ГоловнаСвіт

Єгор Божок: похід з дипломатії в розвідку і назад

В кінці січня цього року голова Служби зовнішньої розвідки Єгор Божок розповідав LB.ua в своєму кабінеті у «Лісі» - офісі зовнішньої розвідки під Києвом, про опір реформам в розвідці і ділився майбутніми планами. Тоді він демонстрував впевненість і нічого не вказувало на можливі зміни в його становищі. Але вже через два з половиною місяці ми зустрічаємось з ним в іншому кабінеті і в іншому місці – в центральній будівлі МЗС, куди його перевели з «Лісу» на посаду заступника міністра закордонних справ. Тут він курує безпекові питання і питання гібридних загроз.

Сенс такої ротації він пояснює тим, що "виконав на минулій роботі головне завдання - оживити "Ліс". А тепер в МЗС має показати, як "користуватися тим, що робить “Ліс”". 

Божок охоче розповідає про НАТО і це зрозуміло – цією темою він займався ще до походу в СЗР, працюючи в постійному представництві України при НАТО в Брюсселі. Тоді керівником постпредства він так і не став (довго був виконуючим обов’язки), але наразі склалось так, що став на щабель вище попередньої посади.

На момент розмови крісло голови СЗРУ залишається вакантним і тому піднімаємо питання про потенційних кандидатів на посаду голови. Також Божок вимушений розповісти не тільки про зроблене на посаді, так і про скандали, що супроводжували його діяльність.

Фото: Макс Требухов

У вашому інтерв'ю Соні Кошкіній майже три місяці тому нічого, як кажуть, не передрікало змін: Ви ділилися планами і здавалось нікуди не збирались іти. Як же так сталося, що Вас перекинули з керівника повноцінного самостійного відомства на другі ролі в МЗС? Чиє це було рішення і чому?

По-перше, МЗС — це дуже комплексна структура. Павло Клімкін організував роботу в міністерстві таким чином, що кожен з його заступників має свій трек, він абсолютно повністю самостійний в його реалізації, відповідно до завдань і курсу, визначеного президентом України. І звісно, скоординованих з міністром принципових позицій.

Це дуже важливо, бо обсяг завдань, який стоїть перед міністерством настільки великий, що якщо ми будемо чітко сповідувати класичну філософію: чіткої субординації, ні кроку вправо-вліво без дозволу керівництва, то нічого не вийде, ми просто не зможемо ефективно протидіяти всім сьогоднішнім загрозам на міжнародній арені.

По-друге, коли президент мене мобілізував з дипломатії в зовнішню розвідку, то переді мною ставилося завдання оживити “Ліс”, вдихнути туди нове життя і щось змінити. А для цього треба було змінити всю філософію роботи “Лісу”. Тому як реципієнт їх продукту я прийшов туди і пояснював їм, що потрібно.

Свої місію в “Лісі” я виконав. Але працюючи там я зрозумів, що і МЗС не до кінця вміє користуватися тим, що робить “Ліс”. Тому зараз я потрібен тут — щоб звести нарешті все це до кінця. В цьому і є задум мого переміщення.

В МЗС я відповідаю за безпекову політику: починаючи з РФ, закінчуючи нерозповсюдженням ядерної зброї, експортним контролем, військово-технічним співробітництвом і НАТО. Відповідно, у цій роботі у сфері безпекової політики діяльність такої структури як Служба зовнішньої розвідки України є найбільш потрібна. Звичайно, я продовжуватиму і надалі активну взаємодію з моїми колегами з СЗР, більшість з яких стали моїми друзями за ці півтора роки.

Ви сказали, що в МЗСі виконуєте не тільки розпорядження міністра. А кого ще?

В МЗС я замикаюсь тільки на міністра. Я мав на увазі, що зовнішню політику в Україні за Конституцією визначає президент. А міністр, його заступники і всі решта забезпечують реалізацію того тренду, треку і магістральних ліній, які визначаються президентом.

Ваше призначення в МЗС скидаєтья на “почесне заслання”...

Я би не побажав жодному з своїх ворогів такого почесного заслання: не встиг розпакувати свою папку з документами, як уже поїхав у відрядження і тільки сьогодні вночі повернувся з відрядження зі сходу України, де проводив низку зустрічей в Луганській і Донецькій областях, в штабі ООС. На наступному тижні знову у відрядження, потім знову і знов. Тому та динаміка, яку отримав з першого дня призначення на посаду, не дозволяє жодним чином говорити, що це якесь заслання чи пенсія.

Фото: Макс Требухов

Враховуючи виборчу ситуацію в Україні – як довго плануєте залишатися на цій посаді?

Президенту, міністру і народним депутатам України я завжди говорив, говорю і буду говорити: я солдат України і готовий служити там, де мені скаже держава. І служити стільки, скільки вона вважає за потрібне. Тому скільки я тут пробуду — визначати не мені.

Який же ви солдат, тепер Ви капітан...

Дійсно, я гордий з того, що перед поверненням в запас мені присвоїли чергове військове звання капітана.

ПРОБЛЕМА КАДРІВ ІСНУЄ НЕ ТІЛЬКИ В ЗОВНІШНІЙ РОЗВІДЦІ

Що вдалося зробити в СЗРУ за півтора роки роботи?

Я був відряджений туди президентом України для того, щоб оживити «Ліс», змінити їх світогляд і повернути розвідку в систему державного механізму. Щоб вона почала приносити користь. Для цього треба було абсолютно поміняти доктрину роботи зовнішньої розвідки. Це вдалося зробити - Президент підписав концепцію реформування СЗР відповідно до стандартів НАТО.

По-друге, треба було оптимізувати структуру, зробити її мобільною і ефективною. Вона має забезпечити відповідний коефіцієнт корисної дії і оптимальне використання коштів платників податків. Ми це також зробили – проект структури лежить у президента і я думаю, що невдовзі він його затвердить. Це таємні документи і, звичайно, суспільство про них знати не буде.

Далі про фінансування: парламент за ініціативи президента вдвічі збільшив бюджет СЗРУ. Ще в тому році ми виділили службовцям СЗР 70 квартир. Такого не відбувалося останні 10 років, можете перепитати.

Але головне – люди почали відчувати свою потрібність, відновилась зворотня реакція від споживачів інформації, почали ставитись не теоретичні, а конкретні практичні завдання. Відновився постійний контакт Служби з АП, міністерствами, апаратом Ради нацбезпеки, урядом і навіть парламентом. Розвідка знову стала потрібна.

Багато розвідників отримали державні нагороди, про які, на жаль (чи на щастя) сказати не можна. В людей почав прокидатись ентузіазм, професійний азарт. На щастя, в «Лісі» все ще є фанати своєї справи, які готові працювати, як то кажуть, «за ідею» якщо їх робота комусь потрібна.

А людей звільняли?

Проблема кадрів існує не тільки в зовнішній розвідці. Проблема людей зі старим радянським мисленням залишається універсальною для України, такі люди все ще присутні. Для їх зміни потрібен час і зміна поколінь завершить цей процес. Головне – задати рамки і тренди. Що ми і зробили.

Анатолий Баронин
Фото: facebook/Anatolii Baronin
Анатолий Баронин

Кузнею кадрів для СЗР є профільний інститут. З ним теж пов’язаний скандал про нібито неправомірне призначення Вами керівником Анатолія Бороніна...

Анатолій Станіславович Баронін дійсно працює в СЗР України на посаді консультанта голови служби. Щоб забезпечити реформу навчального закладу СЗР України мною було йому доручено виконувати обов’язки керівника цього навчального закладу. Його головне завдання – перетворити цей інститут з бюджетоспалюючого санаторію для непотрібних на оперативній роботі співробітників служби в компактний, дійсно ефективний і продуктивний навчальний заклад. З цим Баронін успішно справляється: розроблена нова доктрина, нова структура, оптимізовані і запроваджені нові навчальні програми, суттєво розширено спектр дисциплін, за якими будуть готуватися українські розвідники. А найближчим часом на рівні уряду будуть прийняті відповідні організаційні рішення. 

До речі, він допомогає налагоджувати міжнародну взаємодію української розвідки, зокрема з навчальними закладами країн-партнерів по НАТО: насамперед зі США, Великою Британією і Ізраїлем. І, як це не прикро, Анатолій Станіславович є першою людиною, яка стала на чолі навчального закладу СЗР, з вільним володінням англійською мовою.

ПРЕЗИДЕНТУ Є З КОГО ВИБИРАТИ НА ПОСАДУ НОВОГО ГОЛОВИ СЗР

Як пройшло розставання з СЗР?

Було сумно... І коли заходив було сумно, і коли виходив — теж було сумно. Але сумно по різному: багато співробітників СЗРУ з сумом сприйняли мій перехід. І справа не в персоні, а в тому, що колеги хочуть, щоб робота продовжувалась: мене проводжали фразою “що ж ви так рано пішли, ми ж не закінчили”. Проте все продовжується, незалежно від того, чи я є на цій посаді, чи ні. Оскільки я переконаний на 100%, що замість мене президент призначить ту людину, яка продовжить той магістральний курс, який він же сам і визначив.

Звичайно, сумували не всі — хтось ще не чекаючи поки вийду за ворота уже відкорковував шампанське.

Кого призначить президент на вашу посаду?

Це прерогатива президента. Я своє бачення і свої рекомендації Верховному Головнокомандуючому з цього приводу надав.

В ЗМІ називались кілька кандидатур: керівник військової розвідки Василь Бурба, заступник генпрокурора Євген Єнін, ваші заступники Алєксєєнко і Сємочко.

Ще було прізвище заступника голови АП Валерія Кондратюка і дипломатичного радника голови СБУ Валерія Гребенюка. Тобто версій дуже багато.

Але серед цих прізвищ є дійсно та людина, яка й стане головою СЗР?

Президент вирішить. Можу лише сказати, що заступник генерального прокурора Євген Єнін є професіоналом і патріотом України. Генерал-полковник Бурба за час нашої служби в одній сфері взагалі став для мене більше ніж колегою, а добрим приятелем. Тому що дуже багато речей ми робили разом. За ці півтора роки нам разом з Бурбою вдалося зробити унікальну річ: вперше в історії незалежної України зовнішня розвідка і розвідка міноборони перестали бути ворогами, вони почали підтримувати і доповнювати одна іншу. Мені здається, що от така синергія — це те, що нашій країні потрібно.

Слава Богу, президенту є з кого вибирати.

Фото: Макс Требухов

КВАРТИРА І ІНШІ СКАНДАЛИ

Ваш перехід з СЗР був ознаменований скандалом з ніби-то незаконною приватизацією службової нерухомості на вашу користь. Наскільки це відповідає дійсності?

Дякую за це запитання. Оскільки воно було пов’язане з оперативною діяльністю, то я довго тримав тишу з цього приводу. Але раз ви це питання порушили, то, як я розумію, мені не вдасться уникнути відповіді і тепер уже немає оперативної необхідності приховувати правду.

В ході попереднього інтерв'ю я говорив про загрози зовнішнього втручання у внутрішню політичну ситуацію в Україні і втручання у виборчий процес.

… і про додаткових 350 млн доларів на роботу російських спецслужб в Україні.

...і про велику кількість різних методів, засобів і технологій, які з високою вірогідністю могли бути використані. Так от завдяки професійній роботі і чіткій і системній взаємодії між розвідспільнотою, Службою безпеки України переважну більшість спроб вдалося нейтралізувати.

Що не вдалося всім спільно побороти — так це так званий “чорний піар” і його використання для дискредитації і впливу на громадську думку, особливо в контексті виборчого процесу.

За останній час - думаю, що з початку війни, українське суспільство стало дуже агресивним і залюбки сприймає будь-яку негативну річ. Погодьтесь, дуже важко широко розповсюдити інформацію про щось хороше в Україні, але як тільки буде щось погане, то це розлітається моментально. Саме цю технологію активно використовували ті, хто хотів вплинути на виборця, на громадську думку і на виборчий процес в Україні.

Використовувалися абсолютно різні інструменти, серед яких і “корисні ідіоти”. До них відношу так званих ображених, недооцінених, непрофесіоналів чи імітаторів. І тих людей, які просто недостойні того, щоб отримувати кошти платників податків за свою бездіяльність. Сповідуючи таку політику і роблячи відповідні кроки протягом півтора року я, звісно, нажив собі дуже багато ворогів. Тих, хто вважав, що я їх несправедливо звільнив, усунув з посади, недооцінив, або не призначив на керівні посади — незважаючи на вимоги прямим текстом, чи прохання з усіх боків.

Так а з квартирою що?

Ситуація з квартирою є дуже простою. Коли я заступив на посаду керівника СЗР, то підрозділ внутрішньої безпеки (ВБ) відразу порушив переді мною питання про необхідність охорони мене і моєї родини. Але за законом державна охорона надається президенту, прем’єр-міністру, голові ВР України, міністру закордонних справ, але точно не голові СЗРУ і я не наважився просити про охорону у президента.

Фото: Макс Требухов

Проте невдовзі після мого призначення підрозділ внутрішньої безпеки СЗР запобіг нападу на квартиру, де я жив. І тому за наполяганням оперативників ВБ була розроблена операція з легендування мого реального місця проживання. Одним з елементів якої була прописка мене за іншою адресою. Коли вибирали місце, то було два варіанти: використати для цього одну з квартир, придбаних СЗРУ для своїх співробітників (а це означало б заблокувати її отримання тими, хто її так довго чекав), або використати протокольне помешкання, яке належало службі років 15. Вибрали другий варіант.

Ось власне і пояснення, чому службове помешкання СЗР України асоціювалося з її керівником колишнім Єгором Божком.

Фізично Ви в ній жили?

Ніколи не жив. Був у ній один чи два рази, зараз вже точно й не пам’ятаю. Після звільнення з СЗР мене було одразу виписано з цієї квартири, жодного стосунку до неї не маю. Так що вона належала і належить державі в особі СЗР України.

Як думаєте, хто вкинув цю інформацію?

Я не думаю, я знаю. Але я не вважаю за потрібне говорити про це вголос.

От чому я почав з технології «чорного піару»? Тому що мій випадок не поодинокий. «Чорний піар» став ключовим інструментом впливу на цьогорічні вибори в Україні. Атака була спрямована не стільки проти мене, скільки проти одного з кандидатів в президенти, який власне напряму і призначає голову СЗР. А працює це дуже просто: щоб навісити ярлик людини, яка їла рибу достатньо просто торкнутися до неї руками, вимазаними в рибі.

В тому ж інтерв’ю Ви розповіли про своїх іноземних колег і, назвавши прізвище британського розвідника…

Сари Макінтош.

Так. І критики почали казати, що Ви викрили співробітника спецлужби.

Ну викриття працівника спецслужби можливо лише тоді, коли працівника спецслужби спіймають на гарячому.

Оприлюднення особистих даних та приналежності до розвідслужб також належить до чутливої інформації.

Те, що Сара Макінтош очолювала в Форін Офіс Великої Британії департамент, який курував МІ6, жодним чином не приховується британською стороною – почитайте біографію пані Макінтош на сайті НАТО.

Посол Великобританії в НАТО Сара Макінтош
Фото: EPA/UPG
Посол Великобританії в НАТО Сара Макінтош

Але зараз не про це. Я вважаю, що за час роботи на попередній посаді, мені вдалося добре наступити на хвіст Росії та її проксі, які намагалися завдати шкоди українським інтересам. І саме тому я думаю, що моя персона цікава спецслужбам РФ. В першу чергу тим, як я реалізував анонсований мною з самого початку курс на зближення української розвідки з розвідками НАТО, особливо з США і Великої Британії. Так от хочу нагадати, що невдовзі після мого початку роботи в СЗР у французькому виданні з’явилася публікація, що Порошенко і Божок продали розвідку американцям. І після завершення роботи в СЗР України та повернення в міністерство закордонних справ буквально на наступний день теж у французькому виданні з’явилася публікація, з посиланням на інтерв’ю LB.ua, про те, що я когось «здав».

Це була публікація всього на один абзац, замітка в стінгазеті як то кажуть. Тому одразу стало очевидно, що російські спецслужби мають у Франції хорошого резидента. Але вплинути якось на мої стосунки з британськими дипломатами їм не вдалось.

До речі, перший, хто мене привітав на новій посаді з протокольним візитом ввічливості, була посол Великої Британії в Україні Джудіт Гоф.

Привіт від Сари Макінтош передавала?

Вони добре знайомі, працювали разом в Форейн Офісі. До речі, я сам порушив це питання на зустрічі, тому що я хотів розставити всі крапки над «і» в разі, якщо це викликало якесь невдоволення чи може обурило британську сторону. Але ні, вони навіть не звернули на це уваги. Тому що ця публікація була зорієнтована на українського споживача: особливо зважаючи на те, як її не поширили в західних ЗМІ, і як активно її почали мусувати в ЗМІ вітчизняних.

ВМС УКРАЇНИ – НАСТУПНИЙ СПІЛЬНИЙ З НАТО ПРОЕКТ ПІСЛЯ ССО

Вашою сферою відповідальності в МЗС є безпековий блок. 4 квітня НАТО святкувало в Вашингтоні 70 річницю від дня народження. Подія, насправді, контроверсійна: з одного боку було зроблено дуже багато важливих заяв, а з іншого - понижений рівень представництва на цьому заході викликає здивування. Чи отримав Київ якийсь сигнал щодо майбутнього України в НАТО?

Дійсно, 4 квітня в вузькому родинному колі і без пафосу 70 років відсвяткував найбільш успішний оборонний альянс у світі. Хоча я би не сказав, що рівень був понижений. Та й про вагу організації говорить скоріше не рівень святкування цієї події, а те, яке місце і роль вона займає в світі на сьогодні. А це своєрідний «золотий мільярд»: сукупне населення всіх 29 найбільш розвинутих, прогресивних, високотехнологічних і успішних країн-членів Альянсу складає майже мільярд осіб (950 мільйонів, якщо додати Україну, то буде мільярд). Це говорить саме за себе.

По-друге, в грудні цього року в Лондоні відбудеться черговий саміт НАТО – тому можна вважати, що як гарний ювілей 70-й день народження святкуватиметься весь рік.

Міністри закордонних справ країн-членів НАТО під час зустрічі з нагоди 70-річчя Організації
Північноатлантичного договору у Вашингтоні, 4 квітня 2019.
Фото: EPA/UPG
Міністри закордонних справ країн-членів НАТО під час зустрічі з нагоди 70-річчя Організації Північноатлантичного договору у Вашингтоні, 4 квітня 2019.

Україна не була запрошена безпосередньо на захід, але наші представники були присутні у Вашингтоні. Зокрема, в заходах брала участь віце-прем’єр України з питань європейської і євроатлантичної інтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе. Так що на цьому дні народження про нас не забули. Але головне не участь в дні народження, а головне, що ж за результатами цього святкування було вирішено щодо України.

По-перше, в заяві генерального секретаря НАТО за підсумками вашингтонських зустрічей є абсолютно чіткі позиції. Перша: Україна має право бути членом НАТО і НАТО це визнає. Друга: ніхто крім України і НАТО не може вирішувати коли і як Україна стане членом Альянсу. Третя: членство України, а також Грузії в НАТО не є провокацією проти РФ.

Практично ж за результатами вашингтонської зустрічі ухвалено пакет додаткових заходів в регіоні Чорного моря. Його завдання - посилити безпеку союзників і посилити стримування російської агресії в акваторії Чорного моря.

Окремою позицією тут присутня Україна. План передбачає посилення безпекової підтримки України, особливо на фоні агресивної політики РФ в акваторії Чорного і Азовського морів, а також Керченської протоки. Зміцнення її військово-морських сил, берегової оборони. Посилення розвідки і спостереження за ситуацією в акваторії цих двох морів. І забезпечення постійного перебування в акваторії Чорного моря морських сил і засобів НАТО на ротаційній основі. Зараз в Одесі перебувають фрегат військово-морських сил Канади "Торонто" і військово-морських сил Іспанії "Санта-Марія". Після їх виходу за акваторії Чорного моря зайдуть нові кораблі. Це є ще одним елементом стримування російської агресії.

Як Україна відзначила цей ювілей?

Ми вирішили, що МЗС відсвяткує 70-річчя НАТО на сході. В ході свого відрядження до Донецької та Луганської областей проходили зустрічі із громадськістю, науковцями, урядовцями, військовими, де дуже багато і широко говорили на теми НАТО, навіщо нам потрібне НАТО, навіщо Україна потрібна НАТО, як нам НАТО допомагає, наскільки це серйозно і надовго.

Нагадаю, що на Варшавському саміті НАТО Україна отримала безпрецедентний в історії Альянсу інструмент посилення спроможностей країн-нечленів: комплексний пакет допомоги, що складається з 6 трастових фондів у різних сферах. І посилення військово-морських спроможностей України - ще один елемент цього комплексного пакету допомоги, він є логічним продовженням уже вжитих за останні роки заходів.

Наприклад, разом з спеціалістами морського командування НАТО завершено розробку доктрини застосування військово-морських сил України. Тепер ми переходимо до практичної складової, до нарощування конкретних спроможностей: маю на увазі плав-засобів, бойових кораблів; підготовки персоналу, розбудову берегової охорони, системи військової тактичної розвідки і спостереження, зв’язку командування і управління, формування морської піхоти відповідно до стандартів НАТО. Все це в комплексі дасть нам ті військово-морські сили, які має потребувати Україна у майбутньому, враховуючи наявність поруч агресивного і великого сусіда.

Приклад успішної взаємодії з НАТО з подібних питань в нас вже є – це Сили Спеціальних Операцій (ССО), які від початку і до кінця, від розробки доктрини до навчання персоналу і військовослужбовців, їх оснащення, обладнання і т.д., були зроблені з НАТО.

Я переконаний, що такий же результат буде у нас і з військово-морськими силами.

Командно-штабні навчання *Шторм 18* ВМС України
Фото: navy.mil.gov.ua
Командно-штабні навчання *Шторм 18* ВМС України

НАРОД МАЄ СТАТИ ГАРАНТОМ ВІД САБОТУВАННЯ НАСТУПНИМ ПРЕЗИДЕНТОМ КУРСУ НА ЄС ТА НАТО

Президент Петро Порошенко оголосив, що на Лондонському саміті буде подано заявку України на отримання Плану дій по членству (ПДЧ). Якщо президентом буде інша людина, то чи не зміняться Києва щодо намірів про ПДЧ?

Президентом України були ініційовані зміни до Конституції України щодо чіткої фіксації в конституції України обов’язковості курсу України на членство в НАТО і ЄС. І саме цим президент гарантував, що незважаючи на особу президента в Україні наступні 5 чи 20 років, обов’язок забезпечити інтеграцію України в ЄС і НАТО залишиться.

Але наступний президент може просто тихо саботувати подачу цієї заявки. Хто повинен стати гарантом виконання президентом цього наміру?

Гарантом виконання цього процесу має стати український народ, який зробив відповідальний вибір у другому турі виборів президента.

Як думаєте, яке рішення може бути прийнято в Лондоні на наш запит по ПДЧ?

В Лондоні на наш запит про ПДЧ ніяких рішень бути прийнято не може апріорі. Тому що будь-яка заявка має бути розглянута, обговорена. На це потрібен час.

Президент України просто вважає, що саміт є гарною нагодою порушити очі-в-очі безпосередньо перед всіма лідерами країн-членів НАТО питання про те, що Україна дозріла перейти на рівень Плану дій щодо членства. І це при тому, що на практиці ми вже його виконуємо, нам потрібно лише надати цьому відповідний політичний контекст.

ПДЧ буде важливим завданням для майбутнього президента, незважаючи на його прізвище…

Так, завданням майбутнього президента буде формування політичного рішення щодо забезпечення приєднання України до Плану дій щодо членства в НАТО. Тут дуже знадобиться здатність напряму комунікувати зі своїми колегами лідерами країн-членів НАТО, здатність і вміння переконувати і схиляти на свій бік. На сьогодні нам вдалося схилити на свій бік дуже багато лідерів країн-членів НАТО, і щиро сподіваюся, що таку тенденцію вдасться зберегти після другого туру президентських виборів в Україні.

Вадим Пристайко, який зараз є представником місії України при НАТО, заявив нашому виданню, що членству України в НАТО не завадить наявність територіальних проблем в Україні.

Існуюча у нас ситуація - це не територіальні проблеми. Це агресія і окупація. Яку, я все ж таки глибоко переконаний, нам вдасться позбавитися до моменту, коли на порядку денному буде стояти питання приєднання України до НАТО.

А територіальні проблеми – це наявність у України претензій до когось з членів Альянсу, чи наявність у когось із союзників територіальних претензій до України. Цього немає. Є тільки одна країна, у якої є територіальні претензії до України, і вони не обмежується тимчасово окупованими територіями, а охоплюють всю територію України. Тому саме членство України в НАТО дозволить зняти цю територіальну проблему.

Фото: Макс Требухов

«ЧОРНИЙ ПІАР» - ОДНА З НАЙБІЛЬШ СЕРЙОЗНИХ ЗАГРОЗ ЗОВНІШНЬОГО ВТРУЧАННЯ У ВИБОРЧИЙ ПРОЦЕС

Ще один напрямок вашої відповідальності в МЗС - це гібридні загрози. В інтерв’ю Соні Кошкіній Ви заявляли про те, що наявна інформація про додаткове фінансування російськими спецслужбами на дестабілізацію ситуації в Україні, пов’язану з виборами. Як ви бачите реалізацію цього впливу перед другим туром виборів? Чи бачите ви цей вплив безпосередньо в РФ? Чи це суто наші внутрішні якісь політичні розборки, які не мають відношення до третіх сторін?

РФ продовжить активні спроби вплинути на виборчий процес в Україні не тільки в другому турі, але і протягом цього року в принципі, бо наприкінці року у нас ще й парламентські вибори, які не менш важливі для належного розвитку нашої держави.

Дійсно, завдяки злагодженій роботі розвідувальних органів, спеціальних служб, правоохоронних органів України, міжнародній підтримці з боку наших стратегічних партнерів вдалося убезпечити перший тур виборів від більшості гібридних впливів. Починаючи від кібератак, завершуючи спробами контрольованого хаосу, про що говорила кіберполіція України і СБУ, та Нацполіція.

Втім, не вдалося до кінця хеджувати використання підвищеного рівня агресивності і негативу в українському суспільстві, який об’єктивно сформувався за 5 років життя в постійній війні з боку сусідньої країни. Йде вплив на імідж всіх кандидатів на високий державний пост за допомогою «чорного піару». І я вважаю, що у другому турі це буде одна з найбільш серйозних загроз зовнішнього втручання у виборчий процес.

Але єдиним інструментом, який дозволить ефективно протидіяти цьому – це не можливості спецслужб або правоохоронних органів чи інших державних інституцій. Це свідомість громадян, їх адекватна оцінка ситуації і глибинний аналіз всієї інформації.

Людям потрібно пояснювати і роз’яснювати. І непересічна роль в цьому питанні відводиться медіа. Від того, наскільки коректні і високостандартні будуть наші медіа в процесі другого туру президентських виборів України, багато в чому залежить майбутнє нашої країни.

Закликати медіа до совісті – це безперспективно…

Точно так само як закликати до совісті тих, хто захоплюється «чорним піаром». Чи закликати не вірити чуткам, коли люди їх люблять.

Як сказав ваш колега-дипломат Дмитро Кулеба в своїй чудовій книзі - інформаційну війну виграти не можна, її можна вести постійно, отримуючи ті чи інші локальні перемоги/поразки. Тобто вона інколи не закінчується. Принаймні, поки у ініціатора є ресурси її вести.

Він же сказав, що творчий і нестандартний підхід в протидії цим гібридним впливам вартує значно більше тих бюджетів, які виділяються на ці питання країною-агресором.

Ігор СоловейІгор Соловей, журналіст
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram