ГоловнаБлогиБлог Бориса Кушнірука

Податки на прибуток та на доходи фізичних осіб в якості ефективного інструментарію стимулювання економічного розвитку

В класичному розумінні податок на прибуток за своє природою, мабуть, найбільше відповідає фіскальній суті оподаткування. Суб’єкт підприємницької діяльності має віддати частину від позитивного фінансового результату своєї діяльності державі для виконання тією своїх функцій.

Фото: www.e-go.gr

В той же час саме податкам на прибуток та на доходи фізичних осіб найбільш притаманне використання регулюючої, в тому числі, стимулюючої, функції податків. За логікою податок на прибуток мав би бути доволі простим для його обліку та сплати.

Але це все, на превеликий жаль, лише теорія, яка далека від українських реалій. В нас, насправді, податок на прибуток не має відношення до сплати податку з реального фінансового результату діяльності підприємств, а його стимулююча та регулююча функція майже не використовується.

Наша фіскальна система робить багато виключень з того, що мало би бути віднесено на витрати, які зменшують прибуток, що підлягає оподаткуванню. Таким чином, оподатковується, насправді, не прибуток, а якийсь умовний показник, який розраховується за методикою, визначеною законом, та й ще безліччю підзаконних нормативних актів уряду та податківців. Існуюча величезна кількість інструкцій, які визначають, що та за яких умов можна віднести на витрати, перетворює облік та сплату податку на прибуток в справжній жах для бухгалтерів та фінансових служб підприємств. Це навіть не згадуючи поширену невідповідність цих інструкцій Податковому кодексу (ПК) та одна одній.

Тому в нас майже завжди ситуація така, що за системою бухгалтерського обліку прибуток становить одну величину, а за системою податкового обліку – зовсім іншу, яка, як правило, значно вища. Мало того, що така невідповідність змушує підприємства вести подвійний облік, так ще й реальна ставка оподаткування прибутку виходить значно вища, ніж це офіційно задекларовано в законі. В нас підприємства нерідко примушують платити податок на прибуток, якого, насправді, немає.

Недарма фахівці неодноразово вказували, що перше ніж братись за реформування податкової системи, потрібно спочатку привести до міжнародних стандартів систему бухгалтерського обліку. При цьому податковий облік має базуватися на даних бухгалтерського обліку та повністю співпадати з ним.

По суті, при підготовці змін до ПК завдання має полягати в тому, щоби зменшувати не номінальну, а ефективну ставку податку на прибуток. А це буде можливим, в першу чергу, коли фактично здійснені витрати, з точки зору бухгалтерського обліку, будуть такими і в межах податкового обліку.

Певні кроки в цьому напрямку робляться, але чи готові урядовці це сприймати, як імператив, і чи знайде він своє відображення в проекті змін до Податкового кодексу, поки що незрозуміло.

Правильним підходом до функціонування податку на прибуток було би спрощення обліку фінансових результатів діяльності підприємств, укрупнення статей адміністративних витрат, зі зменшенням до мінімуму переліку документів, необхідних для підтвердження їх проведення.

Безглуздо, коли податківці копирсаються в безлічі документів, прискіпливо відслідковуючи дрібні витрати та можливі порушення податкового обліку з боку платників податку на прибуток. Особливо це виглядає абсурдним, коли великі підприємства виводять величезні кошти з під оподаткування за межі країни через механізм занижених цін на експортовану продукцію та завищених – на сировину, комплектуючі, послуги.

На мою думку, для більшості платників податку на прибуток більш зручним був би нормативний принцип віднесення певної категорії витрат на фінансові результати. В межах цих нормативів підприємства повинні мати право відносити ці витрати на фінансовий результат з мінімумом підтверджуючих документів. В цій частині не повинно бути окремих перевірок з боку фіскалів. Лише в разі виходу за норматив може виникати потреба в перевірці понаднормативних витрат.

В той же час, якщо такі понаднормативні витрати пов’язані з особливостями діяльності підприємства (наприклад, більш високий обсяг витрат на міжнародні телефонні переговори компаній, які ведуть постійні комерційні справи з нерезидентами, чи частота відряджень по Україні чи за її межі є вищою), тоді після подання такого обґрунтування у фіскальну службу, саме такий звичайний обсяг витрат протягом року повинен в автоматичному режимі сприйматися в якості нормативу в наступних податкових періодах. Оспорювати такі більш високі нормативні витрати конкретних підприємств фіскали повинні мати право лише в судовому порядку.

Окремого обговорення потребує ідея зменшення ставки податку на прибуток. Сама ідея зменшити ставку податку на прибуток мала би, начебто, вітатись.

Але, по-перше, і про це вже згадувалось раніше, головна проблема податку на прибуток в Україні – це база оподаткування. Тому, до того часу поки не буде податковий облік приведений у відповідність з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку, всі розмови про зниження номінальної ставки не мають жодного сенсу.

Ще раз наголошую, значно більше сприятиме підприємницької діяльності та корисніше для бізнесу зниження ефективної ставки податку на прибуток.

По-друге, в Україні ставка податку на прибуток не дуже велика. В більшості країн світу вона вища. Тому додаткових стимулів для інвестування в українську економіку за допомогою наднизької ставки податку на прибуток ми не створимо.

По-третє, зниження номінальної ставки на прибуток нівелює можливості використання його регулюючої функції. Держава може стимулювати певні процеси через більш ліберальну амортизаційну політику та надання можливості прямого віднесення на витрати тих чи інших видатків капітального характеру. А це більш ефективно, коли номінальна ставка податку на прибуток не є малою.

Так, наприклад, було би доцільно дозволити підприємствам відносити зразу на витрати всі операції, пов’язані з придбанням та впровадженням заходів з енергозбереження та використання відновлювальних джерел енергії. Єдина вимога – наявність сертифікації такого обладнання. Без жодних обмежень щодо того, кому дозволено, а кому не дозволено робити такі витрати.

Щодо стимулювання інвестицій в українську економіку, та використання в цьому процесі податку на прибуток, то потрібно надати новоствореним підприємствам в перші один - чотири роки діяльності (в залежності від обсягів інвестицій) низьку пільг, пов’язаних з правом зразу зменшувати прибуток до оподаткування на обсяг витрат капітального характеру.

Це стимулювало би започаткування бізнесу в Україні. Бо ми нерідко стаємо свідками абсурдної ситуації, коли інвестор вкладає значні інвестиції, пов’язані з придбанням обладнання та техніки, і при цьому змушений платити податок на прибуток з перших гривень доходу. Хоча очевидно, що насправді він ще ніяких прибутків не має.

Між іншим, таку ж схему з віднесенням зразу на витрати операцій з придбання обладнання та техніки можна використовувати і для діючих підприємств тих чи інших галузей, в розвитку яких зацікавлена держава. Це значно краще ніж встановлювати для них нульову ставку на прибуток, і при цьому запроваджувати громіздку систему контролю за тим, щоби підприємства, яким надали подібну пільгу використали ці кошти на придбання нового обладнання. Дозвольте їм зразу віднести на витрати придбане обладнання, і вони де-факто не матимуть один-три роки прибутку, тому не сплачуватимуть цей податок.

Що стосується витрат новостворених підприємств, пов’язаних з будівництвом будівель та споруд, то потрібно їм дозволити використовувати систему прискореної їх амортизації. Це фактично суттєво знижувало би суми податку на прибуток, які вони сплачують, і при цьому не виникало жодної потреби в бюрократичному контролі за цільовим використанням ними свого прибутку.

Оподаткування доходів фізичних осіб

На завершення дозволю висловити декілька тез щодо оподаткування фізичних осіб.

В свій час з метою «детінізації» доходів населення була запроваджена плоска 13% ставка. На моє глибоке переконання – встановлення плоскої ставки оподаткування було правильним кроком, а відмова – помилкою.

В українських умовах диференційована система оподаткування жодним чином не сприяє встановленню соціальної справедливості. Скоріше навпаки. Ті верстви населення, які оприлюднюють реальну зарплату програють по відношенню до тих, хто їх приховує. І чим вищий в них офіційний рівень доходів, тим більше несправедливим по відношенню до них виглядає диференційована ставка оподаткування. При тому, що отримувачі, по-справжньому великих доходів, давно навчилися взагалі не платити податків зі своїх статків.

В умовах, коли неофіційний обсяг доходів фізичних осіб цілком може конкурувати з легальним, диференційована ставка оподаткування є відверто шкідливою. Особливо з урахуванням, що «тінізація» зарплат значною мірою пов’язана з нашою абсурдною системою загальнообов’язкового соціального страхування та завищеною ставкою єдиного соціального внеску (ЄСВ).

Отже, держава своєю податково та квазіподатковою політикою (сплата ЄСВ) лише стимулює «тінізацію» зарплат.

Чи означає, що я прихильник саме 13% ставки податку на доходи фізичних осіб? Ні, цілком можливо, що її можна тримати на пласкому рівні, але зі ставкою 15% чи 16%.

В той же час, держава мала би використовувати стимулюючу функцію податку на доходи фізичних осіб.

Так, наприклад, в нас уряд проголошує, що готовий відшкодувати частину витрат населення на здійснення заходів з енергозбереження. Але з урахуванням реальних потреб в необхідних обсягах заходів з енергозбереження (мова йде про сотні мільярдів, та навіть, трильйони гривень, якщо враховувати, як багатоквартирні будинки, так і приватні садиби), жодних фінансових можливостей для бюджетного відшкодування в уряду немає. За таких обставин скористатися бюджетним відшкодуванням частини витрат на заходи з енергозбереження зможе мізерна частина громадян. Які корупційні зловживання це породжує, тема окремої статті.

Замість відверто неефективної та стимулюючої корупцію та зловживання системи бюджетного відшкодування, держава могла би передбачити надання податкових пільг для всіх громадян в разі здійснення різноманітних заходів з енергозбереження (утеплення, заміна котлів, встановлення обладнання для відновлюваних джерел енергії, тощо).

Так, наприклад, родина, що здійснила заходи з енергозбереження, повинна отримати право 30 відсотків документально підтверджених витрат віднести на зменшення суму податку на доходи фізичних осіб. Причому, щоб від застосування податкової пільги суттєво не страждали податкові надходження до місцевих бюджетів, можна передбачити певні обмеження. Щорічно можна зменшити податкові платежі на 30-35 відсотків. Таке щорічне зменшення податкових платежів здійснюватиметься до повного покриття 30 відсотків проведених витрат.

До речі, така ж модель може бути впроваджена для стимулювання придбання електромобілів. Замість, шкідливої, на моє переконання, ідеї скасування ПДВ при придбанні електромобілів, доцільніше надати право на часткову податкову компенсацію за рахунок пільг по сплаті податку на доходи фізичних осіб.

Якщо скористатися саме такою моделюю стимулювання, тоді можна отримати мультиплікативний ефект. По-перше, держава стимулює використання електромобілів. По-друге, держава не втрачатиме надходження з ПДВ – головного бюджетоутворюючого податку. По-третє, при цьому стимулюється «детінізація» доходів фізичних осіб. Бо вони зможуть отримати зменшення сум платежів по податку з доходів фізичних осіб лише декларуючи свої реальні доходи.

Використання стимулюючої функції податку на доходи також буде в нагоді при впроваджені медичного страхування. Зрозуміло, якщо дехто з можновладців не нав’яже країні корупційну модель загальнодержавного обов’язкового медичного страхування з обов’язковими внесками до чергового корупційного Фонду соціального страхування.

Отже, загальний підсумок з викладеного вище полягає в необхідності запустити потужні можливості для розвитку економіки та залучення інвестицій за допомогою стимулюючої функції податків на прибуток та на доходи фізичних осіб.

Ніяких економічних «українських велосипедів» в статті не проголошується. Всі запропоновані принципи та механізми добре відомі в світі, але, на жаль, не застосовуються в Україні. Частково тому, що значна частина урядовців та законодавців не знайома зі світовим досвідом використання стимулюючої функції податків. Але це, також, пов’язано з тим, що існуюча податкова модель створює безліч можливостей для корупції, зловживань та ухиляння від сплати податків.

Борис Кушнірук Борис Кушнірук , Економіст
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter