ГоловнаБлогиБлог Андрія Гуренка

«роздІловІ» — нероздільна взаємодія

«роздІловІ» варті того, щоб вигадати новий художній термін. «Міждисциплінарний проект» — визначення, що нагадує хімічний склад яблука: начебто все правильно, але ні смаку, ні кольору, ні форми. Між тим, доволі складно описати те, що відбувається, коли Сергій Жадан читає вірші, Томаш Сікора і Олексій Ворсоба грають, а Оля Михайлюк… пише? малює? Назвемо це перформативною піктографікою. При всій типологічній очевидності складових — вірші, музика, малюнки з рукописним текстом — сума-подія не має і, можливо, не потребує наразі чіткого жанрового визначення.

Проект розпочався ще 2013 року, й відтоді його автори двічі вважали творчий експеримент таким, що вичерпав себе. В ньому з’являлися і зникали відео й танець, титри й випадкові звуки, як от налаштування радіоприймача. Змінювалися вірші й склад учасників. Інтуїтивна внутрішня потреба упіймати «матеріал, що вислизає» (цит. Олексій Ворсоба) зумовила постійну плинність зовнішньої форми. Але в даному випадку ця риса переростає формат просто художніх пошуків, власне, мистецької кухні процесу. Ефемерність художнього жесту виявилась адекватною метафорою змін, що проростають крізь усталену систему понять і взаємовідносин, які на наших очах кришаться і втрачають певність обрисів. Банальності, на яких тримається світ, колапсують; занадто багато різновекторної інформації перетворюється на токсичне випромінювання «постправди», в якому стрілка компасу безпорадно крутиться між протилежностями, не в змозі вказати чіткий напрямок.

Олексій Ворсоба
Фото: Юрій Валко
Олексій Ворсоба

На сайті rozdilovi.org читаємо: «На рівні підсвідомого — на рівні звуків, почуттів і дотиків …про любов і ніжність, війну, забуття і смерть, воскресіння в спогадах, сміх і тишу, і знову — про любов і ніжність». Наче колообіг психологічних станів, що, як пори року, почергово змінюються. Метафоричність віршованого тексту узагальнює цю циклічність практично до міфологічного масштабу. Спресований у виступ, він парадоксальним чином має характер особистого звертання. В образотворчому мистецтві існує прийом, що увиразнює головний об’єкт максимально насиченим тлом-простором навколо нього. Подібним чином емоційна напруга взаємодії учасників проекту створює резонанс із власними переживаннями глядачів. Утворюється неначе потужний генератор, струм від якого йде окремо до кожної індивідуальної точки живлення. Не маючи рятівної линви наскрізного сюжету, конкретних героїв оповіді, автори проекту звертаються безпосередньо до почуттів. Така засаднича крихкість підвищує градус емоції до рівня, коли мистецька й життєва реальності набувають співмірності й співзвучності одна з одною. Тоді зрозумілим дивом стає постійне перетікання, взаємообмін між цими двома дійсностями. Паперова калька після одного з виступів трансформується в ліхтар, малюнок з іншого аркуша перетворюється на татуювання. Попри всю умовність художньої мови, виступ потребує від учасників граничної щирості. «роздІловІ» неможливо виконувати — їх можна тільки прожити...

Фото: Денис Овчар
Томаш Сікора
Фото: Юрій Валко
Томаш Сікора

Актуальність проекту «роздІловІ» не в прямому звертанні до новинного фактажу сьогодення. Переплавляючи разом герметичний інструментарій віршованих образів, музичних фраз і нотаток на берегах свідомості, вони центрують і кожного разу наново віднаходять цілісність атакованого ззовні світу. Як і сам проект, світ знаходиться в пошуках нової форми самого себе — мабуть, тому реальність потужно резонує з мистецьким висловлюванням. Ці взаємовідносини утворюють щільне символічне поле, що не обмежується тільки виступом. Так було 2014 року в Алчевську, де перформанс у садибі Мсциховського промаркував часовий переділ між відсутністю і появою блокпостів на дорогах.

Дуже часто обов’язкова для сучасного художнього акту документація має мало стосунку до самого твору, виглядає стороннім і необов’язковим додатком-наповненням, наче згусток рельєфної пасти під тонким шаром пігменту, що імітує корпусно покладену фарбу. В даному проекті звичний поділ на контекст і художню репрезентацію неможливий. Енергія речитативу Сергія Жадана отримує несподівану інтимність у мальованих пером лініях Олі Михайлюк. Музика Олексія Ворсоби і Томаша Сікори задає іншу емоційну ритміку сприйняття написаних на прозорих кальках щойно почутих слів. Те, що відбувається між ними, не вкладається в партитурний запис, існує тільки зараз і тільки в цьому місці. Можливо, тут найважливіша частинка «між», що суголосна «межі». І те, що поки не має назви, що народжується в проміжку взаємодії, що було раніше лише знаком пунктуації, розділовим знаком, наповнюється змістом і образом.

Ольга Михайлюк
Фото: Юрій Валко
Ольга Михайлюк

Здається, всі виступи проекту «роздІловІ» є стратиграфічними зрізами, шарами цілісної форми невідомого майбутнього. Тепер очікуємо наступної трансформації, коли окрім української зазвучать французька, чеська, німецька та італійська мови. «роздІловІ» — відкритий, ризоматичний проект. Подібний до фізичної природи світла, його часопростір розходиться хвилями подій по тканині реальності між корпускулами виступів. Далі буде.

*Проект реалізується за підтримки програми Culture Bridges. Партнер проекту — Польський Інститут в Києві.

22 травня о 21:00 проект відкриватиме міжнародний фестиваль КНИЖКОВИЙ АРСЕНАЛ. 

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook і Twitter