Беппе Грилло после голосования на референдуме в Генуе, Италия, 04 декабря 2016 года.
Комік закріплюється через сміх
Італійці здебільшого взагалі не цікавляться українськими виборами. А ті, хто все ж цікавиться, кажуть: Зеленський — це такий український Беппе Грілло (а не Макрон, як, мабуть, бажається самому Зеленському).
Нагадаємо, Італія зараз має у правлячій коаліції традиційну партію — ультраправу “Лігу”, а разом з нею — популістський, народжений в інтернеті “Рух П’ять зірок”. А фронтменом “П’яти зірок” під час їхньої дороги до успіху був комік Беппе Грілло. Але наскільки правильним є таке бачення Зеленського з боку італійців, а також інших європейців?
На думку Якопо Якобоні, журналіста “Ла Стампи” та автора багатьох розслідувань і книг, присвячених політтехнологіям, це порівняння має право на життя: “Схожість не тільки в тому, що Грілло і Зеленський — коміки. Але й спосіб, у який вони це роблять: нападки на еліту, істеблішмент. Тобто це люди, які насправді також належать до істеблішменту, адже вони відомі актори, теж еліта, які однак хочуть представити себе месниками народу, використовуючи для цього сатиру.
Сатира — це засіб дискредитації. Змішуєш правдиву інформацію з вигаданою — і завжди можеш сказати: ну, це ж сатира. Навіть коли йдеться про неправду. Комік не бере на себе всю відповідальність за ті речі, які він говорить. І якщо хтось образився, можна завжди сказати: “Та це ж жарт! У вас що, зовсім почуття гумору немає?”. Такий тонкий спосіб просувати негативні або фальшиві речі, без відповідальності.
Друга схожість — це стосунки з Росією. Зараз є інформація про мейли, здобуті хакерами, з яких випливає, що електоральну кампанію Зеленського фінансувала в тому числі і Росія. Крім того, зверніть увагу: у його скетчах всі україномовні персонажі — заколотники, націоналісти. Ніколи там не йдеться про Крим, про війну у Донбасі. Це випадковість? Але ж “П’ять зірок” в Італії поводяться так само, їхні дискурси звучать так само. “П’ять зірок” на початку свого існування не були проросійськими, а потім різко повернулися обличчям до Кремля. Відтоді вони повторюють наративи РТ, “Спутніка” і т.п.”
Якопо Якобоні нагадує, що в Україні є серйозні інструменти з протидії фейк-ньюз: Стопфейк, Дізінфопортал, Європейська агенція з протидії російській дезінформації.
“Але комік — інша річ, він входить в голову через сміх, через мейнстрім, - каже експерт. - Нарешті і у “П’яти зірок” і у “Слуги народу” є така спільна риса, як певна віртуальність кандидата: у роки становлення “П’яти зірок” вони теж не брали участь в якихось офіційних дебатах. Їхній ідеолог, спеціаліст з інтернету та НЛП Джанроберто Казаледжо, взагалі дуже не любив “світитися”. Як “П’ять зірок”, так і команда Зеленського більше є рухом “проти еліт”, а не виразно “за” щось.
В той же час незалежний експерт з міжнародних відносин, автор книги про Україну Лука Ловізоло вважає, що порівняння Зеленського з Грілло є не зовсім слушним: “Беппе Грілло ніколи не балотувався на жодну посаду, був тільки фронтменом та гарантом, - нагадує експерт. - Його політична сила пов’язана з одним міланським приватним підприємством. Зеленський був “вигаданий” підприємцем, Коломойським, який має минуле типового пострадянського олігарха, і який має імперію набагато більшу, аніж в творців “П’яти зірок”.
До того ж — і тут Ловізоло наводить думку іншого експерта, журналіста, що спеціалізується конкретно на українських питаннях Массіміліано ді Паскуале: “не забуваймо, що партія Грілло працювала кілька років, аби здобути прихильників, і має свою політичну програму (хай навіть небезспірну). Зеленський же був вигаданий з нуля”.
На думку ж Якопо Якобоні, все-таки схожість за формою, методами та дискурсами між італійською правлячою “Рух П’ять зірок” та Зеленським у разі його обрання цілком може привести до встановлення тісних стосунків між ними. “Такий альянс мене не здивував би. Але навряд чи можна буде порадіти цій дружбі”, - додає експерт, наголошуючи, що сама Італія входить в темні часи, з економічними труднощами, повільним наступом на права людини та зменшенням стійкості населення до агресивної дезінформації.
Росія у 300 км від Будапешта
А чи є в Італії розуміння того, що ці українські вибори можуть стати ключовими для всього ЄС? Всі експерти відповіли одностайно: ні, на жаль, такого розуміння немає. Середній європеєць взагалі не дуже хоче вникати у те, чим нині є Росія, а чим Україна, і що там за війна точиться “десь далеко”. Лука Ловізоло: “Суспільна думка дуже мало знає про конфлікт між Росією та Україною і взагалі про країни колишнього СРСР.
Італія традиційно приділяє не надто багато уваги міжнародній політиці, а журналісти часто слабко підготовані. Дуже мало хто з них знає мови та історію Східної Європи. До того ж, в Італії залишився спадок комуністичного мислення: є, мовляв, “хороший” Схід, а є “поганий капіталістсьский” Захід. Багатьом тут здається, що Україна — це така частина Росії, яка зараз пручається, але потім таки повернеться “додому”.
Людей, які визнають небезпечність зовнішньої політики Кремля для Європи дуже мало, і вони майже не мають голосу в великих ЗМІ, зазначає експерт і наводить приклад: “Нещодавно деякі великі газети оприлюднили журналістські розслідування щодо зв’язків між італійськими політичними партіями та Росією. Ці розслідування швидко “згасли”, цю тему не підхопили ток-шоу, які власне і формують громадську думку широкого загалу, що залишається зачарованим міфом про Путіна, про Росію та СРСР.
Така поведінка — результат неусвідомлення: італійці взагалі не уявляють, з чим ви вони зіткнулися, якби Італія стала сателітом Росії та азійських країн. Щоправда, легке занепокоєння було помічено, коли Італія підписала декларацію про наміри приєднатися до китайського проекту Нового Шовкового шляху”.
Звичайно, у випадку України, зазначає Лука Ловізоло, дуже багато залежатиме від конкретних кроків нового — потенційного — президента. “Боюсь, однак, - додає він, - що велика частина Західної Європи не дуже турбує доля України”, і наводить слова першого секретаря української комуністичної партії часів перебудови, Володимира Щербицького: “Захід не має інтересу в процвітанні України”. На щастя, Щербицький дещо помилився: Захід, принаймні частково, підтримав Україну. Але, власне, частково: суспільна думка залишається досить байдужою.
“Сумно, але це так: європейці не розуміють: якщо впаде Україна, то вони матимуть Росію за 300 км від Будапешту. А для тих, хто знає сьогоднішню Росію та сучасні динаміки міжнародних стосунків, це дуже тривожна перспектива”, - підсумовує Лука Ловізоло.