18 червня. Іван Гончар

18 червня 1993 року помер Іван Макарович Гончар, скульптор, маляр, етнограф, колекціонер, чия приватна колекція народного мистецтва перетворилася на Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара».

Іван Гончар

Народився Іван Гончар у 1911 році в селі Лип’янка (тепер Шполянський район Черкаської області) в багатодітній сім’ї. З дитинства ліпив, малював. вирізував з дерева та паперу. “ В 1927 роцi я закiнчив Лип’янську семирiчну трудову школу. Вчителi наполягали, щоб я йшов до художньої школи. А батьки боялися вiдпускати мене далеко вiд себе, знаючи мою неспокiйну вдачу, яка приносила менi чимало прикростей. Ще маленьким я перевернув на себе казан кип’ятку, падав з клунi, куди лазив за горобцями, i мене вiдливали водою. А ще топився в копанцi, i мене ледве вiдкачали, а одного разу на скаку впав з коня на борону. Мене пiсля того нiкуди не пускали. Я став здичавiлим i замкнутим.

Молодий Тарас Шевченко. Мармур. 1950

На той час з Києва приїхав мiй земляк – талановитий музикант, педагог-композитор i збирач народного фольклору Максим Борисович Коросташ. Вiд учителiв довiдався про мене i прийшов до моїх батькiв iз своєю доброю волею допомогти менi поступити в Київську художню школу. Радостi нашi й не було меж. Мов сьогоднi бачу, як мама з сльозами на очах просить Максима Борисовича, щоб вiн мене берiг, а той – людина добра та iдейна – запевняє її, що все буде гаразд, i з охотою везе мене до Києва», писав Іван Гончар в автобіографії. В домі Коросташа Іван Гончар познайомився з музикознавцем Климентом Квіткою, чоловіком Лесі Українки, та Оленою Пчілкою, мамою поетки. 

Григорій Сковорода

Гончар отримав два дипломи – скульптора та агронома, і обрав мистецтво. Перша самостійна робота Івана Гончара, яку експонували на виставці «Квітуча соціалістична Україна», - скульптура «Давид Гурамішвілі». Як живописець і скульптор створив цілу галерею портретів переважно українських культурних діячів – для музеїв, на замовлення центральної і місцевої влади: Наталі Ужвій, Івана Франка, Лесі Українки, Володимира Сосюри, Степана Васильченка, Максима Горького, Бориса Гмирі, Тараса Шевченка, пам’ятник Катерині Білокур в селі Богданівка, надгробок Павлу Грабовському в Тобольську, пам’ятник Степану Руданському, пам’ятник Григорію Сковороді, погруддя Iвана Котляревського для Меморiального будинку-музею письменника в Полтавi. А також портрети історичних героїв, передовиків праці.

Господар, листівка із серії "Народні типажі". !973.

Іван Гончар воював на фронтах Другої світової, а з травня 1945 року з художниками Центральної групи військ працював у Віденській академії мистецтв і створив кілька скульптурних композицій на воєнну тематику. Збереглося понад 200 акварелей, ескізів, замальовок художника, зроблених під час війни.

Наш прапор над Рейхстагом

Іван Гончар брав участь у створенні Товариства охорони пам’яток історії та культури; створив живописно-графічні альбоми, в яких зафіксовано архітектурні пам’ятки та історичні пейзажі України, народний одяг різних регіонів, зразки народного мистецтва – вишивання, килимарства, ткацтва, гаптування; створив 18-томний історико-етнографічний художній альбом “Україна і Українці”, впорядкований на основі фотоматеріалів початку ХХ століття, історичних та етнографічних відомостей.

На вулицях Берліна.

Художник їздив в експедиції, займався краєзнавчою роботою, колекціонував зразки народного мистецтва, стародруки, сімейні архіви – фактично рятував їх від нищення і небуття, його домашній музей, який став місцем сили шістдесятників, інтелігенції, мистців, етнографічно-мистецькою лабораторією самого Івана Гончара, уже в кінці 1960-х років налічував понад 7000 першокласних експонатів: прикраси, народні інструменти, кераміка, ікони, наївне малярство, килими, ткані і вишивані речі. Сам Іван Гончар писав у щоденнику: “Прийду я з міста в свою рідну хату-музей, – і ніби прийду з чужої країни в свою рідну. Вирує Хрещатик, гомонять вулиці і установи сивого Києва чужою, хоч і сусідньою мовою, а моя хата дзвенить рідною мовою, рідною піснею. Скрізь по місту кують брехні проти мого народу, плюють йому в душу, ображають його, зневажають, лицемірять і обпльовують його. А в моїй хаті своя свята правда, палке серце народу, його теплий дух, що огріває наші змучені душі”.

Музей Івана Гончара.

У 1993 році, після смерті Івана Гончара, указом Президента було створено музей його імені, сьогодні це Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара», який очолює художник Петро Гончар. 

Український арт-календар Український арт-календар , Спецпроект з історії українського мистецтва
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter