ГоловнаСуспільствоОсвіта

Усім, крім вас. За що викладачі університетів ображені на Кабмін

“Викладач не жебрак”, — лунає в натовпі. 9 жовтня на площі біля Львівського університету імені Івана Франка зібрались усі, кого не влаштовує фінансове забезпечення вищої освіти. Протестували і викладачі, і студенти. Перші вимагали гідну зарплату, другі – таку саму стипендію. Слово “гідно” викрикували часто, до нього апелювали і ним же маніпулювали: “Педагогу – гідну зарплату! Освіті – державну турботу!”

Напередодні профспілка працівників освіти заявила про протести з вимогою підняти мінімальний рівень оплати праці. Основна вимога сьогодні – закласти в Держбюджеті на 2019 рік мінімальну зарплатню в розмірі 7 751 гривня.

Цього року ставку заробітної плати педагогічним працівникам збільшено на 10% відповідно до постанови Кабміну “Про підвищення оплати праці педагогічних працівників”. Оплату мали б здійснювати з місцевого бюджету, проте передбачена вона лише для вчителів, працівників дошкільної, позашкільної та профтехнічної освіти. Таким чином викладачі ВНЗ виявилися єдиними, чиї зарплати не збільшилися.

Фото: Ярослав Табінський

Робота як хобі

На початку року прем’єр-міністр Гройсман анонсував підвищення зарплати вчителям у школі до 7 тисяч гривень. Кабінет Міністрів заспокоїв, що з 1-го вересня може підвищать надбавку усім іншим педагогічним працівникам, – до 30-ти відсотків. Ключовим тут виявилось “може”, бо бажаного підвищення не сталось. Центральний комітет профспілки освітян неодноразово звертався до Кабміну з проханням про одночасне підвищення зарплати педагогам усіх типів закладів і установ освіти, і врешті анонсували акції протесту на 9-те й 17-те жовтня, – у міжнародний день боротьби з бідністю.

Сьогодні мінімальна зарплата працівників Львівського національного університету ім. Івана Франка без доплати і премій становить 3 723 гривні. Доплата передбачена за роботу в нічний час, за прибирання туалетів або шкідливі умови праці.

Також є надбавки: за вчене звання (доцента, професора); за почесне звання України (народний, заслужений, майстер спорту); за науковий ступінь (кандидата або доктора наук), і за вислугу років у самому університеті (від трьох років до більш ніж двадцяти). Таким чином професор ЛНУ імені Франка отримує майже 12 тисяч гривень “чистими”. Молоді викладачі на посаді доцента отримують в середньому шість тисяч гривень, асистенти – до чотирьох.

Фото: Ярослав Табінський

Геннадій працює математиком у Львівському університеті вже 27 років, йому лишилося два роки до пенсії. Він досі асистент, хоч вірить, що найближчим часом все ж таки захистить кандидатську й отримає науковий ступінь. “Моя професія напряму пов’язана з цифрами, і біда в тому, що з роботи вона давно перетворилась на хобі, – зітхає чоловік. – Наша кафедра невеличка – шість людей, і всі переважно на підході до пенсії, а молоді не хочуть залишатися. Були аспіранти дуже здібні, але знаходили більш оплачувану роботу й покидали науку”.

Фото: Ярослав Табінський

Мар’яна Руда викладає міжнародний менеджмент і основи бізнесу в НУ “Львівська політехніка”. “Я вийшла на акцію протесту, аби показати владі, що нас не влаштовує рівень оплати праці, – пояснює вона. - Поки що більшість викладачів тримаються на одному ентузіазмі, оскільки середня зарплата – п’ять тисяч гривень на місяць. Це мало для того, щоб ефективно працювати, мотивувати студентів, розвиватися, публікуватися в наукових журналах, відвідувати тренінги, банально нема на це коштів. Викладацького досвіду в мене вже більше восьми років, захистила дисертацію, але також паралельно працюю на фрилансі”.

Ігор викладає комп’ютерні науки в коледжі, в середньому за місяць отримує чотири тисячі: “Я досі в освіті, бо люблю навчати молодих людей, хочу, щоб їм вдавалось творити зміни. Але вечорами я працюю на другій роботі щоб оплачувати комунальні послуги, купувати літературу та не забувати їсти”.

Фото: Ярослав Табінський

Виклик малих груп

Якщо вчителі в школах чи вихователі в дошкільних закладах скаржаться на відсутність персоналу й надмірну кількість дітей, у вищій освіті все навпаки: бажаючих викладати чимало, а от грошей на оплату їх праці нема.

Викладачі багатьох вищих навчальних закладів щороку стикаються з проблемою малокомплектних груп. Наша героїня просила залишитись анонімною, адже працює в невеликому державному університеті, де всі всіх знають. Кількість студентів у групах, де вона викладає точні науки – від п’яти до десяти, і через це викладачка отримує лише дві третини зарплати. “Навчальне навантаження викладача в малокомплектних групах планується як 2/3 від загальної кількості годин навчального плану з відповідної дисципліни, – пояснює, – але ж подати матеріал студентам треба повністю, як це зазначено у навчальному плані, а це переважно більше ніж одна ставка. Сьогодні я викладаю три різні предмети, але моя зарплата з науковим ступенем доцента - менше ніж 3 тисячі гривень”.

Директор аналітичного центру CEDOS Єгор Стадний пояснює, що досі діє ще радянська система, коли на певну кількість студентів розрахована конкретне число ставок, а не викладачів.

Єгор Стадний
Фото: Главред
Єгор Стадний

“Відповідно від цього, – продовжує експерт, – коли кількість студентів падає, ставка ділиться. На одну ставку через це починає припадати все більше викладачів. Колись були ситуації, що це було дві людини, зараз – і три, і чотири”.

Навантаження не зменшується, бо групі чи то з п’ятнадцяти людей, чи то з п’яти, потрібно пояснити однаковий матеріал, а проблему можна вирішити на рівні уряду, скасувавши прив’язку робочих ставок до кількості студентів. “Насправді потрібно укрупнювати лекційні потоки, – каже Єгор Стадний, – проводити лекційні заняття в онлайн-режимі де це можливо, а очні заняття (практичні, лабораторні, семінарські) робити в більших групах”.

Через велику кількість схожих між собою спеціальностей, викладачі повинні готувати різні навчальні програми й шукати час, який не оплачується, для їхнього проведення: “Було б добре, якби семінарські заняття слухалися не лише в межах однієї, – пояснює Стадний. - Це все питання гнучкості, якої у більшості наших університетів немає”.

Відповідно до Закону України “Про вищу освіту”, діяльність закладу вищої освіти провадиться на принципах автономії та самоврядування. Тож заклади вищої освіти мають право не здійснювати набір за спеціальностями, де недостатньо вступників для формування групи більшої десяти осіб.

“З метою запобіганню малочисельних груп закладами вищої освіти може встановлюватись кваліфікаційний мінімум державного замовлення – мінімальна кількість вступників, яка може бути рекомендована на відкриту конкурсну пропозицію при адресному розміщенні державного замовлення для відкриття набору на неї (тільки для спеціальностей, які входять до Переліку спеціальностей, яким надається особлива підтримка)”, – зазначають у МОН.

Претензії студентів

Студенти також мають вимоги до Кабміну. Їхня мінімальна стипендія сьогодні – 1300 гривень, для відмінників – 1892; проте отримують її лише 45% бюджетників на курсі. Кошти, які виділяються державою на вищу освіту, йдуть на оплату комунальних послуг та зарплати викладачів.

Фото: Ярослав Табінський

Назар з факультету міжнародних економічних відносин Львівської політехніки вимагає підвищення своєї стипендії до рівня мінімальної зарплати.

“Як студент має вижити за половину прожиткового мінімуму, якщо йому ще потрібно заплатити за гуртожиток? І це 2750 гривень за п’ять місяців і харчуватись додатково, – обурюється хлопець. Йому потрібно шукати роботу, відповідно, вже не зможе так викладатися у навчанні і втратить стипендію”.

Середня оплата за навчання контрактників – 10-20 тисяч гривень за рік (ціна може суттєво відрізнятись між закладами та рівнями вищої освіти). Зазвичай, навіть у межах одного університету вартість навчання для контрактників є значно меншою, ніж видатки на студента-бюджетника тієї самої спеціальності. В реальності виходить, що з бюджету дофінансовують те, що не доплачують контрактники, а бюджетники через це не отримують профінансовану державою освіту в повному обсязі.

Середній обсяг фінансування у розрахунку на одного студента-бюджетника в Україні сьогодні майже 1000 доларів на рік (28 тисяч грн), у східноєвропейських сусідів переважно 3500-6000 доларів (98-170 тисяч гривень), каже експерт з питань освіти Реанімаційного пакету реформ Володимир Бахрушин. Він пояснює, що розраховувати на збільшення фінансування вищої освіти державою чи місцевими бюджетами - не варто. 

“За оптимістичними оцінками, збільшення витрат на вищу освіту у наступному році не буде перевищувати 12-15%, – каже Бахрушин. – Це свідчить про необхідність шукати позабюджетні джерела додаткового фінансування”.

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram