Всі публікаціїСвіт

Путін-3

Після 7 травня 2012 року – дня інавгурації Володимира Путіна – почався новий відлік політичної історії як для партнерів, так і для суперників найбільш впливового російського політика. Як ніколи раніше Путін-3 таїть у собі багато прихованих загроз, які сьогодні практично неможливо прорахувати і передбачити. Однак група глобальної розвідки Gеostrategy спробувала систематизувати найбільш небезпечні виклики для України, які нестиме міжнародна діяльність новообраного Президента Росії. Така систематизація дозволяє створити цілісну картину викликів та загроз, до яких Києву треба бути готовим вже ближчим часом.

Фото: EPA/UPG

Хто опиняється під найбільшою загрозою? Ера В.Путіна, яка розпочалася у 2000 році, не закінчувалася після того, як у 2008 році він тимчасово втратив посаду президента Росії і був призначений прем’єр-міністром. Військова інтервенція проти Грузії у серпні 2008 року та різке охолодження українсько-російських відносин влітку 2009 року були ініційовані не тодішнім російським Президентом Дмитром Медведєвим, а саме прем’єром Володимиром Путіним, який впродовж останніх 10 років цілеспрямовано вибудовує концепцію по відродженню військово-політичного союзу за участю країн-членів колишнього Радянського Союзу.

За оцінками Geostrategy, третій прихід Володимира Путіна на посаду президента несе найбільшу кількість прямих небезпек саме для керівників держав країн-членів СНД. У цьому контексті необхідно враховувати наявність в Москві низки доволі ефективних механізмів, які все ще продовжують ефективно впливати на внутрішні процеси в країнах СНД, в тому числі в Україні. Зокрема, їх можна згрупувати наступним чином:

- контроль російського капіталу над низкою важливих підприємств, які працюють в країнах СНД;

- наявність російськомовного населення та політика Росії щодо російськомовних громадян (впровадження концепції «Русского мира» буде інтенсифіковано);

- залежність економік країн СНД від російських енергоносіїв;

- наявність російських військових баз на території країн СНД;

- наявність у російської сторони військо-політичних інструментів, які можуть створити нові регіональні конфлікти;

- зв'язок між представниками спеціальних служб Росії та країн СНД.

Така ситуація означає, що з поверненням В.Путіна на посаду президента проросійські рухи в країнах СНД будуть значно активізовані. В умовах високих цін на енергоносії російська сторона буде мати фінансову можливість підтримувати діяльність таких проросійських рухів, що дозволить Москві розбалансовувати внутрішню ситуацію в країнах СНД та їх зовнішньополітичні пріоритети.

Зазначені небезпеки є особливо гострими в умовах відсутності ефективних струмуючих інструментів, які б могли використовуватися як в середині країни, так і пози її межами.

В Росії відсутня політична опозиція. Тому В.Путіна немає кому стримувати

Характер проведення у 2012 році в Російській Федерації парламентських та президентських виборів дають підстави говорити про те, що сьогодні та у ближчій перспективі в Росії не буде існувати ефективної опозиції, яка б могла хоча б у мінімальній мірі впливати на зовнішню політику В.Путіна.

Фото: EPA/UPG

Акції протесту, проведені в Москві та інших великих російських містах напередодні та після проведення парламентських та президентських виборів, вказують на те, що російські опозиційні рухи поки що не визріли і тим більше не набули загальнодержавних масштабів. Кілька висновків можна зробити на цьому етапі:

1) середній клас починає бути незадоволеним безальтернативною політикою тандему Путін-Медведєв;

2) в лавах опозиції з’являються нові обличчя, які отримують народну підтримку;

3) основні опозиційні рухи формуються у великих містах – переважно в Москві та Санкт-Петербурзі, і не охоплюють інших великих і тим більше маленьких російських міст;

4) для поширення протестних настроїв всередині Росії необхідні роки;

5) падіння у перспективі світових цін на нафту та газ і, відповідно, зниження обсягу фінансових вливань у російські регіони може спричинити народне невдоволення і стимулювати протестні рухи в російських регіонах.

Отже, принаймні у перспективі двох років Президенту Росії В.Путіну не доведеться зважати у своїх діях на російську опозицію. Доволі значна підтримка виборців – до 50-60% - дозволятиме російську керівництву проводити будь-яку зовнішню політику, не очікуючи при цьому на внутрішні заворушення та протести.

Захід продовжує залежати від Росії – тому не може на неї впливати

Подібна проблема також продовжує існувати на міжнародній арені. Так, Geostrategy не бачить сьогодні держав, які б могли очолити так званий «опозиційний, антиросійський курс». Наразі існує неприйняття Заходом окремих елементів російської зовнішньої політики, зокрема щодо позиції російської сторони з питань врегулювання конфлікту в Сирії або розміщення систем протиракетної оборони в Європі. Однак ці окремі елементи поки що не склалися в єдину систематизовану політику країн Заходу – перш за все США та ЄС – щодо Росії.

Фото: EPA/UPG

Група глобальної розвідки Geostrategy вважає, що у ближчій перспективі наступні причини будуть особливо сильно стримувати Європейський Союз та Сполучені Штати від проведення жорсткої зовнішньої політики по відношенню до Москви:

- залежність НАТО від позиції Росії щодо постачання техніки та зброї до Афганістану;

- залежність Ради Безпеки ООН від позиції Росії щодо ситуації в Сирії;

- наявність близьких відносин російського керівництва з Іраном, ядерна політика якого продовжує викликати значне занепокоєння США та Євросоюзу;

- процес розширення НАТО і ЄС за рахунок нових європейських держав поки що заморожено за мовчазною згодою обох сторін – НАТО та Росії;

- залежність Європи від російських енергоносіїв продовжує бути значною;

- продовження в «єврозоні» розвитку негативних процесів обмежують зовнішньополітичну активність Брюсселю щодо країн СНД.

Таким чином міжнародні умови, в яких Володимир Путін повертається до повноформатного керування Росією, дають право говорити про те, що Захід поки що не буде серйозним чином втручатися в політику Москви щодо країн колишнього Радянського Союзу, у тому числі щодо України.