“Лежу я на холмике, верхняя часть тела спрятана за ним, нижняя - ноги открыты снайперу. Я даже вижу его. Обмен взглядами - он “ловит на живца”. Ждет, пока ко мне подползут ребята, чтобы “снять” их. Весь мой правый бок в дырках, начиная от уровня шеи и до пятки. Правая рука висит, как кусок колбасы, из ноги торчат куски мяса. Дальше в поле бегут ребята, тут и там хлопки-приземления мин, и я вижу, как их разрывает на куски. Все горит. Жарит немилосердно. А я смотрю на это все, как на кино. Вдруг набегает тень от облака, становиться так хорошо, прохладно. Смотрю вверх - а там воронье кружит. Господи, думаю, как же красиво. Я наверное какой-то ..нутый, да?”
В іловайському “зеленому коридорі” Пекар поміняв чотири транспортні засоби: "Газельку", червону “кукушку” (Cherry QQ), "Урал" і тягач з понтонним мостом. Два з них злетіли в повітря.
Сані пощастило, його важкопораненого віддали українській стороні 30 серпня.
“Він подзвонив мені о 8-й ранку в день виходу. Пару слів - і зв’язок обірвався. Наступного разу подзвонив 30 числа в 9 вечора з чужого телефону. Ці півтори доби чекання важко описати словами. Він щось сказав про полон, що “чуть поцарапало”. І знов зник. А я знала - Саня в полон не здасться ніколи. Постійно говорив, що краще підірветься гранатою", - розповідає дружина Юля, розтираючи руку, яка вкрилася гусячою шкірою.
Наразі він змінює країну на краще в патрульній поліції Дніпра.
Повна історія Олександра Полторацького в проекті #AFTERILOVAISK в серпні на LB.ua