієї дівчини, розголос про її статус й образливе ставлення до неї, зокрема, і з боку, вчителів.

Ця справа супроводжується Коаліцією з протидії дискримінації й підтримується фондом стратегічних справ Коаліції. Рада фонду розглянула цю справу й прийшли до висновку, що дискримінація в цьому випадку є. Особисто я спілкувалася з матір'ю дівчини, і в мене немає підстав їй не довіряти.

Та мабуть варто сказати, що в цьому конфлікті ми маємо інформацію тільки з боку постраждалої Нелень. І немає позиції школи або батьків іншої дівчинки чи її самої. Якраз цим питанням і має займатися слідство, прокуратура, суд... Що ж ми бачимо? Справа тягнеться два роки. За цей час вже все можна було розслідувати і дорозслідувати. І те, що суд відправляє втретє на дорозслідування справу, свідчить, що слідство працює, м'яко кажучи, неякісно. І найперше – чимало процесуальних порушень. Через це Антоніна Нелень скаржилася також до прокуратури – в районну, обласну та генеральну. Але поки не отримала відповіді. Жінка дуже хвилюється, що її не помітять, проігнорують...

Наразі справа ведеться на районному рівні. Тривожним сигналом є те, що суд виносить рішення, які… не виконуються.

Адже якраз через суд, через слідство можна було б запобігати подібним дискримінаційним випадкам у майбутньому. Будьмо чесними, дітей з ВІЛ-позитивним статусом досить багато в Україні. І дискримінаційне ставлення до них – це проблема, що має масовий характер. І те що слідство не дає цій справі хід свідчить про небезпечні тенденції. Фактично, держава показує, що можна так чинити – дискримінувати. А дівчинка продовжує вчитися в цій школі, жити в маленькому населеному пункті, де всі все знають...

По-друге, не розставляються крапки над «і». Припустимо, що інша дівчина невинна, і її спровокували. Утім, замість ретельного розслідування слідство просто хоче все закрити на своєму рівні і продовжує наполягати, що немає складу злочину, а значить усе інше – дрібниці й нісенітниці… Справді?».

P.S. Коли матеріал готувався до друку, мені знову написала Антоніна Нелень: «Я даю згоду, щоб імена були справжні в публікації. Таня з нетерпінням чекає канікул, до школи йде через силу. Вона почала дружити з хлопчиками, вони знають про її статус і абсолютно нормально сприймають її. На сьогодні ситуація зі школою нейтральна. Я не відвідую батьківські збори, аби знову не потрапити привселюдно «під кулі підлих слів». У неофіційній розмові начальник слідчого відділу спрогнозував результати слідства – скоро закриє справу і не передасть до суду. Збирається винести нову постанову. Слідчі не покарані, не виконують вказівок прокуратури, а прокуратура «закриває на це очі». Поки все...».

Ірина Виртосу Ірина Виртосу , Центр інформації про права людини
Читайте новости LB.ua в социальной сети Facebook