Історія не відкриття
У Луганській області з початку окупації діє лише один КПВВ - “Станиця Луганська”. Аби його подолати, людям доводиться переходити через напівзруйнований міст. На Луганщині досі немає жодного автомобільного пункту пропуску. Тому питання відкриття ще одного КПВВ сторони обговорюють давно.
Про створення “Золотого” президенти “нормандської четвірки” домовилися у жовтні 2015 року в Парижі. Українська сторона облаштувала пункт, витративши на це 7 мільйонів гривень, та офіційно відкрила 31 березня 2016 року.
Бойовики ж постійно відкладали зведення КПВВ зі свого боку та ставили свої вимоги, причому постійно їх змінювали. Спочатку представники “ЛНР” скаржилися на заміновану териториторію, що небезпечно для місцевих. Українська сторона запевнила, що зі свого боку провела роботи з розмінування. Та у бойовиків з'явилися нові вимоги - відвести Збройні сили України на ділянці поблизу Станиці Луганської, відкрити одночасно пункт пропуску у Щасті та отримати гарантії від міжнародних організацій про фінансування облаштування пункту пропуску.
Представниця України на мінських перемовинах Ірина Геращенко дивувалася, чому бойовики просять відвести важке озброєння від Станиці, яка у 70 км від Золотого, та назвала такі заяви шантажем.
Коли ж українська влада знову спонукала бойовиків 24 березня відкрити КПВВ, представники “ЛНР” відповіли все тими ж “вимогами”. “Золоте” і далі де-факто не працює. Люди бояться переходити тут лінію розмежування, адже жодних гарантій безпеки з боку бойовиків немає.
Пункт продовжив працювати у старому режимі - перевіряти людей, які їдуть з контрольованої території у “сіру зону” - населені пункти Катеринівка та Золоте-4.
Хто користується “Золотим”?
Максим Чумак працює на шахті “Карбоніт” у місті Золоте-1. Це частина Луганської області, підконтрольна українському уряду. Живе чоловік у селі Катеринівка, що у “сірій зоні”. Аби добратися на роботу, йому щодня доводиться їхати через КПВВ “Золоте”.
-
Звісно, я не задоволений, бо не можу, наприклад, увечері пересікати КПВВ. Час його роботи обмежений. Іноді затримуюся після 20:00. Тоді залишаюся на роботі чи у родичів. У літній період таке не часто трапляється, а взимку постійно, - скаржиться Максим.
На КПВВ з боку підконтрольної території заїжджає старенька бежева “Волга”. У салоні троє пасажирів, водій - пенсіонер Володимир. Розповідає, що їздив скупитися на ринок, а тепер повертається до Катеринівки. Як й інші місцеві, скаржиться на перевірки.
-
Було б зручніше, якби блокпосту не було. Навіщо мені такі перевірки, коли я місцевий? Раніше взагалі не пускали через блокпост, їздили ярами.
Інший водій не місцевий - живе у Лисичанську. Раз на тиждень торговий представник Віталій їздить у “сіру зону”, куди в єдиний магазин возить горілку.
-
Популярна там горілка? - запитую.
-
Не дуже.
-
Є там якась торгівля взагалі?
-
Аякже. Люди ж там живуть.
Хоча місцеві скаржаться, що такі перевірки марнують час, триває перетин КПВВ недовго. Автомобілів мало, тому й черг немає. У середньому - до хвилини, бо жодних дозволів для місцевих не потрібно, пояснює прес-офіцерка Лисичанського прикордонного загону Неля Доценко.
-
Йому може і не подобається, а якщо раптом він потім вибухівку перевезе і школу підірве, - коментує речниця чергове обурення одного з місцевих водіїв.
Щодня на КПВВ “Золоте” прикордонники фіксують приблизно 150 автомобілів та 200 пішоходів, розповідає речниця. Оскільки пункт перетинають здебільшого лише місцеві, то прикордонники знають якщо не всіх, то переважну більшість. Та, запевняють вони, щоразу ретельно перевіряють авто.
- Такі, як Донченко, можуть п'ять разів за день проїхати, мабуть, на роботу чи за покупками, - розповідає один із прикордонників. Усі співробітники ДПСУ просять не вказувати їхні імена, побоюючись за власну безпеку та своїх рідних.
-
Ці їздили пам'ятник встановлювати. Водій був з Попасної. Я так розумію, там пам'ятник замовляли. Ті, хто супроводжували, з Золотого, - продовжує прикордонник, вказуючи на інший автомобіль, що повертається на підконтрольну територію.
Значна частина місцевих щодня перетинає КПВВ, їдучи на роботу - в околицях багато шахт. У будні через пункт також проїжджає жовтий шкільний автобус, що возить декількох учнів з “сірої зони” до молодшої школи у Золоте. Ще люди їздять у банки, на ринок чи аби вирішити інші побутові проблеми. Та дехто має незвичайні цілі візиту.
-
Є один дід, який живе у Катеринівці і ходить на шахту у лазню стабільно раз у три дні. Зранку о 6:30 йде туди, а о 9-ій повертається назад, - розповідає прикордонник. - А решта все звичайне, сіре - у людей дім-робота, робота-дім.
Обстріли до виборів
Поки ми йдемо з одного кінця КПВВ в інший, у далині роздаються постріли. Цього дня це вже не вперше.
- Зранку треба було вам приїжджати. Тут було нормальне таке напруження з усіх напрямків! - емоційно розповідає прикордонник, який стоїть на КПВВ з боку “сірої зони”.
У випадку обстрілів рух автівок припиняють, а людей на КПВВ евакуюють до бетонного укриття, пояснює Неля Доценко. Так було цього ранку.
Від часу виборів бойовики частіше почали обстрілювати українські позиції.
-
Військові службовці фіксують практично щоденне посилення обстрілів як зі стрілецької зброї, так і важкого озброєння. Нещодавно був обстріл мосту, що з'єднує Гірське та Золоте, - розповідає речниця.
Хоча пропускна можливість КПВВ приблизно 5 тисяч автівок, уже три роки пункт практично пустує. За словами Ірини Геращенко, на його функціонування за цей час витратили 2 мільйони гривень. Бойовики поки не поспішають іти на поступки та відкривати зі свого боку КПВВ, надавши гарантії безпеки.
“Громадяни бояться перетинати лінію розмежування у напрямку окупованих територій. Майже кожного дня представники ЗСУ фіксують чисельні обстріли”, - каже Доценко.