Декомунізація економіки або "Прогноз погоди" від Doing Business

Рік тому Кабінет міністрів України затвердив річний план дій щодо запровадження в Україні світових практик ефективного регулювання. Саме за дієвістю цих практик група експертів Світового банку щороку оцінює інвестиційний комфорт у 190 країнах світу. Минув рік, Україна, попри задекларовані реформи, піднялася у рейтингу Doing Business лише на три пункти.

Але це ще не вся "зрада". Виявляється, щонайменше два з цих пунктів прогресу зумовлені не так перебігом реформ, як просто зміною методології підрахунку. Приміром, Світовий банк запровадив нові критерії оцінки за компонентами "відкриття бізнесу", "реєстрація власності" та "примусове виконання контрактів", які містять висновок щодо дискримінації жінок у бізнесі. Ясна річ, що в Україні з цим усе гаразд. От, і відбулося "покращення" позицій.

Динаміка ж по інших компонентах свідчить, що на системному рівні реформи в Україні все ще перебувають в цілковитому анабіозі, попри декларування уряду на адресу міжнародної інвестиційної спільноти.

Приміром, Україна й досі перебуває на "почесному" 150 місці за "процедурою банкрутства", хоча необхідний законопроект 3132д, що мав би забезпечити підвищення принаймні на 64 сходинку, вже давно переданий в Верховну Раду. А ще на 130-й позиції за "підкоюченням до електромереж" та 140-й – за "отриманням дозволів на будівництво".

Справді, відбулися істотні зміни в частині зниження ЄСВ в минулому році. Проте через особливості методології ця реформа буде врахованою лише в рейтингу 2018 року. Також у серпні місяці урядом здійснена спроба запровадження єдиного вікна, але в законодавчому полі зміни не відбулися.

Через інертність депутатської більшості 15 надважливих для регулювання бізнес-діяльності законопроектів просто «загрузли» в болоті політичного лоббізму: №№5073, 3665, 3610, 4777 та інші. Хоча кожна реалізована реформа потрібна Україні як повітря вже зараз.

Від цих реформ залежіть процес у прямому сенсі декомунізації української економіки – перетворення її на сучасну платформу соціального розвитку України як держави та української нації як політичної спільноти.

Але поки що три пункти – це все, що спромоглася зробити за рік країна, яка декларує пріоритет реформ та європейський вектор економічної інтеграції.

Тож, годі питати, чому рівень прямих іноземних інвестицій в Україну в році, що минає, є лише трохи вищім за той, що спостерігався ще 12 років тому. Не враховуючи, звісно, провальний 2014 рік.

Відповідне ж пояснення має і стрімке погіршення добробуту громадян та кредитоспроможності фінансових інституцій.

І "косметичне" підвищення мінімальної зарплатні, ясна річ, до жодних позитивних змін для простих людей призвести за таких умов не в змозі. Дивно, що комусь досі незрозуміло, що забезпечить належний рівень оплати праці в стані лише розвиток підприємництва як такий, а відповідно – конкуренція роботодавців.

ВВП та ціна добробуту

Основним тригером позитивних змін є цілковите переформатування умов ведення бізнесу в Україні. І простих людей – найманих працівників, трударів бюджетної сфери та пенсіонерів – насправді дані щорічного рейтингу Doing Business стосуються не менше, ніж власників бізнесу чи топ-менеджерів інвестиційних активів. 

Адже це своєрідний "прогноз погоди" щодо розвитку вітчизняного ринку праці, інвестицій та безпосередньо залежного від них соціального розвитку та життєвого комфорту громадян.

У певному сенсі, це найважливіший з усіх світових рейтингів, які оцінюють ступень інвестиційної привабливості країни. На підставі цих даних інвестори визначають ризики бізнес-діяльності, приймають рішення щодо створення робочих місць у реальному секторі економіки, отже – формують попит на кваліфіковані кадри.

Від цього залежіть індексація зарплат, розвиток національного ринку праці як такого, купівельна спроможність населення, а також доступність дешевого кредитування та конкурентоспроможність ринку в цілому.

Практично кожного разу, коли ми чуємо про підвищення цін на продукти щоденного вжитку, скорочення персоналу або хабарництво в держустановах, де видають всілякі дозволи, довідки, сертифікати, слід пояснювати це, бодай одним оком поглядаючи на позицію України в рейтингу Doing Business.

Адже саме там, де бізнесу комфортно, бізнес росте кількісно. І цей зріст сам собою генерує конкурентний ринок – без жодного планування щодо "створення робочих місць" чи сумнозвісної "підтримки вітчизняного виробника".

Там, де є конкурентний ринок, спостерігається якісний розвиток бізнесу – попит на освічених та ініціативних спеціалістів, краща мотивація кваліфікованих фахівців, є попит на інновації, а, отже, виробництво товарів та послуг з високою доданою вартістю. Байдуже, ким за походженням цей виробник є – «вітчизняним» чи закордонним. Головне, що податки з його бізнесу залишаються в країні, і що в його виробництві задіяно місцевий кадровий потенціал.

Для ілюстративності наведу кореляцію між комфортом бізнесу й обсягами валового виробництва товарів та послуг – ВВП – на душу населення у країнах-лідерах рейтингу Doing Business. Коментарі тут зайві: громадяни набагато заможніше живуть у країнах, які дбають про бізнес-клімат та утримують пальму першості в рейтингу Світового банку.

Пряма взаємозалежність рейтингу Doing Business від росту ВВП за останні 10 років у проаналізованих мною європейських країнах перебуває у коридорі 70-90%.

Приміром, у Польщі кожен пункт просування вгору в рейтингу Doing Business корелюється зі зростанням доходу на душу населення на $73, у Швеції кожен пункт є еквівалентним зростанню на $128. І так далі.

Але це – щодо країн із високотехнологічним саморегульованим ринком та розвинутими інститутами демократії. Там, де всього цього немає, є перманентна криза – безробіття, інфляція, повзуче зростання споживчих цін.

На додаток – диктатура «столоначальника», найбільш привілейованого за таких умов представника суспільства. У таких країнах відсутня й демократія, бо середній клас надто слабкий і не спроможний впливати на процеси в державі.

Отже, позиція в рейтингу Doing Business для пересічного громадянина – це як прогноз погоди перед тим, як випустити дітей на вулицю… Тільки тут ідеться про прогнозування поведінки національного ринку у найближчому році.

Це прогноз щодо того, чи готовий буде інвестор залучити в Україну кошти або надалі виводитиме з неї основну виручку? Чи готовий створювати робочі місця й розвивати активи або згортатиме виробництво чи вдасться до перенесення потужностей десь у тихоокеанський регіон. Адже там унеможливлена корупція, для іноземного бізнесу завжди горить зелене світло, є дешева робоча сила та, на відміну від України, ще безліч інвестиційних бонусів.

Наука пасти задніх

Чи відповідає реальним можливостям та потребам у розвитку економіки України саме 80-є місце за підсумками останнього звіту Doing Business? – Аж ніяк.

Наш найближчий східноєвропейський сусід по ЄС – Польща – на 24 місці, хоча на початку 90-х країна стартувала з набагато гірших порівняно з нами соціально-економічних позицій. Проте вчасно провела реформи – так звану «шокову терапію» - та не на словах встала на шлях євроінтеграції. Країни Балтії – Естонія, Литва й Латвія й поготів – на 12, 21 та 14 позиціях відповідно.

Отже, 80-та позиція України зі 190 країн світу – це, радше, «чорна мітка» світового інвестиційного співтовариства. Мовляв, не йдіть до нас зі своїми інвестиціями, не розвивайте у нас активи, бо ризики неспівмірні, а адміністративний тиск просто за межею здорового глузду.

Кардинальні політичні зміни у країнах, які пережили трансформацію і реформи, насправді дали поштовхи значно відчутніші, ніж динаміка реформ в України. Грузія, наприклад, після Революції троянд і початку структурних реформ у 2004 році перестрибнула в рейтингу Світового банку одразу на кілька десятків позицій і в 2006 році опинилася на 37-й, а сьогодні вже на 16-й позиції, випереджаючи Німеччину, Ірландію та Австрію.

Варто пригадати, що один із перманентних лідерів рейтингу Сінгапур буквально за півтора десятиліття зробив стрибок із «малярійних болот» в економіку надсучасних фінансових сервісів та високих біохімічних технологій. І це лише завдяки карколомним реформам Лі Куан-Ю та системній дерегуляції, проведеній там руками іноземних спеціалістів.

Сьогодні – це найбільший світовий морський хаб, найпродвинутіша система освіти, найоптимальніше оподаткування у світі. Практично всі транснаціональні корпорації і світові банки вважають своїм обов’язком відкрити у Сінгапурі свій офіс, бо саме там – «аорта» світової економіки.

А все починалося – і в Грузі, і в Сингапурі – з мінімізація державного втручання у бізнес, із дерегуляції економіки. Саме про це вже третій рік поспіль говорять громадські експерти і активісти реформ, коли йдеться про інструменти виходу України з кризи та пригальмування інфляції. Вже не кажучи про обороноздатність та підвищення конкурентоспроможності країни на світових ринках.

Сутність дерегуляції зрозуміти дуже просто – це зняття зайвих або застарілих бар’єрів у взаєминах державних структур і приватного бізнеса.

Цей процес цілком природній. Уявіть собі, що регуляторні органи вимагають дотримання стандартів, скріплених мокрими печатками, що залишилися українському законодавству у спадок ще з часів СРСР – коли не було не лише цифрових каналів комунікації, а й думки про те, що товар чи послугу можна замовити закордоном та оплатити з електронного рахунку міжнародної платіжної системи.

Але спростити законодавство – це не позбутися державного контролю над бізнесом. Це означає зробити його ефективнішим та сфокусованим на актуальних проблемах ринку. Саме така ефективність є мотивацією для міжнародного бізнесу. І саме цей критерій ефективності лежіть в основі оцінювання інвестиційного клімату експертами Doing Business.

Фото: simply/Depositphotos

Шанс для України

Легкість ведення бізнесу і добробут громадян – не просто економічна проблема. Це ще й шанс забезпечити політичну консолідацію України, знайти конструктивне вирішення конфлікту на Донбасі та мирного повернення анексованого Криму.

Вже не кажучи про проблему подолання корупції – чуми, від якої просто немає іншої вакцини, як розвиток приватного бізнесу і формування політично активного середнього класу.

Отже, це питання стратегічного майбутнього України. Країни, що здатна збалансувати внутрішні протиріччя та дати гідну відсіч агресорові шляхом встановлення у себе високих економічних стандартів, відкритості ринку та меритократичних засад державного управління.

Усе це – основи демократії. А вибір демократії для України є безальтернативним. Цей вибір оплачений кров’ю наших співгромадян, що три роки тому вийшли на Майдан в ім’я національної гідності. Кров’ю патріотів, що стримують агресора на сході України в ім’я її суверенітету та політичного самовизначення.

Тут важко не пригадати грузинського економіста та реформатора Каху Бендукідзе. Його останні роки життя були тісно пов’язані з Україною, про реформи в якій він щиро мріяв і переконував наших політиків у їхньої нагальності. Він часто повторював тезу: "Якщо проводити реформи, є шанс врятувати Україну в її теперішніх кордонах". Якщо ні – завершіть думку самі.

Татьяна Паламарчук Татьяна Паламарчук , партнер EasyBusiness
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter