ГоловнаБлогиГеннадія Друзенка

Після Зеленського

Після смерті одного із батьків-засновників і першого прем’єр-міністра незалежної Індії харизматичного Джавахарлала Неру партійна верхівка Індійського Національного конгресу (ІНК), який тоді домінував у парламенті, свідомо обрала наступним прем’єром абсолютно нехаризматичного Лала Багадура Шастрі, хоча явним фаворитом вважався Морарджі Десаї, один з ветеранів визвольного руху і міністр фінансів в уряді Неру. Втім партійна еліта ІНК вирішила, що харизма це радше мінус для майбутнього голови уряду, який якщо буде яскравим лідером, схилятиметься до авторитарного правління замість розбудови інституцій молодої (на той час) демократії.

11 січня 1966 року Шастрі помер від серцевого нападу і партійна верхівка вирішила повторити свій хід, висунувши на посаду прем’єра Індіру Ганді. Але дочка Джавахарлала Неру не виправдала сподівання «Синдикату» (як часто називали партійних босів ІНК). 1970 року вона свідомо пішла на розкол ІНК, сформувала свою партію, виграла конституційну більшість в парламенті на виборах 1971 року і самостійно сформувала новий уряд. Маючи абсолютно лояльний кабінет і конституційну більшість в парламенті Індіра Ганді узялась за приборкання Верховного суду Індії, який на той час вже заявив, що бачить себе як захисника «базової структури» індійської конституції, що охоплювала засадничі права людини загалом і право приватної власності зокрема, на які своїми націоналізаціями зазіхав лівий уряд Ганді.

Индиру Ганди приветствуют сторонники во время выборов 1971г .
Фото: medias.rs
Индиру Ганди приветствуют сторонники во время выборов 1971г .

Традиційно Верховний суд Індії очолював старший за віком суддя. Прем’єр-міністр порушила цю традицію і 1973 року призначила очільником ВС найбільш лояльного до неї суддю Рея, який не підтримав доктрину «базової структури» індійської конституції, що обмежувала владу парламенту вносити зміни до основного закону. Суд проковтнув цей ляпас, не наважившись вступити в конфлікт із індійською «залізною леді», яка на той час була на піку своєї політичної популярності.

Через два роки у відповідь на судовий вирок Аллахабадського високого суду, який визнав Індіру Ганді винною у порушенні виборчого законодавства і заборонив їй обіймати посаду прем’єр-міністра, очільниця уряду ініціювала запровадження надзвичайного стану, що тривав 21 місяць і став найтемнішими часами у новітній історії Індії. Надзвичайний стан ознаменувався масовими порушеннями прав людини, зокрема масовою примусовою стерилізацією, якої за два роки зазнали більш як 8 млн. чоловіків. Верховний суд Індії навіть не намагався захистити жертв лівого терору, за допомогою якого «залізна леді» вела Індію у світле майбутнє...

Все це пригадалось мені, коли Богдан Пухняк розкопав багато цікавого про суддю Андрія Федорчука, який поновлював на роботі Станіслава Шевчука. Біографія та статки рядового судді Окружного адміністративного суду м. Києва наводять на думку, що відновлення трудових прав (колишнього) голови КСУ було якщо не санкціоноване з Банкової, то напевно погоджене з нею. Цим вірогідно слід пояснити і наполеонівські плани Шевчука з реформи Конституційного суду і майже ультимативну пропозицію звільнитись тим суддям КСУ, які незгодні з його поновленням на посадах.

Конституційний суд звичайно сам винуватий, що замість завойовувати авторитет у суспільстві, зміцнювати свою незалежність та позиціонувати себе як захисника Конституції в цілому та прав і свобод людини зокрема, як це робили його візаві у нових європейських (і не тільки) демократіях, КСУ перетворився на легалізатора забаганок Банкової. Старт цій деградації конституційного правосуддя в Україні дало сумнозвісне рішення від 25 грудня 2003 року, в якому КСУ витлумачив гіпотетичний третій президентський строк Леоніда Кучми як другий. І відтоді понеслося…

Але наразі не про це. Судячи з усього, що ми знаємо про Зеленського, він не має схильності до авторитарного правління: не одержимий жодною візією України, чесно визнає, якщо в чомусь некомпетентний чи чогось не знає, готовий зробити крок назад, якщо відчуває, що збурив якийсь суспільний прошарок, і загалом грає не «батька нації», а «хлопця з народу». Єдине, що йому можна наразі закинути з авторитарних нахилів, - це наради на Банковій із запитаннями до силовиків: «де посадки, які мають сподобатись людям»? Поки попри свою безсумнівну харизму Зеленський більше нагадує українського Лала Багадура Шастрі, а не «залізну» Індіру Ганді. Власне це йому здебільшого і закидає патріотична тусовка: чому ти Еттлі, а не Черчіль? Хоча британці досі не певні, який з цих прем’єрів був найкращим: той, що виграв Другу світову і розпочав холодну війну, чи той, хто дав свободу Індії, Пакистану та Цейлону і заснував систему соціального забезпечення?

Втім повернемось до Зеленського. Велика небезпека в тому, що ніхто не знає, хто прийде на Банкову після нього. Зокрема і він сам. А прийти може українська Індіра Ганді. Чи Уляна Супрун. Харизматична, амбітна, рішуча, одержима своєю візією майбутнього України та переконана, що для реалізації цієї візії жодні жертви не надмірні. На жаль, переводячи управління державою в ручний режим, руйнуючи рештки незалежності різних гілок влади, демонтуючи і так кволу систему стримувань та противаг, нинішній президент мимоволі готує ідеальний ґрунт для справжнього диктатора, який може прийти після нього. А той, якщо прийде, майже напевно заходиться стерилізувати усіх дисидентів та бунтарів, які заважають Україні крокувати у світле майбутнє...

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter