Як нам підвищувати темпи економічного зростання

З моменту винаходу поняття «валовий національний продукт» (ВНП) в 1934 році нашим колишнім співвітчизником (деякий час його сім'я жила в Києві) Саймоном Ковалем, який отримав Нобелівську премію з економіки в 1971 році, стало модним розраховувати економічне зростання країн за допомогою цього показника. У 1991 році показник ВНП був замінений, за рекомендацією ООН, близьким до нього по суті показником - ВВП (валовий внутрішній продукт).

Фото: пресс-служба НБУ

Згодом, самим С.Кузнецем і іншими економістами, висловлювалася стримана критика цього показника як загального індикатора добробуту країни. ВВП не враховує якісний характер виробленої продукції і послуг. Адже зростання обсягів сировини і високоякісної технологічної продукції впливають на цей показник однаково (згадується бурхливе зростання ВВП України в 2002-2006 роках - воно було переважно обумовлене експортом сировини і напівфабрикатів). З точки зору методики підрахунку ВВП, для його зростання «вигідно» виснажувати природні ресурси (зараховується зменшення природного капіталу в свої доходи), а це в довгостроковому періоді підриває основи отримання доходів у майбутньому. Не враховується у ВВП тіньова економіка, в результаті чого показники реального економічного зростання країни можуть бути істотно занижені. Проте, при порівнянні країн за рівнями економічного розвитку використовується саме цей показник.

Україна в порівнянні з іншими країнами не блищить своїми макроекономічними показниками. За номінальним ВВП у 124,6 млрд. дол., згідно з даними МВФ за 2018 рік, вона знаходиться на 57-му місці. Між Кувейтом і Марокко. Так собі сусідство ...

Тому президентом України Володимиром Зеленським поставлене перед урядом завдання - забезпечити економічне зростання на 5-7% на рік, щоб ми змогли вже в середньостроковій перспективі скоротити розрив з розвиненими країнами світу. І тут виникає питання, яке ми зобов'язані собі поставити - яким саме чином потрібно досягати поставлену президентом мету?

Відомі кілька видів зростання ВВП:

- зростання, пов'язане зі збільшенням населення (це явно не наш випадок);

- зростання, пов'язане зі збільшенням виробництва продукції, в силу підвищення частки країни в міжнародній торгівлі («смітіанське» зростання, назване по імені Адама Сміта, який всіляко вітав міжнародну торгівлю);

- зростання, пов'язане зі збільшенням інвестицій і заощаджень («солоуіанське» зростання, на ім'я американського економіста Роберта Солоу, Нобелівського лауреата 1987 року);

- зростання, викликане технологічним прогресом країни («шумпетеріанське» зростання, назване так на честь видатного австрійського економіста Йозефа Шумпетера).

У цій статті я зупинюся на перевагах і недоліках «смітіанського» і «солоуіанського» типів зростання ВВП країни. І висловлю припущення - яке з цих типів зростання краще для України.

Почну з «солоуіанського», інвестиційного типу зростання. Якщо нагромадження капіталу випереджає зростання чисельності робочої сили, буде відбуватися економічне зростання. Тому найпростішим рішенням для зростання ВВП вважається відкриття економіки для залучення інвестицій. Таким чином, ми отримуємо прямі ефекти для зростання ВВП у вигляді збільшення капіталу. Інвестиції складаються з портфельних вкладень в акції українських компаній і прямих інвестицій, коли частка українського підприємства купується для постійного впливу на її управління. Здавалося б, ось рецепт бурхливого економічного зростання і його треба застосовувати, до чого закликають багато експертів і чиновники. З одного боку, досягти зростання завдяки інвестиціям в наших умовах не так вже й просто, про це я вже писав.

Але є і прямі застереження від акценту на інвестиційний тип росту. Найбільш потенційно небезпечними для країни, що розвивається вважаються портфельні інвестиції. Вони приходять в країну, коли там все добре і залишають її, коли у неї починаються проблеми. Колишній головний економіст МВФ (в 2003-2007 роках) Рагурам Раджан називає таких інвесторів «полохливими». А це для країни вкрай неприємна історія. МВФ визнає, що передчасне відкриття вільного руху капіталу без наявності добре розвинених і добре контрольованих фінансових секторів, працюючих інститутів і розумних макроекономічних принципів може нашкодити країні, зробивши структуру припливу капіталу несприятливою, і вона буде вразливою при раптовому припиненні або зворотному русі грошей.

Прямі інвестиції в економіку країни, що розвивається, здавалося б, надійніші. Але і вони не завжди поводяться належним чином. Інвестори рrivate equity дуже неохоче діляться своїми технологічними секретами і намагаються утримувати свої філії в країнах, що розвиваються «на короткому поводку». Якщо говорити, наприклад, про автомобільну промисловість, то інвестори, як правило, пропонують країнам, що розвиваються для збірки застарілі моделі авто. В силу цього навчання технологіям національних підприємців і працівників не відбувається в країні, що розвивається, де розміщено складальне підприємство.

З такими проблемами зіткнулася Малайзія, коли японський концерн Mitsubishi нав'язав їй для складання свою застарілу модель автомобіля Mitsubishi Lanser (в Малайзії вона випускалася, як Proton Saga). Mitsubishi змогла продати в Малайзії застаріле обладнання, уповільнити темпи локалізації комплектуючих, зберегти ціни на свої комплектуючі, що істотно перевищують світові ціни. І створити, таким чином, автомобіль неконкурентний на світовому ринку, який продавався тільки виключно на внутрішньому ринку Малайзії. Про це детально писав експерт з економіки східних країн Джо Стадвелл в роботі «Азіатська модель управління».

Так, ми й самі прекрасно пам'ятаємо щось схоже. Спочатку за часів СРСР, коли модель «Жигулі» виробництва ВАЗ, побудованого італійським Fiat на початку 1970-х років в Тольятті, наступні 20 років випускалася в малозміненому вигляді. А потім з виробництва на українському АвтоЗАЗ моделі Daewoo Lanos. Після того, як були зняті надмірно жорсткі протекціоністські бар’єри щодо імпорту автомобілів в Україну, її просто поступово перестали купувати. У підсумку, доля АвтоЗАЗу сумна - в 2018 році підприємство виробило лише один легковий автомобіль. І, щоб зовсім «добити» читачів, зазначу - виробництво цього одного автомобіля пройшло в тестовому режимі з метою перевірки технічного стану обладнання та технологічних процедур.

Транснаціональні корпорації не часто виносять найсучасніші і прибуткові виробництва за межі своєї країни, тому що вони не хочуть створювати собі конкурентів на світових ринках. А в окремих випадках, коли все-таки виносять, то не діляться там технологічними секретами. Таким чином, вирішуючи проблеми зростання ВВП в короткостроковому періоді, розвиваюча країна, що приймає прямі інвестиції, вразлива в довгостроковому періоді, особливо в кризові часи. Україна це вже проходила - і в період кризи 2008 року, і в 2014-2015 роках.

«Смітіанське» ж зростання ВВП потребує менше часу. Звичайно, якщо воно не має екстенсивного характеру - досягається не тільки зростанням виробництва сировини, але і кінцевої продукції. Тому що збільшення використання робочої сили і капітальних вкладень з одночасним зростанням використовуваного обсягу природних ресурсів, а також підвищення темпів зростання проміжного продукту над кінцевим продуктом, може бути вигідним країні тільки в короткостроковому періоді. Адже ці процеси призводять до виснаження національної економіки, а надмірно зроблені в цьому процесі інвестиції і капітальні вкладення потім не використовуються в економіці.

У той же час міжнародна торгівля країни, що розвивається, забезпечена економічним зростанням, обумовленим інтенсивним характером виробництва, корисна для господарського організму цієї країни в довгостроковому періоді. І навпаки, інтенсивне економічне зростання є правильною підставою високоефективної для країни міжнародної торгівлі. У сучасній теорії економічного зростання на відміну від «солоуіанської» теорії, пов'язаної із зовнішніми факторами, а саме зовнішніми інвестиціями (і яка тому носить «екзогенний» характер), величезна роль належить внутрішнім, «ендогенних» факторам. Ця теорія пов'язана з роботами Нобелівського лауреата з економіки за 2018 рік, головного економіста Світового банку (2016 січень 2018 роки) Пола Ромера.

Ромеру Нобелівська премія була присуджена «за інтеграцію технологічних інновацій в довгостроковий макроекономічний аналіз». Він створив «модель зростаючого розмаїття товарів», в якій мовиться, що стійке економічне зростання, на відміну від моделей екзогенного економічного зростання, де воно залежить від параметрів, що задаються зовні (те саме зростання по Солоу), може бути досягнуте внутрішніми поведінковими чинниками, а саме за рахунок капіталовкладень в НДДКР та інвестицій в людський капітал. Свою теорію він в основному розробив в 1990-их роках, якраз в той період, коли ми в Україні, навпаки, вирішили піти приписами «повністю вільного капіталізму» (laissez faire), відмовившись від заходів щодо розвитку людського капіталу і на порядки знизили інвестиції в НДДКР .

Тому інтенсивним економічне зростання може бути досягнуте в основному за рахунок «шумпетеріанського» (тепер уже і «ромеріанського») і інноваційного, технологічного зростання. Але є й інші способи, які представляють собою мікс міжнародних заходів маркетингового і логістичного характеру. Для успіху в світовій торгівлі, крім опікування радикальними технологічними змінами в національній економіці (це найефективніший шлях, що має довготривалий характер), можна з метою розширення поточної частки у світовій торгівлі використовувати такі управлінські ноу-хау, як «кайдзен», just-in-time, метод «розвитку покупця» Стіва Бланка. Тобто, всі ті методи підвищення ефективності виробництва, які довели свою дієвість в мікроекономіці фірм. Але, врешті-решт, що таке національна економіка, як не сума багатьох і багатьох ефективних рішень, що приймаються керівниками фірм, виконуваних їх працівниками?

Я впевнений, що навіть в існуючій національній технологічній парадигмі (яка потребує радикальних перетвореннях згідно з вимогами четвертої промреволюції) можна домогтися збільшення частки України в міжнародній торгівлі, що призведе до економічного зростання. Це вийде, якщо ми застосуємо сучасні інноваційні методи просування продукції на міжнародні ринки за рахунок хоча б незначних поліпшень якості нашої продукції («підтримують» інновації Клейтона Крістінсен), а також застосування ефективних логістичних схем. Це призведе поки тільки до помірного збільшення показників національного економічного зростання в «смітіанському» сенсі, тому що світовий ринок переповнений продукцією низьких переділів. Що вдієш, поки тільки до помірного зростання, але треба бути реалістами! І для цього нам необхідно створювати спеціалізовані торгові державні органи, як це робили до нас в успішних країнах Східної Азії - «азіатських тигрів». Наприклад, маю на увазі міністерство міжнародної торгівлі і промисловості Японії, діяльність якого зіграло ключову роль в економічному успіху країни.

Це поки лише оперативні та відносно короткострокові заходи підняття темпів нашого поточного економічного зростання, описані за характером їх застосування. А стійке, істотне і, що головне, довготривале економічне зростання, ми можемо отримати тільки за рахунок «ендогенного» технологічного розвитку в «шумпетеріанському» стилі. Це займе більше часу, ніж вищевказані оперативні заходи підвищення темпів зростання ВВП. Але стійкого зростання можна домогтися саме по «шумпетеріанському» типу. Цій проблемі планую присвятити одну з наступних статей.

Богдан Данилишин Богдан Данилишин , Академик НАН України
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter