ГоловнаБлогиБлог Богдана Данилишина

Не «Злі самаритяни», чи?

У книзі «Злі самаритяни» південнокорейського економіста з британського Кембриджа Ха-Джун Чанга, він так називає західних радників, які дають поради країнам, що розвиваються, усвідомлюючи, що дані рецепти можуть бути марні, а то й шкідливі, для економічного розвитку цих країн. Але, вони все одно, рік за роком продовжують їх давати. Виникла якась дивна ситуація. Ще в 2002 році автор Вашингтонського консенсусу Джон Вільямсон визнав його «збитковим брендом», проте МВФ як і раніше продовжує рекомендувати майже однотипний набір правил поведінки, які ним передбачені (приватизація, дерегуляція, зниження участі держави в економіці) для країн, що розвиваються.

Фото: пресс-служба НБУ

Нещодавно, аналогічні поради Україні дав на брифінгу у Вашингтоні представник МВФ Джеррі Райс. Він сказав, що «Україні потрібно досягти успіху в ряді структурних реформ. Знову ж важливо поліпшити управління і боротьбу з корупцією, а також зменшити роль держави і олігархів, паралельно проводячи фіскальну і монетарну політики, спрямовані на досягнення макроекономічної стабільності».

Автор цього висловлювання по власній зарозумілості нагадує плантатора з рабовласницьких південних штатів США початку XIX століття, який дивується - чому його чорношкірі раби не читають сонети Петрарки. Райс рекомендує нам боротися з корупцією (чому в Україні ми не боремося з корупцією?). А заодно розправитися з олігархами (хочеться запитати його, а як саме? В правовому полі, сподіваюся?). І відмовитися від якого б то не було управління економікою з боку держави.

У мене немає заперечень щодо необхідності боротьби з корупцією. Ми сьогодні боремося з корупцією, як вміємо. У мене є серйозні сумніви щодо реалістичності швидкого зменшення впливу олігархів на економіку - потреба є, але швидко це не зробити. І є у мене прямі заперечення проти зниження державної участі в економіці.

НАБУ затримало на хабарі в $150 тисяч працівницю Офісу Президента

Зараз Україна за рівнем розвитку виробничих відносин - далеко не США. Ми знаходимося в абсолютно іншій стадії економічного розвитку. Приблизно в такій, в якій США знаходилися в другій половині XIX століття, коли великі монополії відіграли дуже позитивну роль в розвитку США, бажаючих тоді скоротити відставання в економічному розвитку від лідерів світової економіки - Британії та Франції. США були в той час теж досить корумпованою країною (якою сьогодні є Україна), і не дуже звертали увагу, наприклад, на авторські права, будучи одним зі світових лідерів копіпасту (кажучи сучасною сленгом), незважаючи на заклики Британії та Франції їх дотримуватися (нам сьогодні настійно рекомендують їх дотримуватися). Але економічна історія США така, що саме спираючись на великі виробничі монополії сімей Морганів, Меллонов, Карнегі, Рокфеллерів, Фордів і інших США завоювали провідне місце в світовій економіці. Навіть в 1990-і роки антикризовий керівник Лу Герстнер, коли був призначений главою IBM, був проти розчленування цього IT-гіганта на кілька компаній. IBM існує і сьогодні в «нерозібраному» вигляді і є найсильнішим гравцем на світовому ринку технологій.

Під час світової кризи 2008 року багато великих фінансових установ США були врятовані урядом, наприклад - AIG. Бен Бернанке, тодішній глава ФРС, говорив, що «готовий розкидати гроші з вертольотів». А як щодо держсубсидій і держзамовлень технологічним інноваторам Ілону Маску і Пітеру Тілю? Може держорганам США також варто піти з економіки, якщо вони дають такі поради нам? Ось і виходить, що набагато легше давати поради іншим, ніж самим їх дотримуватися (або так - «Поради як касторка, її краще давати іншим, ніж приймати самому»).

Ми українці - не варвари, у нас було і є непогана економічна освіта (в тому числі і знання світової історії економіки), і ось нам зараз незрозуміло - що ж робити з цим нашим знанням про обставини входження США до світового економічного лідерства і про нинішню практику економічних держорганів США? Знанням того, що американці свого часу успішно застосовували не зовсім законні, але ефективні практики наздоганяючого розвитку, а ставши розвиненою державою застосовують далеко не лібертаріанські, а навіть дуже протекціоністські практики, але при цьому намагаються позбавити їх нас і, тим самим, приректи на вічне животіння. У нашому випадку грати за такими ось правилами від представника МВФ з країнами, що значно випередили нас в економічному розвитку - акт самогубства. Чому ж США в схожому випадку, коли в другій половині XIX століття наздоганяли Британію, так не вчиняли, чому вони сьогодні не воюють зі своїми монополіями Google і Amazon і їх власниками, але при цьому вимагають такої поведінки від нас? Вони ніби кажуть нам - ми пройшли цей важкий шлях сходження до економічної влади, а вам, тубільцям, не варто і намагатися. Залишайтеся такими ж економічно нерозвиненими, якими ви є зараз.

У МIТ (Массачусетський технологічний інститут, США) є такий принцип: «Непокора понад покірність. Ніхто ще не отримав Нобелівської премії за те, що робив те, що йому говорять». Ми не повинні сліпо слідувати рекомендаціям «злих самаритян», які чомусь по своєму бачать наш розвиток. На жаль, його не відчуваємо ми. Ми повинні спиратися на правильні практики країн третього світу, які зробили свого часу індустріальні ривки.

Нам більше підходять методи, якими керувалися в країнах північно-східної Азії («азіатських тигрів»). До речі, слід зазначити, що це не національні азіатські методи розвитку. Це методи з теорії німецького економіста XIX століття Фрідріха Ліста, що включають проведення промислової політики, як необхідного і єдиного стійкого способу наздогнати розвинені країни. До речі, ці методи були розроблені на підставі вивчення Листом практики будівництва американської економіки (!!!) в XIX столітті. Історик економіки британець Енгас Медісон, кажучи про теорію Фрідріха Ліста, звертав увагу дослідників і практиків на те, що теорія Ліста на відміну від класичної теорії Адама Сміта (або марксистської теорії - Маркс вивчав в своїх працях найрозвинутішу тоді економіку Британії), як раз звернена до країн наздоганяючого розвитку. А це, на його погляд, не одне й те саме - описувати процеси в розвиненій економіці (плюси і мінуси цього розвитку), але робити на підставі цього висновки і пропонувати рецепти для бідної нерозвиненою економіки (Україна). У цьому, на думку Медісона, і була сила теорії Ліста, те, що вона була теорією розвитку для бідних держав.

В одній з найбідніших країн світу в період після Другої світової війни Південній Кореї теж не боролися з олігархами взагалі, а примушували їх до технологічного експорту. Вони стали тим тараном, за допомогою якого південнокорейська еліта вийшла на світові ринки. При тому, що президент Кореї Пак Чонхи в 1960-і та 1970-і роки (період економічних реформ) відхрещувався від порад з МВФ. Починали вони з експорту виробів легкої промисловості поступово переходячи до експорту технологічної продукції.

Американський історик економіки Джо Стадвелл пише про те, як це відбувалося в своїй книзі «Азіатська модель управління». Після того, як глава чеболя LG (тоді Lucky-Goldstar) Ку Ін Хой вийшов з в'язниці (!), куди він був посаджений режимом президента Південної Кореї Пака Чонхи, між Хоем і якимсь полковником зі свити Пак Чонхи, відповідальним за промполітику, відбулася розмова, в якій йому було поставлено завдання протягом тижня організувати іноземну позику під гарантії уряду і трансфер технологій для створення кабельного заводу. Коли Ку Ін Хой сказав, що він не знайомий з кабельною справою, його пожаліли і дали два тижні для укладення контракту. Контракт, як ви здогадуєтеся, був укладений. І успішно реалізований.

Ми, українці, не зможемо без промислово політики вижити в сучасному світі, тому що вільний капіталізм, позбавлений промислово політики і великого капіталу, плодить лише дрібні незначні компанії, які допомагають лише не померти з голоду. Про сталий економічний розвиток ніякої мови бути не може.

Ручір Шарма, нинішній керівник Morgan Stanley Investment Management, пише, що в період з 1989 по 2010 роки в Індії, в країні, де адекватної промполітики немає, виникло близько 10 мільйонів нових робочих місць, але всі вони були створені на невеликих підприємствах. На їх частку зараз припадає близько 39% підприємств, що працюють в Індії в промисловості (в 1989 р їх частка була - 19%). Але вони занадто малі, пише Шарма, щоб конкурувати на глобальних ринках. Саме таке майбутнє нас і чекає, якщо ми зруйнуємо свої українські аналоги південнокорейських чебол.

Звичайно співпраця з МВФ важлива, наша країна в непростому становищі. Я за продовження конструктивної співпраці з МВФ (говорю для тих, хто зараз почне висувати всякі шизофренічні конструкції і звинувачення). Обсяг платежів з погашення державного боргу на 2020 рік прогнозується в сумі 282,1 мільярда гривень, в тому числі 120,3 мільярда гривень на погашення зовнішнього боргу.

Кредити МВФ допомогли б нам спокійніше розрахуватися із зовнішніми боргами. Однак співпраця, якщо вона вимагає відмови від проактивної держучасті в економіці, може завдати нам і прямий збиток. До речі, з 2016 року Україна одержала біля 7 млрд дол США кредитів МВФ. Прямі іноземні інвестиції за 2016 - першу половину 2019 року (якщо їх так можна назвати) становили 8,9 млрд дол США. У нас і так держсектор становить всього 13%, за світовими мірками це не так вже й багато. У своїй нещодавній статті я детально описав як нам треба покращувати роботу держсектора, при тому, що і в приватному секторі у нас з ефективністю не дуже добре йдуть справи.

Погоджуюся з президентом України - працювати з МВФ необхідно, але, при цьому, треба завжди пам'ятати про свої національні інтереси. Які вони у нас зараз в моєму розумінні, я написав в цій статті.

Богдан Данилишин Богдан Данилишин , Академик НАН України
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter