«Таке у книжці не напишеш»
Світлана Трофимчук викладає англійську мову вже 24 роки. Вона працює у Луцькій гімназії №18 та наразі проводить уроки у молодших класах. Кожні два тижні Світлана відкриває у месенджері чат вчителів англійської і нагадує про зустріч групи професійної майстерності.
Групи професійної майстерності (Teacher Activity Group) — це заняття, які спрямовані на вдосконалення методики викладання, поглиблення знань з англійської мови та розвиток спільноти освітян. По суті — методичні об’єднання у локальних шкільних спільнотах, де за допомогою бесід, ігор та дискусій вчителі обмінюються власним досвідом та підтримують одне одного.
— Я не мала проводити ці заняття, але програма зацікавила, тому спробувала зібрати групу, — розповідає Світлана. — Декого з колег я запросила сама, декого мені допомогли знайти через міське управління освіти. Відтак зібралася група з дванадцяти вчителів англійської мови.
Робота груп професійної майстерності почалася з літнього тренінгу для вчителів, що мали стати фасилітаторами осередків у регіонах. Тренінг проводила Британська Рада в Україні за підтримки Міністерства освіти та науки. Протягом півроку Світлана організовувала зустрічі двічі на місяць по середах — час і місце учасники обирають самостійно. Групу могли відвідувати як молоді вчителі, так і більш досвідчені. Повний курс складається з 12 занять з різних тем, які стосуються, наприклад, організації уроків. Обговорюються нові підходи до спілкування з учнями тощо. Додатково учасники отримують друковані та онлайн матеріали. Такі групи переважно розраховані на вчителів середньої ланки.
— Як тільки ми почали роботу в групі, я зрозуміла, що поділитися досвідом можу не лише я, — каже Світлана. — Тому ми витягли соломинки і розбили між собою заняття. Як фасилітаторка, я лише даю старт роботі групи, перші півгодини, а решту проводять самі учасники. Втручаюся тоді, коли необхідна допомога.
Однак, пояснює Світлана, вчителям не обов\'язково дотримуватися кожного кроку програми, і під час групового заняття вони можуть працювати над темами, які хвилюють учасників нагально. Фасилітатори не є тренерами, вони — такі ж вчителі. Просто володіють більшою кількістю інформації і можуть керувати процесом.
— Може здатися, ніби ми група психологічної підтримки, але це не зовсім так. Просто під час занять ми обмінюємося досвідом, кожен своїм. Наприклад, буває, що у вчителів виникає потреба обговорити ту чи іншу вправу, яку вони використовують на уроках. Ми перериваємося і говоримо про це, навіть якщо тема заняття заздалегідь визначена. Радимо, як краще використовувати вправу, на початку чи в кінці уроку, як можна адаптувати до віку дітей складніші елементи тощо. Таке в книжці не напишеш.
Більше ніж робота
У кожній області України діє від однієї до десяти груп професійної майстерності вчителів. Наразі в Луцьку функціонує три такі групи, а всього на Волині — п’ять. Світлана Бондарук також з Луцька, працює заступницею директора спеціалізованої ЗОШ №1 і сама безпосередньо не проводить заняття вчителів, але адмініструє і організовує зустрічі у якості тренерки Британської Ради.
— Рештою процесів займається моя молодша колега, я лише допомагаю, — каже Світлана. — Коли ми тільки починали, вона переживала, що ніхто не прийде, тому зробила ставку на місце — орендувала спеціальну конференц-залу, організувала кава-брейки тощо. До нас приходить восьмеро людей, небагато, зате стабільно. Навіть на канікулах збиралися.
Світлана каже: вчителі приходять на групи не лише з проблемами, які пов’язані з організацією уроків. Важливими темами для обговорень є комунікація з батьками школярів, дисципліна в класі, якість підручників тощо.
— На уроках англійської мови часто використовується вправа "Рухомі кола", — пояснює Світлана Бондарук. — Для цього частина дітей утворює внутрішнє кільце, а частина — зовнішнє. Учні стоять навпроти одне одного і в парах можуть спілкуватися. Коли вчитель плескає в долоні, діти з зовнішнього кола рухаються за часовою стрілкою і змінюють партнера. І от уявіть собі, що одна доросла людина має організувати групу дітей так, щоб частина учнів змінила позицію, частина залишалася на місці, одні задавали питання, інші — відповідали. Чесно, коли я проводила цю вправу вперше, то пила валідол.
— Вчителі, коли проводять якусь нову активність, бояться, що в класі буде хаос і дурдом, — продовжує Світлана Трофимчук. — А раптом ще директор проходитиме повз і вирішить, що викладач не на місці, що не справляється з класом? Хоча вивчення англійської мови — це постійне спілкування, у маленьких групках, між собою, з учителем.
Обидві викладачки погоджуються, що професійне вигорання вчителів є наслідком стресу на роботі. Офіційної статистики в Україні немає, однак, наприклад, відповідно до даних британського фонду «Education Support», 57% викладачів хочуть піти з професії у найближчі два роки, більшість з респондентів основною причиною такого бажання вважають значне навантаження та постійний стрес.
— Біда, коли людина залишається з вигоранням наодинці, — вважає Світлана Бондарук. — Але група професійної підтримки як черга на прийом до лікаря. Приходиш з болячкою, поки чекаєш на прийом, наслухаєшся інших діагнозів, то вже й думаєш, що не все так погано. Так само і вчителі. Ми ділимося в групі нашими перемогами й поразками, проговорюємо проблеми, разом шукаємо виходи.
Свій шлях
Не всім фасилітаторам вдається вдало організувати групи професійної майстерності. Серед перешкод вчителі називають брак мотивації у колег, відсутність сертифікатів, які підтверджують участь у проєкті, неможливість використовувати матеріали у повному обсязі, наприклад, відео онлайн можуть не завантажуватися через повільний інтернет у школах. Але одна з основних причин — брак часу самих викладачів.
— Інформація про нові активності розходиться дуже повільно, тому ми попросили методиста управління освіти запросити вчителів з інших шкіл, — каже Світлана Бондарук. — Далі вже робота фасилітатора утримати людей, адже участь добровільна. Категорично ніхто не відмовляється приходити, але хтось раз відмовився, наступний раз теж хтось відмовився, і група зменшилися.
Наразі групи професійної майстерності існують лише для вчителів англійської мови. Це зумовлено специфікою матеріалів та вузькою направленістю занять. Однак у Міністерстві освіти і науки кажуть, що незабаром вони розроблять узагальнений алгоритм організації груп, а далі вже від учителів залежить — захочуть вони об’єднуватися у спільноти чи ні.
— Ми почали з вчителів англійської мови, тому що вони найбільш підготовані, — говорить головна спеціалістка Департаменту загальної середньої та дошкільної освіти МОН Оксана Коваленко. — Завдяки міжнародним інститутам, на кшталт Британської Ради, викладачі іноземних мов постійно проходять якісь додаткові тренінги, курси, відвідують конференції. Але основні засади методоб’єднань, такі як спілкування, обмін інформацією, методиками, досвідом, є спільними для всіх. Тому ніхто не забороняє створити таку групу, наприклад, для вчителів математики.
— Вчителі не мають чекати ані міністерство, ані інститути післядипломної освіти, ані Британську Раду для того щоб об’єднуватися і розвиватися, — продовжує менеджерка проєктів Британської Ради Вікторія Іваніщева. — Матеріали для вчителів англійської мови розроблені лише на один рік, а далі вже якось самим потрібно рухатися.
Вікторія Іваніщева наголошує: якщо, наприклад, викладачі інших предметів захочуть створити власну групу професійного розвитку, вони завжди можуть звернутися за допомогою до своїх колег, які вже пройшли цей шлях.
І Світлана Бондарук, і Світлана Трофимчук кажуть, що поки такого запиту від викладачів інших предметів не було. Однак вони проводили тренінги з ключових компетентностей та умінь 21 століття, адже це більш широка тема і стосується усіх вчителів. Більше про це ми писали у матеріалі «Ключові компетентності НУШ: як виростити дерево».
Світлана Трофимчук вже закінчила роботу з однією групою і планує до кінця навчального року встигнути попрацювати з наступною. Її колега Світлана Бондарук каже, що її група якраз завершить цикл занять до травня, але учасниці вже зголосилися продовжити роботу і влітку.
— Вчителі зараз вчаться бути гнучкими. Вони вже поступово розуміють, що підручник — не головне, що будь-яку програму можна використовувати по-своєму. А головне, вчитель вчить не сторінки зошитів, не клас, а дитину. Ми проговорюємо це на зустрічах постійно і вже маємо результат. Адже тільки практики, у яких була мокра спина в класі і кросівки на ногах, можуть щось радити. Не ті, хто розумних книжок начитався, а ті, хто спробував зайти в клас.