Сьомий тиждень дипломатії Зеленського виявився контрастним. Тепла і дружня атмосфера, яка була створена традиційною гостинністю наших канадських друзів, дала відчуття певного самозаспокоєння сприятливою та комфортною для нас ситуацією в міжнародній політиці.
Натомість, відверте інтерв’ю міністра Клімкіна, яке було спровоковане публічними звинуваченнями Банкової, пролило світло на багато речей, які залишалися за лаштунками софітів прес-конференцій та офіційних частин міжнародних зустрічей. Складається враження, що команда нового президента замість того, щоб активно напрацьовувати власний зовнішньополітичний доробок, продовжує швидко витрачати «запас міцності» попередніх років.
Висновок міністра Клімкіна «про відсутність на нинішньому етапі української зовнішньої політики» та будь-якого контакту між Банковою та Михайлівською лише посилює побоювання про цілком реальні загрози для позиціювання України на міжнародній арені. На цьому фоні ситуація з поверненням Росії до ПАРЄ є практичним підтвердженням, що європейські лідери вже досить добре почувають себе без особистих та моральних зобов’язань підтримувати Україну, які вони мали перед президентом Порошенком.
Тривожний дзвінок, який вимагає більше ініціативності, наступальності та чітких зовнішньополітичних акцентів від нової команди.
Захопленість «державою в смартфоні» не має відволікати від справжніх викликів. Державу треба зберегти в житті реальному, а не віртуальному.
Тепер традиційно підсумую тиждень, що минув.
Плюси:
1. Безсумнівним успіхом став вояж до Торонто, який відбувався в акурат святкування дня Канади, та участь у Конференції з питань реформ в Україні. Добре, що участь у цьому заході була використана для організації повноформатного робочого візиту, який дозволив встановити плідні контакти з канадським політикумом, українською діаспорою та місцевим бізнесом. Публічна частина показала встановлення добрих відносин з керівництвом Канади, чому сприяла й активна позиція Христі Фріланд. У Канаді Президент Зеленський говорив «порошенківською» мовою. Це стосується і сучасних викликів, і пріоритетності врегулювання ситуації на Донбасі політико-дипломатичними засобами, і посилення санкційного тиску на Росію.
І хоча у питанні реформ, керуючись доцільністю виборчого моменту, Володимир Зеленський зробив центральною тезою «в Україні до мене нічого не робилося», іноземні партнери для себе зробили головний висновок – Україна продовжить курс внутрішніх перетворень, успіх яких за минулі п’ять років був визнаний всіма партнерами. Залишилось підтвердити очікування конкретними кроками.
Сам українсько-канадський порядок денний суттєвих коректив не зазнав. Хоча мушу відзначити не обійшлося й без певних хитрощів: старі досягнення були представлені як якісно нові домовленості, зокрема включення України до канадського списку країн, до яких дозволено експорт автоматичної зброї, та готовність поширити двосторонню угоду про вільну торгівлю на сферу послуг.
Окремо варто відзначити позитивну динаміку розвитку безпекового співробітництва з Канадою, яка була закладена за минулі роки. Президент поінформував про купівлю канадської бронетехніки, як і дав зрозуміти, що ми наблизилися до будівництва в Україні потужностей для спільного українсько-канадського виробництва оборонного характеру. Це результат реалізації домовленостей між Україною та Канадою про співробітництво у сфері оборони, які були підписані ще в квітні 2017 року.
2. Президент Зеленський привіз з Канади перспективи спрощення візового режиму, підтвердивши наш пріоритет – безвізові поїздки. Разом з тим, можливість включення України до програми Trusted Travelers та підписання угоди про молодіжні обміни може бути елегантною спробою канадської сторони уникнути безвізового діалогу. Натомість, маючи історію успіху з ЄС, треба і надалі наполягати на розробці дорожньої карти візової лібералізації з Канадою. На прикладі безвізового режиму з ЄС ми вже довели, що не становимо жодних міграційних загроз для партнерів.
3. Зустріч із першим заступником директора-розпорядника МВФ Девідом Ліптоном та запрошення делегації Фонду до Києва після формування уряду для напрацювання нової програми додала позитивних очікувань нинішнім та потенційним інвесторам щодо макрофінансової стабільності в Україні.
4. Загалом знак плюс можна вивести і для зустрічі Папи Римського Франциска та президента Путіна. До підготовки цього заходу особисто привертав увагу ще місяць тому. Знаємо, що питання України було одним із ключових.
Прикметно, що після бесіди з Путіним Папа Римський на наступний день прийняв Главу УГКЦ Святослава. Будемо сподіватися, що президент Зеленський проведе зустріч з Блаженнішим Святославом для з’ясування диспозиції Ватикану.
5. Скасування зустрічі президента Зеленського з представниками спостережної місії ПАРЄ засвідчило принциповість позиції глави держави у питанні «зради» України в Страсбурзі у зв’язку із поверненням делегації Держдуми РФ.
6. Вагомим позитивом є й спільна поїздка президента Зеленського з президентом Європейськоі Ради Туском на Донбас. Це допоможе в черговий раз привернути увагу Європи до проблем, з якими стикається Україна у справі відсічі російській агресії. Таку практику слід продовжувати й надалі.
Привабливою виглядає й ініціатива про проведення конференції з відновлення Донбасу за участі іноземних інвесторів у вересні в Маріуполі. Однак для того, щоб ця ініціатива матеріалізувалася з ефектної в ефективну слід провести колосальну підготовчу роботу. Викликає великі сумніви можливість добре підготувати та провести форум у такі стислі часові рамки, особливо в умовах пост-парламентських виборів та формування уряду. Адже слід вже зараз підготувати чітку концепцію проведення конференції, перелік конкретних інвестпроектів, провести відповідні презентації в ключових столицях країн-потенційних донорів та інвесторів, ініціювати направлення оціночної місії, разом з якою підготувати конкретний мастер-план. Крім того, важко сподіватися на залучення серйозних інвесторів, якщо невідомими залишаються перспективи врегулювання ситуації на Донбасі. Тому поки ця ініціатива виглядає лише як гарний намір.
Мінуси:
1. Своє продовження отримала дивна історія з покаранням Міністерства закордонних справ. Через публічні перепалки продовжуємо втрачати наші позиції у питанні звільнення українських моряків. Маємо досягти внутрішнього modus vivendi на основі наказу Міжнародного трибуналу з морського права, який вимагає від Росії негайного звільнення українських військовослужбовців, що є безумовною перемогою української дипломатії.
Щоб зрозуміти до чого може призвести відсутність узгодженої позиції, варто звернути увагу на тези президента РФ під час прес-конференції в Осаці і про нібито визнання Україною провокацій в Керченській протоці, і про неув’язку звільнення наших моряків з виборчою кампанією в Україні. Москва і надалі буде використовувати питання заручників для маніпулювання думкою суспільства і тиску на президента України.
2. Не запропоновано свіжих ідей для подальшого поглиблення Особливого партнерства між Україною та Канадою. Власне озвучені президентом пропозиції могли б задати тон для канадської сторони, як і активізувати та спрямувати експертну дискусію.
3. З прес-конференції президента Зеленського та прем’єр-міністра Трюдо стало очевидно, що питання розгортання миротворчої місії ООН на Донбасі не порушувалося. Власне розгортання миротворчого компонента може надати нового імпульсу мирному процесу, заповнити безпековий вакум на перехідний період і стати face saving (рятівною) формулою для Росії, щоб вивести свої війська та зброю з української території. Не варто нехтувати унікальним досвідом та експертизою Канади, для якої миротворчість є однією з ключових зовнішньополітичних «фішок».
4. Не вдалося добитися давно обіцяного новим президентом сталого режиму припинення вогню на Донбасі. На жаль, після травня 2018 року червень місяць став один з найкривавіших за кількістю вбитих та поранених українських героїв. Засідання Тристоронньої контактної групи у Мінську не принесло серйозних позитивних результатів. Склалося враження, що російській стороні вдалося нав'язати свій порядок денний, оскільки значну частку часу було присвячено розведенню сил і засобів у районі Станиці Луганській, чого російська дипломатія домагалася понад 2 роки. При цьому були винесені за дужки питання відкриття нового КПВВ у н.п. Золоте, звільнення заручників, створення зон, вільних від важкої зброї тощо.
Не роблять нашу позицію щодо Донбасу переконливою, особливо в умовах загрози ерозії міжнародного санкційного режиму проти Росії, відсутність реакції президента на провокативні та хибні заяви його ключового прихильника про те, що, мовляв, на Донбасі триває "внутрішньоукраїнський громадянський конфлікт", а Росія лише виконує "інтернаціональний долг", надіславши свої війська на Донбас. Чомусь не дана правова оцінка цим заявам й з боку компетентних органів України.
5. Поки не вдається мобілізувати широку міжнародну коаліцію для забезпечення виконання Росією наказу Міжнародного трибуналу та негайного звільнення українських моряків. Зберігає мовчання й Рада Безпеки ООН, яка замість обговорення цього питання, що має пряме відношення до сфери її компетенції, планує розгляд "мовного" закону України.
6. Досі не було проведено засідання РНБО України для ухвалення пакету санкцій проти юридичних та фізичних осіб РФ, причетних до незаконної видачі російських паспортів на території окупованого Донбасу. В цих умовах марно сподіватися, що аналогічні санкції ухвалять наші партнері, над чим вже давно працює українська дипломатія.
Поради небайдужого:
1. Саміт Україна-ЄС стане знаковою подією наступного тижня. Враховуючи ротацію лідерів у Європі, президенту Зеленському і його команді варто заглянути за перспективу та спільно з Туском та Юнкером, які є архітекторами політичної асоціації та економічної інтеграції України і ЄС, спробувати окреслити амбітний порядок денний на майбутнє, який би міг стати орієнтиром для нового керівництва євроінституцій. Це на додаток до традиційних питань, на кшталт збереження санкційного режиму, недопущення реалізації Північного потоку 2, долучення України до оборонної програми PESCO.
Водночас, уже зараз потрібно планувати особисте знайомство президента з майбутнім керівництвом ЄС. Не зайвим було б й встановлення плідних стосунків з новим складом Європарламенту, спираючись на вже досвідчених та перевірених діями депутатів-прихильників України, які переобралися. Слід у цьому зв'язку ініціювати, не гаючи часу, перезапуск діяльності неформальної "групи друзів України в Європарламенті».
2. Слідкуємо за анонсованою зустріччю дипрадників у нормандському форматі, які мають обговорити перспективи проведення зустрічі на найвищому рівні. Нормандський саміт завжди був спарингом чотирьох сильних гравців. Необізнаність нової української команди зі всіма нюансами переговорного процесу грає не на руку Україні. За нинішніх умов, варто очікувати, що Україні будуть пропонувати виконати максимальний пакет зобов’язань в обмін на чергову обіцянку Росії припинити стріляти.
Як і не варто виключати ситуації, коли розведенням (про яке, до речі, немає жодного слова в Мінських домовленостей) нам спробують підмінити весь комплекс безпекових заходів, які передбачені домовленостями і які дійсно можуть привести до миру на Донбасі, включаючи створення зони безпеки у прикордонних районах України і Росії.
У цьому контексті варто бути обережнішими із заявами про розтягування розведення сил на всю контактну лінію, враховуючи, що цю концепцію так і не вдалося поки повністю втілити в пілотних зонах. Реалізація такого підходу не вирішить проблему російської агресії, а лише заморозить статус кво. Маємо акцентувати увагу на відновленні контролю над кордоном, що є ключовим.
3. Не можу не відзначити сигнал президента в Канаді про прагнення повернути не лише окуповані території, але головне – людей. У цьому зв’язку серйозні ризики створює загрозливе зростання російського капіталу на українському медіаринку. Потрібні кроки як на національному рівні, так і координація зусиль з міжнародними партнерами, які також відчувають тиск російської дезінформаційної кампанії.
4. Не варто недооцінювати європейське турне Путіна за скасування санкцій. Можна критикувати попередню команду за войовничість риторики, однак сильною стороною дипломатії Порошенка було розставлення чітких ліній оборонного периметру, який поважався партнерами та сприймався як спільний знаменник. Туманні заяви та пом’якшення риторики Банкової створюють вакум, який прагне заповнити Москва.
Свідченням цього є активізовані спроби Росії використати нову реальність та перезавантаження влади, аби нав’язати свій сценарій тлумачення Мінських домовленостей. Звідси маємо запрошення до прямих переговорів зі ставлениками Москви в Донецьку та Луганську, нав’язування фейкової тези про «торгівельну блокаду» тощо.
5. Існуючий зовнішньополітичний вакум все гострішою робить необхідність скликання президентом наради керівників українських дипустанов. Традиційно така нарада відбувалася під час відзначення Дня Незалежності України. Як-то кажуть, народ святкує – президент служить. Додатковим аргументом на користь її проведення стане завершення виборчого циклу в Україні 21 липня. Наші посли потребують чітких інструкцій та бачення пріоритетів від нового президента.
6. Канадський візит добре підсвітив необхідність подальшого зміцнення оборонного потенціалу України. Варто уже зараз формувати очікування стосовно візиту Зеленського до США. За словами колишнього глави ЦРУ Девіда Петреуса, який на днях перебував в Києві, Україна може зробити запит Сполученим Штатам на високоточні ракети, складні системи непрямого вогню, контрбатарейні радари, радари захисту від російських ракет. Очевидно, що кінцевий запит має сформувати Міністерство оборони, виходячи з потреб українського війська.
7. З огляду на звернення Рефата Чубарова до Володимира Зеленського з проханням провести зустріч з членами Меджлісу кримськотатарського народу вкотре привертаю увагу до необхідності більш рельєфного окреслення підходів до деокупації Криму. Зокрема, уже зараз варто дати доручення щодо підготовки та просування традиційної кримської резолюції для внесення на розгляд Генеральній Асамблеї ООН.
8. У зв'язку із запланованим засіданням Ради Безпеки ООН з розгляду "мовного" закону України було б доцільно направити до Нью-Йорка десант фахівців для проведення масштабної інформаційно-роз'яснювальної роботи серед держав-членів РБ ООН та недопущення негативного для України сценарію. Натомість, використати цю дискусію для демонстрації реальних агресивних планів Кремля, ігнорування ним рішень міжнародних судових інстанцій, брутальне порушення норм міжнародного права, трагедію МН 17 тощо.
Незалежно від політичних уподобань і кольорів всередині України єдність та солідарність на зовнішній арені – це запорука нашої перемоги!
Сподіваємось на тиждень 8.