ГоловнаПолітика

«Червень» (Андрій Гергерт): «Ми вільні. Бачимо ворога – вбиваємо»

На початку 2015 року Міністерство оборони оголосило тотальну легалізацію добровольчих батальйонів, котрі воювали у зоні АТО. Добробатам запропонували увійти до складу ЗСУ або ж залишитися поза законом – без статусу учасників бойових дій, офіційної зброї, соціальних гарантій тощо. “Українська добровольча армія” – самостійне військове формування, котре, свого часу, «вийшло» з “Правого сектора” (і наразі має провідником Дмитра Яроша), вимоги Міноборони лишила поза увагою. Поза тим сьогодні УДА контролює важливу 20-кілометрову зону поблизу Маріуполя. Реалізує складні розвідоперації, бере полонених серед бойовиків, співпрацює з СБУ.

У складі 8 батальйону УДА близько 150 бійців, 100 з них знаходяться на передовій. Серед бійців – і відомий російський актор Анатолій Пашинін, який нещодавно став героєм програми KishkiNA. Його до батальйону особисто «завербував» комбат “Червень”, Андрій Гергерт. Сам Гергерт родом із Львівської області, проте багато років провів у Криму, де мав свій бізнес, до Києва переїхав під час Майдану та вступив до лав “Правого сектора” Дмитра Яроша. Сьогодні Гергерт особисто планує операції батальйону, підбираючи до них людей “по психотипу”, намагається “дозовано давати війну” побратимам та шукати кошти на утримання майже двох сотень бійців, на що щомісяця йде 30-40 тисяч доларів. Про це, а також про стосунки із командуванням ООС, чеченців в його батальйоні та політичні плани ми з Андрієм розмовляли на базі УДА під Маріуполем.

«В кожній передвиборчій кампанії будуть вкраплення військової тематики»

Мабуть, ви чули про те, що в період передвиборчої кампанії Банкова планує зробити ставку на трьох “китів” - мажоритарники, мерів міст та успіхи армії. Ви вже чотири роки на фронті, і хоча “УДА” не є частиною ВСУ, ви краще за інших розумієте, чи дійсно змінилася українська армія.

Ми є частиною, напевно, усіх силових структур, які є на війні – СБУ, поліція, ЗСУ. В тому плані, що завжди були таким мобілізаційним центром і потенціалом, з якого виходили бійці і йшли далі служити в батальйони “Донбас”, “Азов”, що відносяться до МВС. Більш як 30 людей з мого підрозділу пішло в розвідбат. СБУ також має наших, вони вже кадрові службісти – вихідці з нашого середовища. Тому ми зсередини прекрасно знаємо всі ті позитивні зміни, як і негативні процеси, які є. Розуміємо, як вони відбуваються.

Те, що армія і силові структури стала сильнішими, ніж чотири роки тому – це так. Однозначно. Але з іншої сторони, чи зможе ця силова машина держави протистояти агресії більш жорсткій, більш масштабній, з залученням авіації, диверсійних груп, які можуть заходити, підривати залізничні мости, робити теракти серед мирного населення? Для мене це ще запитання. І таких питань дуже багато. Я думаю, що до такої жорсткої кампанії ворога нам ще готуватися і готуватися.

Думаєте, терористична кампанія відбуватиметься саме в містах?

Я бачу, що Путін піднімає ставки у війні. І не бачу жодних змін і поступу назад з його боку. Це стосується і Сирії, хоча там є світовий спротив. Він готовий піднімати літаки, бомбити кварталами мирні території, маючи таку практику по Чечні.

Всі говорять Сирія, санкції. Путін не рукопожатний. Але він на це не зважає! Чому ж Україна раптом опиниться осторонь його агресивної політики? Я думаю навпаки. Тут він максимально підняв би ставку. Пан або пропав. Буде максимально газувати. І ми це бачимо, розуміємо.

Чи успіхи армії реально використати у передвиборчій кампанії?

Ну звісно, що в кожній передвиборчій кампанії військова історія, якісь її вкраплення, будуть. І Президент напевно буде їх використовувати. Військова історія в нього прекрасна. В ЗСУ – надзвичайні герої.

Хіба вони погодяться на таке?

Він – головнокомандувач, вони – професійні військові. Не можна сказати, що Президент не приділяє їм уваги. Бюджет підняли максимально. Зміни очевидні. І не менш серйозні закладаються на майбутнє. Дається можливість молодим командирам піднятися до рівня командирів бригад. А вони нещодавно починали разом зі мною війну. Наші друзі. Це такі бойові хлопці, вони були поранені, бачили смерть, поховали багатьох друзів. Тому зміни є. Вони ще довгі. Ще все дуже кволе і змучене. Та й радянщина давить. Ніяк її не вирвати з тих генералів паркетних, з їхніх смішних вказівок, з тих неймовірних нарад по вісім годин. Організація саме військового процесу, військова кампанія ще кульгають.

І саме тому ви в “Українській добровольчій армії”, а не в ЗСУ? 

Так. Ми вільні. Бачимо ворога – вбиваємо.

Фото: стоп-кадр из видео

Ваш статус досі не врегульований законом. І, чесно кажучи, я не бачу перспективи, що найближчим часом це відбудеться. У вас така ж думка чи ви більш оптимістичні?

Для нас легалізація добровольчого руху потрібна тільки в одному випадку, але і на це є відповідь, – це мертві і поранені, важко покалічені, де відірвані руки і ноги. Бо це (офіційний статус, – С.К.) дає можливість протезування, лікування, соціального захисту від держави. Хоча всі ми свідомі, для чого прийшли, куди прийшли. І кожному бійцю, який приходить до мене, до складу “Української добровольчої армії” як доброволець, я обов’язково нагадую, що він може бути вбитий, і я нічим не допоможу, хіба по-дружньому, чим зможу. Що держава, як така, не може надати ніякої допомоги, бо ми не в структурі. Я завжди маю знати, хто відповідальний за людину – мама чи сестра. І коли бачу, що людина вагається, що вона побачила не те, на що сподівалася, я телефоную мамі, брату. Питаю, чи знають вони проте, що їхній син чи брат на війні, і через місяць я відправлю його на передову? Інколи це все змінює. Ми всі свідомі, на що йшли. Тому вимагати щось від держави нам не доводиться. Ми нічого не хочемо. Не за тим прийшли.

Власне ті, хто хотів мати соціальні гарантії, підписали контракт із ВСУ.

Так, всі пішли в армію. Я відпускаю.

Багато таких?

У мене більш як 300.

Усього по батальйонах - 54, 55, 128-й?

54 батальйон (більш як 35 чоловік) після “Правого сектору” зайшли до мене в УДА і стали героями. А частина загинула вже у складі ЗСУ. В мене декілька загиблих, і всі в армії. 

Як думаєте, чому держава не спішить легалізувати добробати? Надавати їм офіційний статус?

Важке питання. Можливо, воно лежить в політичній площині. Можливо, в нас бачать якусь конкуренцію, щоб зробити з нас одиницю, з якою будуть рахуватися. А так нас можуть десь підтримувати, десь шантажувати. Все на особистих домовленостях. Я знаю, що Дмитро Анатолійович Ярош, як народний депутат, має там у ВР понад 150 голосів. Але, чомусь, фракція БПП і Президент не дають своїм команди підняти руку.

Ну, 150 це трохи перебор… Втім, ви говорите про законопроект щодо добробатів?

Так. Хоча ми думаємо, що достатньо наказу Президента. Бо в наказах, які видавалися про створення АТО, є один з пунктів про те, що учасників війни, цієї антитерористичної операції, можна легалізувати просто наказом Президента. Списки нами подані в міністерство. Це невелика кількість людей - до двох тисяч чоловік. В нас утримують УБД (статус учасника бойових дій, – С.К.) ті, хто воював, хто були на передовій, вони в нас всі записані. І все. Це не є проблемою.

«Коли ми беремо полонених – це співпраця з СБУ. Або коли плануємо якісь дії»

30 квітня завершився строк проведення АТО. Почалася операція Об’єднаних сил. Для вас, враховуючи, що ви не в складі ЗСУ, це щось змінює?

Найкращі стосунки в нас із ЗСУ. Тому що ми працюємо у їхній зоні відповідальності. Коли ми беремо полонених - це вже співпраця з СБУ. Або коли плануємо якісь дії.

СБУ вам допомагає у цьому, наскільки я знаю?

Керівником завжди була і є СБУ. Ми взяли полонених – віддали СБУ.

Фото: стоп-кадр из видео

Часто ви берете полонених?

Серед добровольців – найбільше.

Як це відбувається? Можете описати одну із таких операцій?

Ми на війні чотири роки. В одній військовій локації. Контролюємо 20 км фронту. Ми знаємо кожен горбок, кожен шлях. Бачимо зміни, розуміємо, як вони (бойовики, – С.К.) діють. Проти нас, в принципі, теж. Та частина військова, сепаратистська, яка також чотири роки на війні, практично не ротується. В нас армії змінюються, а в них корпуси практично ні.

Там більшість сепаратисти чи росіяни?

Щось таке спільне. Росіяни виступають як інструктори. Як прямі командири великих артилерійських установок. Установок РЕП (радіоелектронної протидії, – С.К.). Це дорогоцінна установка, яка коштує 20 мільйонів доларів. Увесь екіпаж, обслуговування, охорона - руські. Вони переживають за неї.

Сепаратистам таке не довіриш, звісно.

Ми добре всіх знаємо (з тієї сторони, – С.К.). І коли я бачу, що є зміни, розумію, що відбувається, як вони мислять. Ми граємо на випередження практично завжди. Господь милує. Ми успішні в цьому. Без втрат.

В 2015 році, коли я посилав за полоненими, в нас був загиблий – командир роти “Грін”. Тоді ми ще так не вміли. Не розуміли, що це дуже дисципліновано потрібно робити. Ось маршрут, ось кроки, ось слова, які говориш, і не інші. Так рухаєшся. Інакше – загинеш. Тому в нас були втрати. Нехтували цим – гинули. Після того Господь милував. Ми все дуже жорстко плануємо. Я операцію планую довго, жорстко, з різної сторони. Всіх дисципліную.

Самі плануєте чи з кимось?

Сам. Хлопці доповідають мені про зміни, я вішаю свою карту, дивлюся на неї, і в якийсь момент розумію, що можу, знаючи психотип своїх бійців... Бійці – це ж не професійні військові. Я шикую усіх – 30 чоловік. Кажу, яку планую справу. Питаю, хто готовий, підніміть руки. І вони піднімають: 60 років – дід, 18 років – студент. Першим іде бажання. Тому що по фронту мало хто може своїми ніжками до них туди піти. Минаючи мінні поля, їхню всю систему. Треба мати в собі дух.

Щоб взяти полоненого?

Щоб зайти хоча б до них (до бойовиків, – С.К.). Мати з ними справу. Це дуже серйозно. Я знаю психотип усіх. Розумію, як вони мислять. Знаю, як вони вдома живуть. Розумію, яка в нього мотивація. І в мене вже викристалізувалась така група. Дуже потужна.

Скільки у вас людей зараз загалом?

Базу охороняє 25-30 людей. На передовій тримаю 80-100.

Вони ротуються?

Так, ротуємо. Все це залежить від фінансових можливостей прогодувати, заправити машини, дати зброю.

Де ви берете гроші на самозабезпечення? Скільки коштує місяць життя?

30-40 тисяч доларів на місяць. 4-5 тисяч гривень матеріальна допомога бійцю. Максимальна.

Пораненому?

Ні, звичайна місячна допомога, матеріальна так би мовити.

Заробітна плата?

У нас немає поняття заробітної плати. Є гроші, я даю. Немає – не даю. Немає грошей – даю три тисячі, дві гривень. Є – даю п’ять. Є певні люди, які живуть за цю допомогу. Моє завдання, як командира, – знайти ті гроші. Знаходжу я, знаходить Ярош. Особисті контакти, друзі. Ми готові, користуючись нагодою, запросити всіх на фінансування.

Фото: стоп-кадр из видео

Не треба давати нам гроші. Ми даємо рахунки хлопців. Нехай беруть шефство над групою снайперів, групою мінометників, просто беруть шефство.

А як ви їх готуєте, самі? Снайперів, наприклад?

На початку я бавився в ці ігри. Тому що війна – очі широко відкриті. Бігаємо. Люди різні. Я за 10 тисяч знайшов фахових людей. Потім вже чеченський досвід. Хлопці з Чечні. Пізніше наші хлопці, які швидко навчились на війні. Моменти трошки інші, ніж показують в фільмах.

Які?

Вбиває мотивація, бажання. Ти дуже швидко, коли хочеш воювати, хочеш піти на фронт, вчишся правильно поставити міну-розтяжку, швидко вчишся стріляти. Снайпером фаховим в мене хлопчина став за місяць. Він лупашив на півтора кілометра. Таких вчать роками, витрачають сотні тисяч доларів у нашій армійці. Я не розумію, нащо стільки? Для чого? Треба просто бажання. А хлопцю 19 років. Це кіно треба знімати про таке, але хороша зброя – 20 тисяч доларів.

Полонених, яких берете, потім обмінюють? Ви передаєте їх в СБУ?

Так. Віддаємо в СБУ. Я завжди хотів їх притримати. Ховав зразу. Останніх вісім, коли взяли...

Коли це було?

То був 16 рік. Ну не останніх. Але от їх... Там була така ситуація, що я армії дав тільки частину (полонених, – С.К.). Решту, думав, сховаю, поміняю на щось.

Це були сепаратисти чи москалі?

Трьох ми вбили в бою. Один руський лишився живий – старший групи. І семеро – з Донецька-Луганська.

Їх зрештою обміняли? Загалом як: вони йдуть в обмінний фонд?

Я не знаю. Конкретно ці сидять зараз в Маріуполі, в СІЗО і на мене пишуть заяви в комітет з прав людини в ООН, що я їх ніби-то катував.

А ви їх катували?

Ніколи.

Що ви з ними робили?

Та нічого! Коли взяли, одразу пояснили, що їх взяв в полон підрозділ Яроша, порадили все розказати, що знають. Вони все розповіли. Утримували в нормальних умовах, годували, давали воду, відпускали в туалет – все, як годиться.

«Візитку Яроша» показували?

Та ні. Вони все розказали зразу. Я в машині віз їх двох з мішками на голові, а сам був без зброї взагалі. А вони такі налякані. Кажу їм: “Не бійся, будеш жити, все буде в тебе добре. Тобі, насправді, пощастило”. От вони все й розповіли.

Ви планували впіймати саме цих бойовиків чи просто так вийшло, що ви на них натрапили?

Ні, ми не очікували. Планували інше. А інформація про операцію була злита. Вони виставили групу ліквідаторів по нас. 11 чоловік. Милує Господь, Бог був на нашій стороні. І першими пішли хлопці фахові, зорієнтувалися, і все повернулося не так.

Фото: стоп-кадр из видео

А що зі зброєю? Враховуючи, що ви – добробат, вона фактично у вас нелегальна. Яким чином ви обходите цю позицію?

Наша перша зброя – трофейна, яку ми захоплювали. Тепер ми йдемо законним шляхом.

Це як?

В нас вся зброя законна. Все нормально. Вітання СБУ. Вдячні їм за розуміння. Тепер все згідно з законодавством України про зброю. Карабіни, які стріляють одиничним вогнем, абсолютно боєздатні в короткому бою. На початку ми мали зброю трофейну і здобуваємо її надалі.

Ви не відповіли, що для вас, для “УДА”, змінює перехід від АТО до ООС?

Нічого не змінює, тому що всі – друзі, зі всіма ми йшли, зі всіма армійцями воювали. Керівника, який призначений (командувач ООС Сергій Наєв – С.К.), я знаю з хорошої сторони. Якщо він хоче перемоги в цій війні, добровольці будуть для нього великою допомогою. І він це прекрасно розуміє.

Як ви наразі залучаєте людей до батальйону? Бійців поменшало, люди втомилися за чотири роки?

Людям важко. Сім’ї вдома. Я відпускаю їх, щоб вони гроші заробили. Вони до жінки, до дітей відпрошуються. Поїдуть на місяць додому і повертаються. Бо з тих, хто починав з нами в 14-у, створений кістяк. Навколо нього відбуваються вишколені бойові операції. Ми даємо дозовано війну один одному, щоб вона не накрила. Бо війна – жива субстанція. Коли повіриш, що ти все знаєш, що ти з нею домовився, вона тебе зразу вбиває. А коли все дозовано, нормально, з повагою, будеш живий. І в принципі, це ми і доводимо своєю роботою. Будеш ефективний, будеш ліквідовувати, будеш одиницею дуже серйозною.

Як відбувається планування операції? Ви знаходитеся поряд із частинами регулярної української армії, очевидно в них є своя вертикаль. Чи узгоджуєте свої дії з командуванням сектора?

Абсолютно, співпрацюємо. Логічно, коли я запускаю групу вперед, треба щоб їх свої не постріляли.

Як це узгодження відбувається?

Просто на місцях. З командирами, з хлопцями. З командиром батальйону, з командиром бригади. Це все друзі, які вже вкотре ротувалися і повернулися знову на ті ж позиції. Ми всі в дружніх стосунках. У нас завжди заправлені генератори, заряджені рації. Завжди іде техніка. Завжди маємо зв’язок. Завжди на позитиві. В нас все добре.

Від нас відходить хороший настрій воювати. І вони тим заряджаються. Ми вже друзі з ними. Хоронили їхніх хлопців на цвинтарях, вони – наших. Таке собі братство орденського типу. Ті люди, яких я шукав все життя, і от знайшов зараз.

«Сьогодні я з Махаурі зустрівся, а завтра його вбили. Він казав, що його мають прибрати»

У вас є чеченці в батальйоні. Ви ж були знайомі з паном Махаурі (громадянин Грузії, боєць "Чеченського батальйону імені шейха Мансура" – С.К.), котрого вбили в центрі Києва минулого року? Що вам відомо про хід слідства? Що взагалі відбулося?

Нічого не знайдуть. Нікого не зловлять. Він ліквідований показово. І говорив про те, що його ліквідують.

Ви разом воювали?

Він до нас приїздив... Я хотів залучити його як інструктора, бо він мав колосальний військовий досвід. Але маючи ворога Кадирова, який персонально виписав йому вирок, зважаючи на те, які гроші на це були виділені, шансів йому (Махаурі – С.К.) не залишили. І нікому з нас не залишать, коли постане питання. Чи щодо мене, чи щодо будь-кого іншого.

Фото: стоп-кадр из видео

Як ви познайомилися з Махаурі?

Він прийшов до своїх чеченців…

До тих, що з вами воюють?

Так, у нас.

Розкажіть про них.

Коломойський, коли був головою Дніпровської ОДА, в 14 році, назвав Путіна шизофреніком. Тоді Путін Кадирову сказав надіслати “своїх”, щоб “хитнути” Дніпровщину. Але Коломойський зіграв грамотно. Наскільки я розумію, він з Європи профінансував їм противагу. І приїхав Іса Мунаєв (чеченський польовий командир, учасник двох Чеченських війн, – С.К.), бригадний генерал чеченський, а з ним – мої хлопці (ті, хто увійшли до складу “УДА”, – С.К.). Я їх ще тоді не знав. Вони приїхали, їм дали посвідку на рік проживання в Україні. Вони приїхали зі Швеції, зі всієї Європи. Швидко зібралися. 40-50 чоловік. І почали шукати на полі бою зустріч з “кадирівцями” в першу чергу. В них там свої кровні моменти. Дуже серйозні. І коли загинув Іса, Муслім, мій товариш, сказав, що вони не залишаться, а підуть з руськими воювати. Але ми якось домовились і почали разом воювати, здружилися, стали друзями.

Скільки у вас чеченців наразі?

Я не буду говорити. Їх може бути багато, може бути мало. Але їх достатньо для того, щоб вплинути на якійсь ділянці фронту на події.

Ви сказали, що Махаурі приїхав до своїх…

Так. Ну в нас була інформація про те, що “кадирівці” заїхали в Київ. Ведуть там певні переговори. Його послали для того, щоб він розвідав ситуацію в Києві. Перший раз. Тоді його зі зброєю затримали.

І затримали його з посвідкою вашого батальйону. Тому і питаю.

Та він був частиною...Коли його затримали, ми його витягнули. Але пізніше я з ним в Києві зустрівся. Сьогодні зустрівся, а завтра його вбили. Він казав, що його мають прибрати.

Що за ним полюють?

Так.

Ви переконані, що це саме чеченський слід, і нічого іншого?

Нічого іншого.

В політикумі зараз обговорюються певні сценарії можливого врегулювання ситуації на сході України. Яке ваше бачення – як командира з чотирирічним бойовим досвідом – швидкого завершення війни та повернення окупованих територій?

Не бачу швидкого завершення ні в якому вигляді. Путін затіяв цю аферу і жорстку авантюру і відступатиме? Не бачу цього – ні по перехопленнях, ні по техніці їхній. Тобто він має програти, відійти і віддати нам все, як було в 13 році? Та він не зробить цього ніколи.

Ви відчуваєте себе нащадками УПА, продовжувачами її справи?

Ну, так. Так воно природно склалось, що прийшов час нашого покоління захищати цю землю. Ми завжди її захищали. Колись наші предки. Сьогодні – наше покоління, від 18 до 70 років. Це покоління повинно відчути, що настав його час захищати. Наскільки багато людей це відчує, наскільки швидко, настільки більшу територію ми зможемо захистити. Інакше нас розвалять, розсварять, розірвуть всередині – і ми втратимо всю країну. Ми готові до цього, розуміємо процеси, як все відбувається. Проблема в нас не з фронтом. Тут все зрозуміло. Проблема всередині, в країні. Якщо говорити далі – в головах людських.

В одному з інтерв’ю ви казали, що прийшли у “Правий сектор” сектор через Сашка Білого. Як ви розцінюєте те, що з ним відбулося?

Він йшов до цього. Був такий безкомпромісний. Доросла дитина. Я навіть свого часу зі структури УНСО вийшов, після армії, у 1999 році, через те, що я не з усім був згоден.

Занадто радикальний?

Та він не був радикальний. Друзі… Все для друзів... Чи це друзі такі негідники, що просто використовували його. Він був готовий все віддати. Останні кошти. Десь ще до війни він заробив грошей – чи то з бізнесу, чи звідкись, не знаю. І дав всім нам можливість з парашута пригнути. То купив 200 бронежилетів. А коли ми його ховали, в нього навіть костюма не було. Ми шукали для нього костюм. В нього нічого не було. Ні машини, ні квартири.

А коли він мені подзвонив і сказав, що він в “Правому секторі”, що Ярош доручив йому займатися Західною Україною, щоб я повернувся і був в структурі, я вже був віддалений від цих процесів. Був скептичний до лідерів, які на Майдан вийшли та людей за собою повели. Я знав, хто вони є – Тягнибок і решта. Ще Кличко був симпатичний мені по-людськи. Але я якось не вірив. Та в розвідку поїхав мій молодший брат. На Майдан. От він сказав, що люди вже інші, задньої не дають. Мовляв, поїдь сам і подивися на Майдан. Але я знав: якщо я своєю групою заїду, то вже заїду.

У вас була свою група?

Мої друзі, з якими ми про це розмовляли. Для кожного з них вже настала якась критична точка. Для когось – побиття студентів, для когось – кричуща несправедливість, яку вони раптом відчули.

Фото: стоп-кадр из видео

На той час ви займалися бізнесом у Криму?

Так.

Що за бізнес і коли закінчили із ним?

Та в мене були ось такі атракціони стрілецькі. Тир, теніс, столи більярдні.

Це в Ялті?

Так, в Ялті.

Тобто Майдан ви у Криму зустріли?

Додому приїхав (У Львівську область, – С.К.), потім повернувся до Криму. Білий сказав: мовляв, їдь, розмовляй з татарами кримськими. Розбурхай їх. Піднімай. Нехай захищають Крим. Татар – 370 тисяч, 170 тисяч могли тримати зброю. Вони б тих “зелених чоловічків” колупнули б дуже просто.

А з ким з татарської сторони ви спілкувалися?

З активними хлопцями. Їх немає вже у живих.

Вони загинули на фронті?

По-різному склалася доля в кожного. З тими, що я говорив, загинули в Сирії. Проти руських.

Яким Ярош був для вас на Майдані?

Світлий і дуже потужний. А ми були прості. В 15-му ряду стояли тихенько. І через його охорону не могли наблизитись.

В нього вже тоді була охорона?

Звісно. Він взяв відповідальність, зробив великий крок. Багато хто не зміг. Це цінується нами. В нашій групі, для хлопців це був приклад. Ми оцінили цю річ.

Ярош – взагалі цікавий персонаж. Багато для кого Майдан був соціальним ліфтом. Багато хто зміг зробити кар’єру, зокрема політичну. Ярош теж мав такий шанс, – зокрема й власне очолити СБУ – та відмовився від цього. Ви знаєте його близько і я хочу спитати чим обумовлений його вибір? Маючи можливість піднятися високо, зокрема й отримати владу, людина від цього відмовилася, людина залишилася самою собою. В нашій країні це рідкість.

Освіченість. Він освічений чоловік. Державник. В нього слова “Україна”, “кордони”, “мова”, можливість завтрашнього дня для цієї держави – не пусті. Гроші для нього – не ціль, і влада – не ціль. Ціль – збережена країна. Створення боєздатного підрозділу, участь у війні. Він досягнув абсолютного авторитету з нашої сторони, командирів. Дав можливість кожному себе реалізувати. Візьміть хоча б мій приклад. Я не був “тризубівцем”, звідки вони вийшли, їхнє середовище хлопців. Я був з середовища УНСО. І один залишився з нього.

Тим не менш це було одне братське коло.

“Патріот України”, “УНА УНСО”, “Тризуб”, “Білий молот” (радикальна структура), ультрас футбольні - всі вони праві, цей сектор, як колись сказав хлопчина. Звідси і пішло “Правий сектор”. Хлопчина, до речі, теж уже покійний.

В одному з інтерв’ю ви казали про те, що Ярош відійшов від активної політичної діяльності.

Я б сказав, що він впливає на процеси, і політичні також.

Але в Верховній Раді не є надто активним.

Такий момент… ВР для нього і для нас – це був захист. Ми ставили собі за мету прийняти закон про легалізацію (добробатів, – С.К.). А це була можливість зайти в якісь силові комітети. Ярош став радником Муженка. Зайшов в комітет з нацоборони і безпеки. Це – наш захист. Елементарно – наш же блокпост без проблем проїхати.

В 2014 році ви також балотувалися (у депутати, – С.К.) по 126 округу (Жадачивський район Львівської області, – С.К.), але поступилися висуванцю БПП.

Так.

Розчарувалися? Пробуватимете ще?

Та ні. Все те було за наказом Яроша. Маємо рішення – їдемо. “Всі конкуренти будуть попереджені. Вони знімуться”. Мовляв, один буду на окрузі, і за мене активно проголосують”.

Фото: стоп-кадр из видео

Ви відчуваєте в собі сили займатися законодавчою роботою?

Моя місія була б організовувати роботу. Є люди дуже грамотні. Середовище, молодь надзвичайна. І моя місія була б захистити моїх хлопців, якщо ми говоримо про депутатство. Захистити сім’ї. Я б не сказав, що ми не можемо цього зробити в законодавчому полі. Впевнений, маємо шанс бути успішними.

Але пройшло вже чотири роки. У Верховній Раді достатньо і комбатів, і військових. Ярош, Білецький, інші. А жодних зрушень немає.

Поруч з Ярошем не стоїть ніхто.

Я не применшую значення Яроша. Але вони могли б бути більш жвавими в питаннях добровольчих батальйонів, соціального захисту військових...

Ми поринули у політичні переговори, але хтось щось не може, хтось з кимсь домовився, і ми залишилися 1 на 1. Це природній процес. Ми б не були найгіршими депутатами у ВР.

В Маріуполі ви фактично пустили коріння – четвертий рік перебуваєте тут на базі. Зареєстрували ГО “Правий сектор”, так? Можливо, все ж таки, плануєте розвиватися ії в політичному плані?

Колись ми були “Правим сектором”. І коли ми зайшли в Маріуполь, він був сепаратистським містом.

Був чи є зараз?

Був точно. Словосполучення “Правий сектор” ми використовували, щоб налякати і відкрити двері до студентства, в школи, на підприємства. Що мені і вдалося. В процесі спілкування з податківцями, міліціонерами, студентами, просив їх задавати мені найгостріші запитання. А вони мені: “Чи не можете ви в мери Маріуполя піти?” Я кажу: “Звісно, я буду мером Маріуполя. Це наше місто”. І з того пішли якісь наші політичні перспективи. Хоча ми їх собі не ставили.

Завдання було нівелювати страшилку про “Правий сектор“. Пояснити людям, хто ми. Що ми прийшли захищати. В нас були дуже жваві дискусії з цього приводу... В мене прізвище Гергерт, німецьке. Батько – німець. І я кажу, як Маріуполю пощастило, що на них напав фашист із Західної України. Так і брав їх жартами.

Але ми давно не “Правий сектор”. Політичне рішення буде прийняте – наразі його немає. В громадському секторі ми представлені “Державною ініціативою Яроша”. Наразі йдемо військовим шляхом. Відкриваємо в Україні, в областях, загони “Української добровольчої армії”, які би були таким мобілізаційним підґрунтям вишколення молоді, вишколення людей, щоб вони знали, як тримати зброю. Ми маємо хорошу базу, хороших інструкторів для того, щоб надати можливість армії під час війни швидко мобілізувати населення. Ми хочемо якомога більше людей підготувати до війни, яка, напевне, буде продовжуватись дуже довго.

Це фактично мережа по всій країні?

Так. За принципом швейцарської моделі – там протягом двох тижнів мобілізується вся країна при потребі.

У влади це може викликати серйозні побоювання.

Ми все їм віддаємо. Головнокомандувач в нашій країні – Президент.

Він, до речі, хороший Головнокомандувач?

Ми ж з вами розмовляємо. Столицею маємо Київ...

Голосувати за нього будете?

Ні. Мій президент – Ярош Дмитро Анатолійович.

А якщо він не буде балотуватись?

Я щось придумаю. Це не Ляшко буде, щоб ви розуміли. Він кандидат?

Напевне буде в кандидатах.

Далі хто?

А Вакарчук як вам?

Співати має. Далі що? Цей має співати, цей випікати, цей танцювати. Кожен має своє робити.

Фото: стоп-кадр из видео

Тимошенко як?

Тимошенко... Ну щось будемо думати. Залежно від того, хто в другий тур вийде.

Тимошенко чи Порошенко? Хто?

От тут цікаво буде. Треба сідати з Провідником і розмовляти. Це буде цікаво.

А Зеленський?

Зеленський має розказувати анекдоти. Путін – КГБіст з 30-річним стажем. Зрозуміло, що він буде воювати. А в нас хто буде? Зеленський? Я щось нічого не розумію. Тобто він має розсмішити Путіна?

Головнокомандувач має бути авторитетом, грамотною людиною на чолі такої величезної країни, яка воює з імперією – жорсткою і страшною. Дуже цинічною.

Тобто ви обиратимете між Порошенком і Тимошенко?

Будемо сідати і тоді розмовляти. Бо вибір для країни надзвичайно важливий.

«Муслім каже, що вони їх стільки вибили...“Били їх, били, а вони не закінчувались”»

У вашому підрозділі є боєць із позивним «Дублер» російський актор Анатолій Пашинін. В одному з інтерв’ю Ярош казав про те, що це ви його завербували. Як це було?

В нас триває війна. І я вишукую моменти, як можу послабити руських і в чому. Сиджу, дивлюся ваші надзвичайно цікаві інтерв’ю і думаю, от як мені цей момент можна використати. І бачите, ви тут. Так само я його побачив. Дещо для себе зрозумів. А, взагалі, то історія дуже цікава. Він (Пашинін, – С.К.) зіграв роль Дороніна…

Лейтенанта Дороніна в “Грозових воротах”. Фільмі, що його досі – в пропагандистських цілях – регулярно показують в російських військових частинах.

Так. Де геройські руські вбили всіх чеченців. А ще за два роки до Пашиніна в одну холодну ніч у Широкіному я з Муслімом розмовляв про його війну. Ми сиділи, бо саме обстріл був, він читав Коран, я щось своє. І він мені розказував про цей бій (в Чечні, – С.К.), який відбувся (зображений у фільмі, – С.К.). Уявляєш собі?.. Він про багато боїв розповідав. А їх у нього було з тисячу, на відміну від мене. В мене 18 загиблих – у нього тисячі. В нього всі друзі мертві ...

Конкретно про це бій. Вони вийшли з Грозного. Басаєву відірвало ногу. Його перев’язали. І дуже довго йшли у Грузію. Виходили на зимівлю. Як він казав, тоді, дійсно, на вертольотах скинули роту. Потрібно було переходити перевал – кругом кручі відвислі, жорсткі, а іншого шляху немає. Усі змучені. І Хотаб запропонував добровольцям штурмувати висоту. Але ніхто не підняв руки – всі були дуже стомлені. Коні повиздихували. Люди просто падали, і все. Тоді Шаміль встав і каже: “Я стікаю кров’ю, і якщо Аллах мене забере, я буду йому свідчити, перед ним стоятиму, що ви, воїни, перелякалися?!”. І тоді 16 чоловік, тільки 16, а не стільки, як там зображено (у фільмі, – С.К.), штурманули...

Один з хлопців, який власне брав участь у цьому бою, був тут, у мене. Пізніше. Йому руські тоді півголови відстрелили. От така (показує руками, – С.К.) титанова пластина. І коли все закрутилося, я побачив виступ Пашиніна десь в ютубі (виступ в Запоріжжі, одразу після Майдану, – С.К.). Я знав, що він вже десь тут – на фронті, і в мене ще було в планах, щоб оцей боєць поговорив з Пашиніним.

Сподівалися, вони знайдуть спільну мову?

Так. Там були дуже освічені хлопці. Вони чітко розуміють, для чого вони це робили, і хто ворог.

Фото: стоп-кадр из видео

Я дивилася цей фільм, готуючись до інтерв’ю. І мені здалося, що там дуже ґрунтовно зображено різне ставлення до війни звичайних солдат та їхніх командирів. Бійці з великою повагою ставилися до супротивника. А от російське командування представлено не з кращого боку.

Я про цю війну знаю дуже багато. Напряму. Тому з вами погоджуюсь. В Росії ніколи не рахувалися з людським життям. Мовляв, ще народять. Тим вони завжди давили і додавлювали. Муслім каже, що вони їх стільки вибили...“Били їх, били, а вони не закінчувались”. В першу війну чеченці звичайних солдат взагалі відпускали. 19-20 років. Плачуть, та й їх відпускають. А потім знову у танку ловлять, тоді вже тільки ліквідують.

А те, що вони не поважають, не цінять, не планують, а беруть кількістю, це так. Мабуть, існує в Росії якась критична маса, яку він (Путін, – С.К.) зможе поховати. Коли це буде 20 тисяч чоловік, приховати таке вже буде непросто.

Але наразі рідні загиблих погоджуються навіть не ставити написи на могилах...

Або ставити якісь брехливі. Та коли це буде десятками тисяч, такого не приховаєш. Другу Чечню в Україні він не зможе винести. Ми сподіваємося на це. Тому він діє гібридно – “купляє” наших продажних політиків, чиновників, військових, СБУшників. Ліквідовує своїми групами найактивніших. Вони ліквідували дуже багато професійних військових в Україні. Теракти влаштовують в центрі Києва.

Підриви машини з очільником контррозвідки, наприклад?

Так. Це наш товариш був.

Соня КошкінаСоня Кошкіна, Шеф-редактор LB.ua
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram