ГоловнаСуспільствоЖиття

За нашу і вашу свободу: Марко Безручко

Станом на весну-літо 1920 року тільки дуже наївні люди могли всерйоз вважати, що Українська Народна Республіка має шанси на відродження. Перший Зимовий похід, хоч і бравурний, погоди не робив, Україну потроху “радянізували” - там, де не було селянських повстань, а вони були майже всюди. Фактично тривала “війна всіх проти всіх”- у Криму ще трималися білогвардійці.

Головний отаман військ УНР Симон Петлюра та військовий міністр Володимир Сальський оглядають частини 6-ї січової стрілецької
дивізії під командуванням Марка Безручка. Огляд відбувається під час вручення дивізії бойового прапора 21 квітня 1920 року
Головний отаман військ УНР Симон Петлюра та військовий міністр Володимир Сальський оглядають частини 6-ї січової стрілецької дивізії під командуванням Марка Безручка. Огляд відбувається під час вручення дивізії бойового прапора 21 квітня 1920 року

Марш на Київ союзних української та польської армій, хоч і був успішним, виявився недовгим. Уже в червні 1920 року розпочався відступ. По-справжньому його вдалося зупинити тільки у серпні 1920 року під Варшавою.15 серпня 1920 року маятник військового вміння і удачі хитнувся у протилежну від “совєтів” сторону — польська армія нанесла по будьонівцях потужний контрудар, і фронт почав котитися на схід.

Але це не означало, що загроза зникла. Кожна наступна хвиля страшніша від попередньої. Таким “девятим валом” могла стати та частина армії Будьонного, яка, так і не взявши Львова, рухалася до Варшави “на виручку” решті червоного війська.

На її шляху лежав Замость, невелике містечко дорогою до Любліна. Оборону Замостя з початку серпня утримували частини української 6-ї армії під командуванням генерала Марка Безручка. Тут вони і прийняли на себе удар Першої кінної армії Будьонного. Остання не встигла на варшавський розгром армій Тухачевського і, після невдалої спроби здобути Львів, рушила північніше, у напрямку Замостя, розраховуючи обійти сили противника і вирвати ініціативу з його рук. Але 29 серпня наткнувся на оборону Замостської фортеці.

Цього дня підлеглим генерала Безручка довелося відбивати атаки спішених кіннотників. Наступного дня генералові не стало легше - Будьонний повів наступ зусібіч, наміряючись взяти захисників у кільце. Йому майже вдалося увірватися в позиції оборонців - з заходу будьонівці прорвали дротяні огорожі і, якби не зусилля сотні українців, були б увірвалися в містечко. Наступного дня, 1 вересня, Будьонний відступив - разом з рештою «червоних», яких відкинули на схід творці «чуда над Віслою».

На перший погляд, генерал Безручко відіграв другорядну роль. Адже у другій половині серпня 1920 року “чудо над Віслою” вже відбулося і перелам у війні Польщі проти більшовизму став доконаним фактом. Крім того, генерал воював у складі союзної армії.

Зліва праворуч: польський генерал Антоній Лістовський, головний отаман військ УНР Симон Петлюра, українські полковники Володимир
Сальський, Марко Безручко. Бердичів, квітень,1920 року.
Зліва праворуч: польський генерал Антоній Лістовський, головний отаман військ УНР Симон Петлюра, українські полковники Володимир Сальський, Марко Безручко. Бердичів, квітень,1920 року.

Але роль генерала Безручка — з тих, які добре видно у перспективі. Насамперед, утримуючи оборону Замостя протягом усього серпня, українські вояки дали можливість Юзефу Пілсудському стягнути резерви до місця майбутнього контрудару. Не будь Безручка і його підлеглих — довелося б маршалу думати, де взяти війська, щоб прикрити Замостя і північний фланг усієї операції.

“Чудо над Віслою” розпочало контрнаступ польських та українських армій. Політичним наслідком став Ризький мир, згідно з умовами якого Польщі залишалася Галичина та Волинь. Натомість уся Центральна і Східна Україна стали власністю більшовиків. Їх чекали Голодомор, репресії, винищення інтелігенції, повне знищення будь-якого самостійного політичного, соціального, культурного, економічного життя, убивство найбільш активної, енергійної, відповідальної, господарської і розумної частини населення, штучна деелітизація...

Західні українці теж мали свій список кривд до польського уряду. Але у Польщі зберігалася можливість для політичної, соціальної, економічної активності. Збереглися можливості для старої еліти — виховувати нове покоління. А оскільки з-за “залізної завіси” все ж пробивалася інформація — до 1928 року це був цілий потік — то восени 1939 року і влітку 1944 ніхто не чекав, кожен, хто міг, утікав на Захід. Таким чином — на еміграції - хоч трохи збереглася українська еліта.

Та й на саму Західну Україну комуністичний тоталітаризм прийшов на 30 років пізніше, ніж на Центральну та Східну — і це теж дало можливість зберегтися уламкам нормальності.

Генерал Безручко відсунув “час ікс” приходу комуністів і для Польщі - ера “комуни” почалася у Польщі 1947 року і в значно більш цивілізованих формах, ніж це було б на початку 20-х, не зумій маршал Пілсудський і його українські союзники створити “чудо над Віслою”. І втрати — людські, культурні, матеріальні, мабуть, перевершили б те, чого Польща зазнала у роки нацистської окупації, які стали у Польщі символом крайнього приниження і цілеспрямованого знищення всього польського.

Полковник Марко Безручко та отаман Симон Петлюра приймають парад українських військ у Києві.
Полковник Марко Безручко та отаман Симон Петлюра приймають парад українських військ у Києві.

Таким чином, генерал Безручко не просто тримав оборону на одному з напрямків будьонівського наступу. Сам того не знаючи, він обороняв і Україну, і Польщу від цілковитого знищення в усіх сферах. Від повної руїни, від якої Україна отямлюється досі, а Польща отямлювалася б значно довше, ніж кілька років на початку 90-х.

П.С. Із 24 серпня на головній вулиці Києва - Хрещатику - триває виставка Українського інституту національної пам'яті – "Люди Свободи". Вона розповідає про генерала Марка Безручка та ще 24 постаті з історії України у ХХ столітті, які в часи неволі зуміли зберегти свободу в собі. Певною мірою їхні життя та вчинки наблизили падіння тоталітарних режимів та відновлення Україною незалежності. Експозиція триватиме до 12 вересня.

Сторінка проекту на сайті Інституту національної пам'яті за лінком. У рамках проекту канал UA:Перший створив серію відеороликів про героїв виставки. Переглянути їх можна на YouTube-каналі Українського інституту національної пам'яті.

Олеся Ісаюк, Центр досліджень визвольного руху
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram