ГоловнаБлогиБлог Бориса Малышева

Держава-батько чи держава-арбітр?

Через тотальну корупцію, безвідповідальність еліт та непрозорість у діяльності органів влади, Україна до сих пір (вже протягом більше 20 років!) не обрала собі модель участі держави в економічному розвитку суспільства.

Якщо давати спрощений аналіз існуючих моделей, то можна назвати дві протилежні загальні концепції: 1) модель соціальної держави: великий державний сектор в економіці, високі податки та взамін цього високі соціальні гарантії від держави; 2) модель ліберальної держави: мінімальна роль державних підприємств, низькі податки та обмежений пакет гарантій для населення від держави. Ментально для більшості населення України (особливо у віці після 40 років) є близькою перша модель. Крім того, саме вона і проголошена у ст. 1 Конституції України (що не є дивним для 1996 року - час гострої ностальгії за радянською "стабільністю" у період жорсткої економічної кризи і хаоса суспільних відносин).

Проте досвід демонструє, що збираючи податки за досить високими ставками (як в часи кризи 1998 та 2008 років, так і в часи стрімкого зростання економіки у 2000-2007), вітчизняна влада істотним чином не посилила жодну із взятих на себе гарантій, проголошених Основним Законом. Особливо це стосується сфери "безкоштовної" медицини, пенсійного забезпечення та виплат незахищеним верствам населення. Причиною цього в тому числі стала надмірна кількість людей, що мають право претендували на гроші із і без того скудного державного бюджету. Через це переважна більшість соціальних виплат з бюджету є мізерними за розміром, а безкоштовні послуги мають дуже низьку якість.

У зв’язку з цим серед представників малого та середнього бізнесу наразі побутує думка про явно виражену несправедливість у сплаті ними високих податків, кошти з яких потім часто банально розкрадаються замість того, щоб йти на фінансування шкіл, лікарень, фундаментальної науки, утримання автошляхів, міської інфрастуктури тощо. Відчуття несправедливості суттєво посилено також і тим, що за сприяння влади крупні фінансово-промислові групи свої податки взагалі сплачують в офшорних зонах.

Відтак з кожним роком у суспільстві збільшується кількість людей, які, зважаючи на абсолютну неефективність держави у забезпеченні гарантій, підтримують ідею обмеження функцій держави в економіці, що одночасно означатиме зменшення обсягу її соціальних зобов’язань перед населенням. Прихильники цієї точки зору декларують, що вони не хочуть Державу-батька квазі-радянського зразку із жирною корупційно-офшорною начинкою, яка заявляє багато гарантій, котрі в реальності мають суто символічний грошовий вимір.

Натомість вони виступають за Державу-арбітра, роль якої зводиться до захисту прав людини, конкуренції і створення умов, щоб кожний міг займатися любимою справою та отримувати за це гідну винагороду. Для цього достатньо, щоб всі сплачували мінімальні податки, яких, крім необхідних витрат на державний апарат і національну безпеку, вистачить тільки на захист справді найбільш уразливих категорій населення. Згідно з цією точкою зору питання пенсійного забезпечення та медицини має поступово стати предметом уваги не державного бюджету, а приватних пенсійних фондів та страхових компаній.

Втім, радикально виражених втілень однієї із двох вищевказаних моделей у сучасних розвинутих державах ми майже не знайдемо. Дійсно, завжди є домінанта (соціальна або ліберальна модель), але також завжди присутні певні "домішки" із елементів іншої моделі. Скажімо, в класично ліберальних США за часів Б. Обами проведено масштабну медичну реформу, яка дозволила отримувати медичну допомогу за рахунок держави незабезпеченим верствам населення, які не взмозі придбати страховий поліс.

На наш погляд, перспективним для України є розвиток певним чином обмеженої моделі соціальної держави, при якій присутність держави в економічному секторі та у сфері соціальних виплат і пільг буде переглянута у бік суттєвого скорочення, ставки податків – знижені, а пільговий статус офшорно-олігархічних і монопольних утворень – ліквідований.

До того ж часу, поки наша держава не визначиться зі своєю роллю в сфері економіки і не почне її чітку реалізацію на практиці, ми будемо спостерігати те, що маємо зараз: суто декларативна і непрацююча імітація моделі соціальної держави.

Борис Малышев Борис Малышев , Эксперт по правовым вопросам, доктор юридических наук
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter