15 червня уряд Південної Африки не зміг виконати наказ свого власного верховного суду, щоб завадити виїзду з країни Омара аль-Башира. Рішення було винесене з тим, щоб змусити уряд виконати свої міжнародні та конституційні зобов'язання щодо Міжнародного Кримінального Суду та реалізувати два ордера на арешт президента Судану Омара аль-Башира. Суданський лідер, який відвідав Йоганнесбург для участі в саміті Африканського Союзу, звинувачується у скоєнні семи воєнних злочинів і злочинів проти людяності, а також трьох злочинів геноциду в Дарфурі.
Південна Африка приєдналася до довгого списку держав, які не змогли заарештувати і передати Омара аль-Башира до МКС - кожний подібний випадок є черговою зрадою сотень тисяч жертв, які загинули під час Дарфурського конфлікту.
Однак остання невдача була особливо сильним ударом. Напередодні саміту Африканського Союзу багато з нас думали, що аль-Башир не наважиться приїхати у Південну Африку, яка є не тільки однією із країн-засновниць МКС, але якою було також прийнятого досить жорстке національне законодавство щодо визнання юрисдикції Суду на своїй території. І він не лише приїхав, але й був прийнятий південноафриканськими посадовцями!
Передбачаючи, що це може статися, Правовий Центр Південної Африки, відома національна правозахисна група, швидко направив клопотання в Верховний суд провінції Гаутенг, закликаючи заарештувати аль-Башира та забезпечити його передачу до МКС. Зробивши жорстку заяву, що безкарність за злочини за міжнародним правом не може мати місця, суд спочатку видав тимчасове розпорядження, відповідно до якого аль-Баширу не дозволяється покидати Південну Африку, поки питання не буде остаточно вирішено. Головуючий Почесний суддя Ханс Фабріціус дав чітко зрозуміти, що південноафриканські державні установи були мають вжити всіх необхідних заходів для запобігання виїзду з країни аль-Башира.
Але цього наказу так і не було дотримано.
Вже на наступний ранок суд зібрався, аби вирішити, чи має уряд Південної Африки заарештувати президента аль-Башира і передати його МКС. В той час, як проходила зустріч, в ЗМІ з’явилася несподівана новина про те, що аль-Башир ймовірно вже покинув країну. Уряд Південної Африки це заперечив.
"Відповідно до інформації, якою ми володіємо як уряд, президент Судану знаходиться на території нашої країни", - відповідь на питання в суді державний радник. Часом відповіді держрадника були на межі абсурду: "... він може бути в кімнаті для відпочинку у готелі, або робити покупки".
Центральним у судовій дискусії постало питання щодо того, що саме має превалювати в Південній Африці: імунітет або безкарність. Уряд Південної Африки заявив, що дипломатичний імунітет глави держави має пріоритет, навіть якщо йдеться про безкарність за такі серйозні злочини, як геноцид і злочини проти людяності, за вчинення яких розшукується аль-Башир. Але рішення суду Південної Африки щодо правового обов'язку уряду своєї країни боротися з безкарністю і забезпечувати відповідальність за вчинення злочинів за міжнародним правом було чітким та недвозначним, навіть у випадках коли злочинець належить до когорти світових лідерів.
Суд постановив, що неспроможність уряду Південної Африки «вжити заходів щодо арешту або затримання аль-Башира» була несумісною з конституцією Південної Африки. Суд також визнав міжнародне зобов'язання Південної Африки перед МКС, заявивши, що уряд "повинен здійснити всі прийнятні заходи, щоби підготувати арешт президента аль-Башира...очікуючи офіційного запиту про його видачу від Міжнародного кримінального суду".
Але через декілька секунд після винесення цього рішення, уряд Південної Африки зробив поворот у протилежну сторону і підтвердив, що втікач дійсно покинув країну. По суті, в той час, коли імунітет було подолано в суді, уряд Південної Африки дозволив здобути перемогу безкарності.
Таке завершення гри було трагічним у багатьох аспектах, але і переможним одночасно. Система правосуддя в Південній Африці і громадянське суспільство змогли відстояти свою позицію, захищаючи жертв, підтримуючи здійснення міжнародного правосуддя та верховенство закону. Вкотре будь-яка неоднозначність, яка стосується міжнародно-правового зобов'язання Південної Африки щодо боротьби з безкарністю та забезпечення відповідальності за вчинення міжнародних злочинів, була чітко ліквідована судом.
У випадку Південної Африки навіть верховному суду не вдалося завадити уряду поставити під загрозу верховенство права і відмовитися виконувати ордери на арешт. Але все ж таки, цей випадок посилає потужний сигнал, що африканське громадянське суспільство, разом з правозахисниками, виступає за справедливість на всіх рівнях, і буде продовжувати це робити, незалежно від того, що можуть на це заявити політичні лідери.
Можливо, Африка в цілому ще не досягла золотого віку підтримки міжнародного правосуддя. Але є надія, що не все так похмуро, і Amnesty International буде продовжувати працювати з урядовими структурами та неурядовими організаціями по всьому континенту, щоб забезпечити притягнення до відповідальності винних в найстрашніших злочинах міжнародного права, незалежно від того, де б вони не знаходились.
Даний матеріал опубліковано в просвітницьких цілях для підтримки кампанії Amnesty International за ратифікацію Римського статуту Міжнародного кримінального суду в Україні. Приєднання України до Міжнародного кримінального суду дозволило б цій інстанції проводити розслідування воєнних злочинів, скоєних в ході конфлікту на сході України, і ініціювати судове переслідування воєнних злочинців. Більше про кампанію — http://amnesty.org.ua/what_we_do/icc_now/
Нетсанет Белай, директор з досліджень та адвокації Amnesty International в Африканському регіоні