ГоловнаБлогиБлог Бориса Кушнірука

Голодуючий Шустер, як і він же в якості рятівника свободи слова в Україні, це оксюморон

Скандал із забороною Савіку Шустеру працювати в Україні підняв хвилю різноманітних заяв в соціальних мережах та в засобах ЗМІ. Дозволю собі викласти свою позицію щодо цього скандалу.

Фото: Макс Требухов

По-перше, очевидно, що в будь-якому випадку забороняти працювати негромадянину, що отримав право на проживання в Україні, не можна. Норми українського законодавства щодо цього є відверто абсурдними та лише породжують корупцію та зловживання, в тому числі з політичною метою, з боку державних органів. Тому в цій частині права пана Шустера мають бути відновлені в повному обсязі. Це не повинно підлягати сумніву. Майже на сто відсотків впевнений, що Савік Шустер, враховуючи його публічний статус, доволі швидко вирішить це питання. А от що робити тисячам негромадянам, які отримали право на проживання в Україні, але змушені випрошувати такий дозвіл? Тому всім народним депутатам - захисникам прав Шустера я би порадив підготувати зміни до законодавства, які би передбачали автоматичне право на працевлаштування особам, що отримали дозвіл на постійне проживання в Україні.

По-друге, щодо заяви Шустера про голодування. Вона виглядає відвертою клоунадою, розрахованою лише на додатковий галас навколо цієї історії.

Голодування – це останній засіб захисту людини, яка втратила всі інші можливості. Він передбачає готовність людини померти. Цей засіб, якщо він щирий, люди використовують в найтрагічніших, безвихідних ситуаціях, коли всі інші засоби захисту прав вже використані. Згадаємо хоча би Надію Савченко, яку викрали та незаконно перевезли до Росії, де влаштували знущання з назвою «судовий процес».

Ми всі розуміємо, що нічого подібного з Савіком Шустером не відбувається. Тому, я так розумію, пан Шустер мав нагоду поголодувати в період між сніданком та обідом, а потім від обіду до вечері.

По-третє, щодо заяв про рятування свободи слова в Україні.

Попри все, в Україні значно більше проблем не з утиском свободи слова, а в тому, що з одного боку, журналісти часто-густо діють непрофесійно, упереджено, порушуючи журналістські стандарти, з іншого – існує надзвичайна залежність ЗМІ від грошей.

Що ж до пана Шустера, то мені вже доводилось писати, що його діяльність має доволі відносне відношення до журналістики. Він комівояжер, шоумен, який веде політичне шоу, порушуючи всі можливі журналістські стандарти. Мабуть буде важко згадати випуски програми Савіка Шустера з дотриманням збалансованого представлення протилежних точок зору, контролем ведучого за недопущенням маніпулятивних, брехливих заяв ораторів. Тому не варто плутати свободу слова з правом відвертого маніпулювання думкою людей.

Якщо вже і захищати свободу слова в Україні, то скоріше вже від цинічного маніпулювання людьми з боку пана Шустера. Бо саме це дискредитує її. При цьому, слід зазначити, що це стосується не тільки шоу Савіка Шустера.

По-четверте. Можна доволі часто почути заяви, що якщо не подобаються маніпулятивне шоу Шустера, то зробіть краще. Але з цим виникають серйозні проблеми. Річ не тільки в тім, що пан Шустер досвідчений та талановитий маніпулятор, який може створити яскраве, провокативне шоу.

Проблема полягає в тому, що процес організації та проведення подібних шоу доволі дорогий. Вони не окупувалися навіть в кращі для української економіки часи, зі значно більшим обсягом та з більш дорогою комерційною рекламою. Такого типу шоу можуть виживати або за рахунок додаткового фінансування з боку власників телеканалів, або прихованої політичної реклами. Власники телеканалів в Україні – це переважно олігархи, для яких телебачення, та ЗМІ взагалі, в першу чергу інструмент потужного впливу, а не бізнес, що приносить комерційні прибутки.

Особливо жахливо, коли справжніми бенефіціарами одного з провідних телеканалів є спецслужби країни, що здійснила військову агресію проти України. І це для українського політикуму є «секретом Полішинеля». От це, як на мене, становить значно більшу загрозу і не тільки свободі слова в Україні, а і взагалі існуванню української державності.

Що ж до прихованої політичної реклами, то саме з цим ми найчастіше стикаємося під час шоу Савіка Шустера. Лише пересічні громадяни, що не розуміють, як все працює під час таких шоу, вважають, що можливість для політика з’являтися майже на кожному шоу – це випадковість. Підбір експертів, які опиняються в студії та, насправді, пов’язані з політиком, що може годинами віщувати перед головним мікрофоном, це теж лише збіг.

Насправді «річні абонементи» деяким політикам з правом появи практично на кожному випуску таких шоу, зі «зручними» опонуючими експертами, обходяться дуже і дуже дорого. Мова йде про мільйоні, інколи по десять-п'ятнадцять мільйонів, і зовсім не гривень. Але вони готові за це платити. Точніше готові платити ті, хто стоїть за цими політиками. Зростаючи рейтинги політиків потім непогано конвертуються в рішення парламенту, уряду, податкових та правоохоронних органів.

Навіщо багатьом нашим топовим політикам справжні політичні шоу з дотриманням журналістських стандартів, максимально жорсткими ведучими, які зупинятимуть їх при кожній спробі збрехати чи маніпулювати людьми, з професійним експертами, які матимуть хоча би приблизно однаковий час з політиками, щоби давати фахові пояснення, в тому числі щодо того, де політики намагаються дурити людей?

Виходячи з цього, я би порадив Сергію Лещенку та деяким нашим громадським активістам не так опікуватися захистом бізнесових інтересів громадянина Канади, які мають віддалене відношення до свободи слова в Україні, як створенням на базі громадського телебачення повноцінного якісного політичного шоу, з пошуком міжнародних донорів, які погодяться його фінансувати в найближчі роки.

До речі, я би хотів, щоби хтось з палких захисників пана Шустера навів приклади, коли політичне шоу в якійсь країні організовує та ще і веде громадянин іншої держави. Вже не кажучи про вкрай непрозорі джерела фінансування цієї діяльності.

Борис Кушнірук Борис Кушнірук , Економіст
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter