ГоловнаПолітика

Сергій Коровченко: «Я зробив все, аби не допустити визнання результатів референдуму в Криму»

Сергій Коровченко обіймав посаду начальника Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Криму під час анексії півострова Росією. Нещодавно низка ЗМІ повідомила, що його прізвище фігурує у записах розмов радника президента РФ Сергія Глазьєва та тогочасного депутата Держдуми РФ Костянтина Затуліна щодо потенційних кандидатів у члени уряду окупованого Криму. Ми вирішили поспілкуватися з Сергієм Коровченком про його бачення подій чотирирічної давнини.

Сергій Коровченко
Фото: надано авторов
Сергій Коровченко

Давайте відновимо хронологію подій. 27 лютого депутати відправили Анатолія Могильова у відставку з посади голови Ради міністрів АРК. На його місце призначили Сергія Аксьонова. В той же день розпочалося блокування порту Феодосія, потім аеропорту Сімферополь, переправи Крим-Кавказ. Це був перший блок спецоперації із захоплення, потім відбулося блокування військових об'єктів України. Розкажіть, як все відбувалося.

Тоді в державному керівництві був повний хаос. Вже потім спливли стенограми РНБО, після прочитання яких стає очевидною розгубленість нових можновладців. Ми сиділи як на пороховій бочці, не розуміючи, що треба робити. А уявіть, що відбувалось у нас у колективі, у звичайних співробітників – повне нерозуміння. Тут почалися заворушення, а від Києва не було ніякої реакції. Не розумію, що вони там собі думали та вичікували.

Ваше прізвище згадується в так званих «плівках Глазьєва-Затуліна». Зокрема, радник Путіна Сергій Глазьєв у них характеризує вас як людину, яку, на відміну від інших кримських чиновників, не треба звільняти, бо ви «вирішите всі питання». Вас навіть внесли у базу «Миротворця» як «учасника спецоперації Росії по захопленню Криму».

По-перше, цим плівкам треба дати юридичну оцінку. По-друге, ці плівки могли б відображати інформацію на події, що розгорталися у Криму наприкінці лютого-початку березня 2014 року. Чому ж вони з’явилися тільки зараз? По-третє, якби їх оприлюднили у тодішній момент можливого запису, це б реально привернуло увагу міжнародного співтовариства, яке б дізналося про ситуацію і діяло б не постфактум, а станом на час подій, що відбувалися. А зараз ці плівки є лише маніпулятором у руках влади і інструментом тиску на людей, які є незручними для неї. Особливо щодо представників опозиції.

Але ж ви не можете спростувати, що ваше прізвище фігурує на цих плівках.

Своє прізвище на них (якщо ці плівки дійсно існують) можна пояснити лише тим, що росіяни мали на мене плани для легітимізації цього псевдореферендуму, аби я його завізував. Але я випередив події, звільнився і на той час в Криму мене не було.

Фото: EPA/UPG

А де ви були?

От зараз згадую – 6 березня завантажив речі, сів у машину і поїхав, а «референдум» стався десять днів потому. Я був не згоден з тими подіями, що відбувалося у Криму, бо це є анексія. І як очільник юстиції я це чудово розумів. Я не проводив ніяких переговорів щодо роботи в новому кримському уряді і ніхто з місцевих навіть не додумався б мені пропонувати залишитися. Я впевнений, що коли майбутня кримська окупаційна адміністрація дізналася про мою позицію, то зрозуміли, що я в їхніх діях, спрямованих на підготовку і проведення псевдореферендуму, участі не братиму.

Якщо аналізувати долю працівників апарату управління юстиції Криму, під час тих подій, кого вони підтримали і де зараз?

Хтось виїхав на материк, хтось залишився. Це їхні особисті справи. Я ж інакше вчинити не міг. Я українець, мої батьки з цієї землі, тому вибір – повертатися в Київ чи лишатися в Криму – для мене був очевидний. А щодо цих плівок – вони стали для нинішньої влади інструментом дискредитації людей, які становлять для неї загрозу. Це новий вид інформаційного шантажу.

І ще – якщо ви звернули увагу, що ці «персонажі» говорили на «плівках». Російська окупаційна адміністрація бажала легітимізації анексії Криму через мій підпис як представника України на півострові. Я зробив все від себе залежне, аби не допустити визнання результатів і не дати козирі у руки Кремля. При цьому повторюся, що жодних вказівок від Мін’юсту, яке вже на той час очолював нинішній міністр Павло Петренко, не надходило. А мені належало приймати рішення, від яких залежала доля України.

Фото: EPA/UPG

При цьому адміністративна будівля Управління юстиції не була захоплена так званими «зеленими чоловічками», в той час, як інші будівлі вже були фактично під їх контролем.

Так зрозуміло ж чого вони домагалися! Дивіться – формально влада там нібито була українська, і я, призначений Києвом, відповідно до своїх обов’язків і функцій мав візувати результати так званого референдуму. Якби я це зробив, перебуваючи на своїй посаді, то дав би росіянам документи, які формально визнала українська влада. І це був би аргумент для міжнародної спільноти про те, що все відбулося чесно – росіяни все виконали на законному рівні! Я ж все це як юрист, зміг проаналізувати і передбачити. Саме тому написав заяву про звільнення за власним бажанням. Тож фактично розбив плани окупантів, адже тепер немає кому з української сторони підписувати їхні фейки. В результаті Кремль залишився із цими невизнаними результатами референдуму і знаходиться зараз під дією міжнародних санкцій.

Але Верховна Рада Криму референдум в результаті визнала.

Про підтримку кримськими депутатами референдуму ніхто достоменно не знає. Чи був взагалі кворум на тому зібранні? Адже на вході у них відбирали телефони і будь що, за допомогою чого можливо було зафіксувати те, що реально відбувалося у парламенті АРК.

Ви бачите шляхи повернення Криму?

Крим був є і буде українським. Але до цього потрібно залучати міжнародних партнерів і світову спільноту. На жаль, нинішня влада просто продовжує спостерігати повзучу окупацію. Наприклад, про Кримський міст спочатку ці ж експерти на владних каналах розповідали казки, що його неможливо побудувати. Але коли його побудували, всі замовкли. Коли ж міст вже збудовано, то інша хвиля здійнялася: мовляв, він з дня на день може завалитися. Це смішно! Потрібна чітка планомірна робота, а не голослівні популістські заяви. Влада має не просто говорити, що Крим – це Україна, але й щось робити.

Фото: Макс Требухов

Де ви працювали до того, як вас призначили начальником головного управління юстиції Криму?

Я народився на Луганщині, хоча моя родина з Чернігівської області. В ті часи (60-ті роки) багато родин їхало на роботу в шахти, кар’єри. Вищу освіту отримав в Києві, де закінчив декілька університетів з юридичних та фінансових спеціальностей.

У Крим я потрапив в 2011-му році. Багато чув, що, мовляв, свою подальшу кар’єру я вибудовував завдяки співпраці з Партією регіонів, але вибачте: перше питання яке мені при призначеннях задавалося на комісіях – чи я член Партії регіонів. І коли чули що ні, то у них був ступор, вони не знали, що їм робити. І я самостійно пройшов весь шлях: починав помічником заступника Голови Ради міністрів Криму патронатної служби, потім очолив Головне управління з представництва в судових органах та взаємодії з правоохоронними органами, а в серпні 2013–го мене призначили начальником Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Криму.

Ви поїхали працювати у Крим, де було, скажемо так, насторожене відношення до «варягів». Навіщо?

В Криму було багато проблем. І коли я йшов на посаду керівника управління юстиції, хотілося в залежності від напрямку їх вирішити. Можу відзвітувати. За часи мого керівництва було запроваджено процедуру оперативного прийому громадян в залежності від надходження звернень на адресу управління і гарячої лінії. Хронічно не вистачало державних нотаріальних контор, у яких послуги для населення здійснювалися згідно встановлених державою розцінок, які були у рази нижче, ніж у приватних нотаріусів. Ми виправили цю ситуацію.

Також завдяки нашій діяльності вдалося досягти виплати зарплат працівникам підприємств, що знаходились в процедурі банкротства, на яких вони не виплачувались по півроку та більше.

Фото: antikor.com.ua

Зараз багато галасу стоїть навколо посилення відповідальності за невиплату аліментів, так от ми тоді в Криму домоглися від працівників виконавчої служби активної роботи по стягненню аліментів на користь матерів-одиначок.

Наша команда робила все для того, аби не лише мінімізувати, але й виключити корупційну складову. Я особисто проводив бесіди з кожним начальником реєстраційної служби. І дуже так по-чоловічому їм пояснив, що, грубо кажучи, прикривати нікого не буду. Або працюєте в рамках діючого законодавства, або на вихід.

Але коли почалися всім відомі події, у перших числах березня 2014-го я написав заяву про звільнення. Особисто мені нема чого приховувати.

Основне, що можна було зробити аби врятувати ситуацію і не допустити легітимізацію так званого референдуму, я зробив.

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram