ГоловнаСуспільствоЖиття

З вилами проти системи

Про існування Врадіївки Україна дізналася влітку минулого року. Тоді назва райцентру на північному заході Миколаївщини стала символом народного гніву. Бунт простолюду, що втратив надію на справедливість, тоді називали останнім попередженням для корумпованої системи. Колишня влада не сприйняла це попередження всерйоз, і за кілька місяців дочекалася ще більшого вибуху. Тепер в Україні влада інша, але система, проти якої минулого літа повстала Врадіївка, лишилась незмінною.

Завжди все самі

Дорога до Врадіївської райради лежить через Леніна. Минулої зими пам’ятник облили фарбою. На ньому досі лишилися білі плями. А коли намагалися повалити, одна з місцевих бабусь оборонила вождя власним тілом. «Воюйте з живими, а не з мертвими!», - кричала вона.

Фото: Надано авторами

Валентина переповідає цю історію сміючись. На її подвір’ї майорить український прапор. Під час повстання минулого літа її чоловік подовгу не вертався додому. Хіба що по термос, аби погріти біля відділку міліції хлопців – і протестувальників, і міліціонерів.

Фото: Надано авторами

- Ми горді тим, що ми всі тут стояли, - розповідає господиня. Зараз вона пече хліб, а на ранок понесе бутерброди на базар і продаватиме разом із кавою. Крім того, жінка робить на замовлення торти і манікюр.

Валентина з чоловіком
Фото: Надано авторами
Валентина з чоловіком

- Ніхто ніколи нам нічим не допоміг. Завжди все самі. Так і тягнемо, - пояснює Валентина, чому не спить ночами, готуючись до базару. Вона вірить у зміни. На виборах голосуватиме за «Правий сектор», а чоловік – за «Свободу».

- Щоб перцю дали! Щоб трошки в нас там зажиганіє ввімкнулося! – сміється Валентина.

Хоче змін і її чоловік Віктор, який щойно повернувся з передової, а саме - реформ і децентралізації. Ще – повернути людям землю, «бо ніхто не може порахувати, де чия земля». Хоча на владу поки що не нарікає:

- Бунт, Майдан, робити реформи ніколи. А потім почалася війна.

На думку Віктора, спочатку требу дотиснути ворога, а вже потім займатись перебудовою країни. З Врадіївки на фронті десятеро чоловіків.

- Фактично перемир’я нема, хлопці й досі гинуть. Не встигаємо ні на фронті, ні з реформами, - додав господар.

Земля, якої ніхто не бачив

- Що ви від мене хочете?! Я за комуністів, - кричить стара жінка з двома баклажками води. Це вона боронила Леніна. Її чути на все село: - Бо з мертвими і з каменями не воюють! При них ми жили! А зараз ми, синку, одживаємо!

Фото: Надано авторами

- У мене за радянської влади діти вивчились без грошей, квартири отримали без грошей! І ми, старі, жили спокійно, - тому і тепер жінка голосує за Компартію. Таких, як вона, поменшало. На минулих виборах КПУ здобула у 132 окрузі 18,4% голосів, на цьогорічних не дотягнула й до семи відсотків.

– А ці що зробили? Вони зробили війну! Чоловік лежить, я больна, корову нема куди погнати, а на скільки газ підняли! Ой, пошли ви!

Вона вже майже несе далі свої баклажки, та бажання вилити душу бере своє.

- Я люблю свою землю! Все життя прожила у Врадіївці, а тепер не маю куди корову вивести! Бо ці фашисти захопили пасовища. В мене документ є на чотири гектари землі, а тепер там пасовище.

На земельний пай після розпаду Союзу мав право кожен селянин, але правду про розподіл землі, стверждує жінка, від селян приховав у 1991-му голова колгоспу Топалов. Лише у 1996-му "дали якісь папірці".

- Тобі вавчер дали, а землі нема. То як на ній працювати? Все в колгоспі. Віддавали Топалову в оренду, - жаліється жінка. – Взагалі сказали, що той вавчер не годний. Змогли отримати землю тільки завдяки зятьові, бо він грамотний. Зібрав трохи людей, поїхав у Миколаїв. Там у нього в земельному однокласниця була. То тільки двісті чоловік вибило документи на ту землю.

Один із 200 щасливців – В’ячеслав Корнован. За радянських часів був інженером постачання. Каже, що у 1996-му на кожного у Врадіївці припало 3,8 гектара, але потрібно було зробити державний акт.

Фото: Надано авторами

- Фактично воно твоє, але ти маєш купу грошей витратити, щоб зробити акт, який підтверджує власність, - пояснює чоловік. Він оформив свій і дідів пай, загалом - близько восьми гектарів. – Председатель дізнався й розізлився. Каже, ти, й*баний в рот, чого землю забрав?! Ну, так і так, кажу, кожна людина має право. А він мені: пиши заяву, що віддаєш у колгосп! А я не хочу в оренду на двадцять років землю віддавати. Бо навіть мої сини не скористаються тою землею.

На вила всіх

На вмовляння колишній інженер не піддався – обробляє свою землю сам. Має з неї двадцять чотири тонни зерна, а колишній голова колгоспу давав би лише тонну. Розвивати господарство не дозволяють величезні відсотки, які треба сплачувати за кредити, та базарний рекет в Одесі, куди він возить свиней – 700 гривень лише за довідку, щоб не вигнали з базару.

Фото: Надано авторами

- Ще п’ять років такої системи і я зламаюся. Треба два відра молока здати, щоб купити літр солярки. Це здуріти можна! – він має надію на вибори. – Може, Корнацький пройде. Якби ж то можна було, як каже Ляшко, взяти вила… і всіх…

Міліцейский відділок
Фото: Надано авторами
Міліцейский відділок

Минулого літа мешканців Врадіївки спромоглися на «вила» для місцевої міліції. Підприємець Віктор уважає, що той бунт таки щось змінив у селищі. Поменшало корупції, рідше приходить податкова, в селі стало тихіше.

- Тут давно цей бунт назрівав. Ще до того були страшні події. Ментівська система проста: ці прикривають тих, а ті цих. Накипіло вже занадто – і люди повстали.

Фото: Надано авторами

Він був у Європі: «Там красота! Чого б нам такого не зробити?». На виборах підтримає місцевого агропромисловця Аркадія Корнацького. Пояснює свій вибір:

- Він же від партії Порошенка! За єдність!

Реформатор

Врадіївський бунт мав головного героя – Анатолія Бурлаку, завідувача міським будинком культури. Тепер він ватажок революції, голова Народної ради.

- Я взагалі хочу з Врадіївки зробити щось експериментальне, - розповідає він. – Добитися, щоб можна було у Врадіївці реформи провести. Ми вже крок перший зробили, голову держадміністрації зняли. Тепер треба поставити нашого! За це зараз така боротьба йде! Боже, мене вже й купляли…

Фото: Надано авторами

Бурлака – член громадської організації «Селянський фронт», створеної Аркадієм Корнацьким, претендентом на 132-й мажоритарний округ. Голова райдержадміністрації, якого зняли, «працював відверто проти президента», а Корнацький – кандидат від президентської партії. А взагалі Анатолій упевнений, що люди у Врадіївці хочуть повної люстрації та зміни влади.

Після виборів, коли часу буде більше, активіст «Селянського фронту» збирається створювати вуличні комітети; вже виграв на них ґрант. Односельці ставляться до Бурлаки неоднозначно: одні називають справжнім патріотом, інші – алкоголіком і наркоманом.

- Кобзар я по-своєму. Кобзар і є, - дає собі оцінку сам Анатолій. – Можу словом людині так дошкулити! За це, може, й не люблять.

Народна рада займається земельними питаннями. Помічник Бурлаки Володимир Салій нарікає на владу: вона не хоче ні віддавати землю, ні навіть розкривати інформацію про власників ділянок. Утім, крім земельних проблем, вирішують будь-які:

- Допомагаємо людям як можемо. Бабусям нема кого попросити банальну лампочку вкрутити. В бюджеті нема грошей.

Фото: Надано авторами

Але є в селищі й конкурентна Народна рада, до якої входять тутешні великі підприємці. І яка, якщо вірити Володимирові, тільки те й робить, що паплюжить його організацію: «Створюють такий наш образ, немов ми готові палити шини. Що ми бандити, біднота, голота». Через "підступи буржуйської Народної ради" на посаду голови РДА досі не призначено кандидата від ради пролетарської.

Пенсіонерка Клавдія має інше пояснення, чому директор врадіївського будинку культури не стає головою району. «Він пограв на баяні чи акордеоні, чи на трьох струнах по весіллях і хоче бути головою адміністрації!», - обурюється жінка.

Вона вважає, що минулорічний бунт нічого в селищі не змінив.

- Когось посадили і люди заспокоїлись. Бардак був, бардак є, бардак і останеться. Поки, як Ляшко каже, вила в руки не взяти й усіх не погнати, щоб один тут керував. Кому потрібні ці депутати, ви скажіть? 465 чоловік! Таблетка "Но-шпи" дві гривні двадцять копійок стоїть, а вони Конституцію перебирають!

Старенька бідкається, що при комуністах було краще:

- Ленін революцію робив, куркулів усіх поборов. А зараз уже олігархи, а не куркулі.

Народна рада-2

Представник альтернативної Народної ради - крупний орендар Юрій Ханагян. Він допомагає власникам паїв оформлювати акти на землю й укладає з ними угоди на три, сім, а потім – десять років. На двадцять – уже забагато.

- Десять років тому орендна платня за один пай була 700-800 гривень на рік, - пояснює Ханагян. – Корнацький давав по двадцять тисяч уперед – на двадцять років.

За Януковича, каже підприємець, був шанс забрати орендовані за безцінь землі в Корнацького. Тепер за землю воювати Ханагян не хоче. Все одно важко знайти добрих працівників, щоб її обробляти.

- Ніхто не хоче працювати, навіть за три-чотири тисячі гривень. Замість цього вони стоять на обліку в центрі зайнятості. Дітей понароджували й отримують виплати – трошки дітям і собі на горілку вистачає. Інші молоко продають.

" З Союзу було класно, були колгоспи. Зі школи всі працювали. Йшли в помічники комбайнера, заробляли. Зараз дивишся – до 18 років працювати не можна, а дитина ж хоче щось заробити. І трактористом зараз бути соромно. А щоб стати трактористом, треба мало не інститут закінчити», - говорить підприємець.

Один із тих, на кого нарікає Ханагян – безробітний Олег. Він не хоче працювати в сільському господарстві. Місяць тому був у зоні бойових дій на Донбасі. Тепер має бейдж «преса» й працює спостерігачем на виборах.

- Я вам теж можу пару запитань поставити, - хвалиться молодик. Він у мобільній групі "Бурлаки", стежить, щоб не було порушень. Від виборів сподівається змін на краще – «шоб роботу давали молодьожі, жильйо». І щоб пенсіонери не працювали, поки такі як він ходять без роботи.

Сезонна робота Олега не влаштовує – потрібна офіційна. Ще й така, щоб у кабінеті сидіти. Допомагав батькам робити ковбасу, але покинув: «Ну а що я, схожий на м’ясника?».

Люди не тільки не хочуть обробляти землю, а ще й немає чим, - бідкається дід Федір.

Фото: Надано авторами

Йому теж при комуністах жилося краще, але зізнається, що крав у колгоспі, щоб вижити. Тепер не голосував би за Компартію й за мішок золота, бо вони замаскувалися під Партію регіонів. Називає одного з таких – Василя Капацину, основного конкурента Корнацького.

Намагання ж нечисленних активістів, які скористалися хвилею Майдану, змінити щось у селищі, дід Федір сприймає скептично.

- Нічого не зміниться, й ніяка Народна рада нічого не зробить, коли люди нічого не хочуть.

***

Об одинадцятій годині на врадіївському базарі лише троє жінок, що продають молоко. Жінці в пальто молода продавчиня пропонує відро за 25 гривень.

- Віддам за 23, - пошепки каже інша. Жінка куштує молоко й відвертається. Йде до третьої. Та, звісно, погоджується на ще нижчу ціну.

Олег Будзінський, З Варшави, спеціально для LB.ua
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram