Штучна вентиляція свідомості або як підприємцю подивитися в дзеркало, якого немає

Коронавірус забрав у мене все: спокій, розпорядок дня, бізнес, здоров’я та щастя. Світ тепер ніколи не буде таким як раніше, а моє життя котиться в прірву.

Коротенька мантра на два речення дуже добре відома майже половині підприємців в цій країні, які дивляться навколо та не знають, що їм з усім цим робити.

Викопавшись із поточних проєктів та гори справ, вставши сьогодні на пару годи раніше світанку, маю можливість написати свої думки, які для себе сформулював вже понад місяць тому.

Фото: EPA/UPG

Я є співзасновником агенції, яка займається організацією івентів. Ми досить відомі у вузьких колах спеціалісти з організації заходів. Мали гарну репутацію на ринку, завжди виконували свої обіцянки, мали певний перелік конкурентних переваг перед поважними колегами на ринку. Причому, за іронією долі, одна із наших конкурентних переваг – організація по справжньому великих та масштабних івентів – стала нашою Ахіллесовою п’ятою: 100% заходів, підготовка до яких йшла повним ходом і які мали бути реалізовані найближчими місяцями стали на холд. І навіть по офіційному закінченню карантину існують дуже невеликі шанси на проведення хоча б одного з них.

І у нас, як і у більшості бізнесів, які пов’язані з інтерактивним маркетингом, концертами та розвагами – бізнесів, які розвивають свою діяльність в полі комунікації людей в офлайні, випало кілька можливостей.

Можливість перша. Сісти на стілець, перепочити від бурних місяців діяльності, відкрити книгу загальноринкової депресії та додати в неї кілька власних авторських сторінок із претензією на оригінальність.

Можливість друга. Спробувати почати проводити івенти в онлайн – збирати конференції, проводити концерти та фестивалі, займатися вечірками тільки замість різноманіття десятків тисяч локацій по всій країні проводити все це в чотирьох п’тизіркових готелях (ZOOM, SKYPE, HANDSOUT, TEAMS), або в десятці noname хостелів. Звісно онлайн.

Можливість третя. Натягнути на голову сову. Або будь який інший образ виробляння нетипових для себе дій у вигляді створення абсолютно нового продукту, або, навіть, бізнесу.

І тут я хотів би зробити невеличкий відступ від логіки викладення матеріалу, а потім повернутися детально до кожної з можливостей.

Річ в тім, що під час карантину, як багато хто з нас це зміг побачити, ми всі встали обличчям до обличчя не тільки до справжніх себе – зі своїми тарганами в голові, зі своїм небажанням дізнаватися, ким насправді є ті люди, з якими ти прожив все життя в одній квартирі чи будинку, зі своєю звичкою не помічати своїх поганих звичок, не слідкувати за своїм здоров’ям та рівнем розвитку на квадратний рік життя. Ми всі встали обличчям і до своєї реалізації як професіоналів та як людей загалом. Вартість наших бізнесів, додана цінність наших продуктів, справжність того що ми робимо – все це підважило не тільки всю країну а й весь світ в глобальну кризу середнього віку. Коли ми все життя мріяли про власну машину та гроші на мандрівки, а тепер, у ситуації коли на машині нема куди їхати, а гроші не те що на мандри не витратити, навіть якщо вони в тебе є, а навіть ніяк не витратити – окрім замовлення в інтернет-магазині великого рожевого слона. Криза середнього віку для людства вийде недешевою. Ми змушені будемо переосмислити не тільки слова всіма улюбленої Грети та глобалізацію як феномен, а взагалі суперпозицію призначення людства на цій планеті. Правий на 100 відсотків був Джордж Карлін, який казав: «Із планетою все добре! Вона переживала і не таких гівнюків».

Я прекрасно пам’ятаю кілька діалогів із моїми добрими друзями бізнесменами, які в свій час – буквально кілька років тому – жалілися на свій захист робіт в різних групах МВА Києво–Могилянської бізнес школи. Мовляв, все було круто, але їх так сильно позрізали по соціальній складовій, так слабко оцінили їх ККД для суспільства – а де їм брати цю соціальну складову? Вони хочуть просто гроші заробляти! А тепер низькі бали на захисті… Ех, яка шкода ти низькі бали. Але тепер нам всім доведеться самим собі виставляти бали в житті. І замислюватися над тим, що ми приносимо в цей світ. І чи потрібні цьому світові наші заробляння грошей? Звісно, вони потрібні нам. Звісно, на ці гроші ми купуємо собі їжу. Одяг купуємо, купуємо нову каструльку та іграшку. Купуємо машину та квиток на Шрі Ланку… Стоп! Ми ж це вже проходили!

А давайте по іншому? Давайте подивимося на те, а що таке «ми». Коли наше «ми» стало обмежене нашою квартирою, екраном комп’ютера та «поясними планами» співрозмовників в ZOOMi десь там за пару кілометрів чи за їх пару сотень, то виявилося, що справжнє наше «ми» набагато ширше. Воно, як виявляється, претендує на закритий дитячий майданчик, на якому не можуть гратися наші діти, на зручну затишну кафешку поруч, яка закрита на карантин, на комфортний офіс, до якого хочеться потрапити якомога швидше і ще на купу речей, які, як виявляється, пов’язані із існуванням більш глобальних процесів. І вже більших значень набуває генеральний план забудови міста, в якому наявність дерев під будинком із мешканцями десятків квартир в карантині може розфарбувати твій світоглядний вид із вікна зовсім в інших тонах. І вже зовсім інакше відчуваєш на собі наслідки перебування на посту трьох міністрів охорони здоров’я, ротація яких відбулася за один місяць карантину та зміну всього Кабінету міністрів загалом в такому темпі, що третину міністрів шукали з ліхтариками по підворіттях та серед припалих порохом минулих складів Кабміну.

А далі я б і не копав, але… Справа в тому, що нас ніхто не вчив щось робити із тим самим «ми», про яке йдеться. Ми не знали, як можна наше «ми» розширювати і що це буде означати для свого «Я» та для їхнього «Собі». І якщо вам здається, що я тут описую дивну гру в займенники, то насправді ні. Мова йде про гру в наше власне життя. В якій ми, на жаль, не знаємо правил і вчимося по ходу справи. Та й ще противник нам невідомий. Дуже схожий на того, кого ми бачили вчора в дзеркалі.

І в цій державі, яка існує офіційно вже майже тридцять років і призначення якої є створення умов для збагачення та комфортного існування 6 великих сімей олігархів та пари десятків сімей їх бізнес-обслуги, можливість відбутися нашому «ми» лише одна. Потроху навчитися ставати людьми. В своїх сім’ях та громадах, в своїх спільнотах та бізнесах. Особливо в бізнесах. Піклуватися про те, що ми корисного робимо для наших друзів, чоловіків, дружин, дітей та батьків. Точно так піклуватися про те, чим ми можемо допомогти іншим в їх розвитку, в їх житті.

І, як би це дивно не звучало в такий час, але особливо в такий час – перестати думати про гроші. Визнати, що гроші не є призначенням бізнесу. Визнати, що вони є лише тією ціллю, яка допомагає досягнути справжнього призначення – зробити світ кращим для обраних вами людей. І тоді нашим вже таким рідним за всі ці роки олігархам нема з чого буде будувати свої імперії – людей обманювати на порядки важче, ніж баранів. І як би вівчар не любив своє стадо, він в певний час візьме або шкурами, або м’ясом. Про це варто пам’ятати.

Щодо можливостей про які я говорив на початку. Якщо повертатися до прикладу конкретного бізнесу.

Перша можливість – про депресію та очікування змін – взагалі ні до чого доброго не приведе. Безумовно, якщо ви відкрили для себе цю сторінку, вам варто буде підтягувати пояси, звільняти людей і чекати, поки все це налагодиться. Але і підтягування поясів і оптимізація структури організації в період кризи просто неминучі для всіх моделей боротьби з нею. А ось пасивне очікування змін ззовні загрожує тим, що навіть якщо ви доживете своїм бізнесом до цих змін, коли вони прийдуть, ви будете на тому ж етапі розвитку, на якому були до кризи. А обставини вже будуть іншими. І скоріш за все, вас не вистачить на нові обставини. Із тією енергією, із тими запасами, які ви собі залишили в цій моделі.

Друга можливість – намагатися двічі увійти в одну річку, якщо легенди не брешуть, теж майже нікому не вдавалося. І якщо ми будемо починати це робити в своїх бізнесах, то рано чи пізно прийдемо до того, що або не входиться, або коли ти увійшов і побродив там трохи – то вже не йдеш, а борсаєшся та пливеш, по-перше, а по-друге – вже й річка не та. Якщо копнути глибше й подивитися на те, куди йдуть всі івенти в онлайні, ми побачимо, що частина з них нікуди не йде і просто не заходить аудиторії, щоб ти з цим не робив, а частина стає не зовсім івентами, а чимось іншим, аналоговим процесом (смішний, як на мене каламбур для цифрового образу), який тільки ззовні схожий на те, що ми звикли називати івентами.

Третя можливість – із натягуванням сови на голову – дійсно звучить дуже дико. Але тільки на перший погляд. Якщо звернутися до інструментальної суті нашої професії – івент-менеджер потроху має розбиратися не тільки у всіх складових індустрії (продкашн, технічні питання, логістика, it, кейтеринг та ін), але ще й в бізнесах клієнтів, в операційному управлінні, в проєктному менеджменті, в психології та конфліктології, в історії та мистецтві. Хіба не простіше із командою таких людей-оркестрів спробувати вчитися чомусь новому?

Ще більше місяця тому ми об’єдналися в дві великі групи в нашому Агентстві 42 і почали наші експерименти по заходженню в річку двічі та надяганні сови на голову. Звісно, лише час покаже, які з наших дій були правильними. Але наразі на сьогодні ми маємо 11 нових продуктів, які починаємо розробляти. П’ять з них не мають майже ніякого стосунку до івентів. Всі інші мають безпосередній стосунок, але ми б ніколи навіть не задумалися про них, якщо б не почали думати над тим, як ми можемо вирішити проблеми людей в сьогоднішній кризі та під час її наслідків. Одна із цих ідей – проведення справжнього онлайн-весілля для молодят, які карантином були обмежені в своїх мріях, буде реалізована вже через два тижні. Коли ми почали готувати цю подію в онлайні, ми зрозуміли, що при всіх ознаках івенту, все ж таки вона дуже сильно відрізняється від тих весіль, які ми робили в офлайні.

З жодної ідеї на нас не посипалися віртуальні долари з першої ітерації креативу. Ми думаємо, що ми розуміємо, як більшість із них монетизувати згодом. Але найголовніше, ми розуміємо, що всі 11 ідей спроможні допомогти тим, для кого вони створені. І ми розуміємо, що ми готові брати більше відповідальності за наше «ми» в цьому світі.

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram