Фантом «легітимного»

Програми кандидатів у Президенти мають ґрунтуватись на Конституції.

У парламентсько – президентській республіці Президент не визначає програму виконавчої влади, не впливає на прийняття законів, нічого не гарантує інвесторам чи західним партнерам, не визначає економічний курс чи систему оподаткування.

Фото: Макс Требухов

Він є лише гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Тексти «За все добре проти всього поганого» у будь-якій інтерпретації є підміною функцій цієї посади, засобом впливу на емоції виборця, прямо кажучи політичним шахрайством.

У парламентсько – президентській республіці виборець є підґрунтям програми розвитку країни. Для цього лише треба розуміти механізм (ланцюг) реалізації функції народовладдя.

Він такий: ми обираємо народних депутатів, які в конституційній більшості декларують спільні цінності, цей союз іменується Коаліція. Коаліція вносить пропозиції щодо керівника уряду та членів його кабінету, фактично формує уряд. Президенту у цій процедурі відведена «найголовніша» роль – поставити підпис під поданням до Верховної Ради про призначення Прем’єра. Далі - уряд готує Програму, затверджує її, вносить на розгляд Парламенту, де члени Коаліції перевіряють, чи не помилився уряд у визначені «маршруту» розвитку держави, чи відповідає «маршрут» програмним завданням та позиціям коаліції. Якщо все окей, парламент схвалює своєю постановою затверджену Програму, і …вогонь! Час її виконувати. У цьому ланцюгу немає Президента. Він стоїть осторонь і гарантує державний суверенітет, територіальну цілісність України, дотримання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Йому на допомогу – міністр оборони, міністр закордонних справ і генпрокурор і ті, тільки після погодження в парламенті.

Підсумовуючи, повторимо ланцюг: вищий орган у системі органів виконавчої влади – Кабінет Міністрів України, діє, в межах затвердженої Урядом та схваленої парламентом програми діяльності, яка в свою чергу базується на узгоджених політичних позиціях та програмних завданнях Коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, що формується у законодавчому органі з числа народних депутатів обраних НАРОДОМ шляхом вільного волевиявлення через вибори. Головна умова! Зазначений взаємозв’язок має бути реалізований лише у правовому полі.

Що маємо в реальності? Маємо затяжний інституційний конфлікт “Парламент – Уряд – Президент”. Де кожен учасник – Гетьман. Маємо розірваний ланцюг народовладдя і тишу з боку Гаранта про порушення Основного закону.

Що треба зробити? Скріпити правовими нормами ланцюг народовладдя. Коаліція має бути представницьким, конституційним органом СПІЛЬНОЇ політичної відповідальності перед виборцями. На сьогоднішній день в законі про Регламент Верховної Ради, всупереч Конституції, не визначено засади діяльності Коаліції. Як наслідок ніхто в державі не знає склад Коаліції, ніхто в державі не бачить Коаліції. Про яку спільну Програму розвитку країни може йти мова? Як другий наслідок, чинний Прем’єр робить свою, урядову коаліцію. Ланцюг розірвано в Парламенті, але Гарант ланцюга досі цим не цікавиться.

Робоча група із підготовки пропозицій щодо внесення змін до Регламенту Верховної Ради України створена ще у грудні 2014 року, підготовлено законопроект змін до Регламенту Верховної Ради України № 5522 ще у грудні 2016 року, в якому визначено засади діяльності Коаліції. Його треба приймати невідкладно, саме зараз, у пік політичної кризи. Повертатись на 180°, і дивитись у лютий 2014 року, в якому ми відвернулись від диктатури та повернулись до парламентсько-президентської республіки. Ланцюг народовладдя має бути відновлений.

Що має зробити Президент? Сприяти невідкладному приведенню засад діяльності Коаліції до вимог Конституції. З інших питань стояти осторонь і гарантувати державний суверенітет, територіальну цілісність України, дотримання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Може з цього приводу програму якусь написати, наприклад: у разі порушення депутатами Основного закону не випускати їх за периметр територіальної цілісності.

Що ми можемо вимагати від кандидатів на посаду Президента? Сприяти у скріпленні ланцюга народовладдя і контролювати його міцність і не більше.

Все інше в програмних заявах – це фантом «легітимного», повернення до політичної диктатури, реалізованої через підконтрольну фінансово-промисловим групам, найману особу.

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter